Щолкіне: атомне місто зруйнованих надій

Тридцять два роки тому, 26 квітня 1986 року, стався вибух на четвертому блоці Чорнобильської атомної електростанції. Ця аварія спричинила безліч наслідків. Один із них торкнувся атомної станції в кримському місті Щолкіне ‒ там, в 1072 км від ЧАЕС, припинилося будівництво. Зараз на 80% готова будівля, в яку вклали десятки мільйонів радянських рублів, стоїть занедбаною.

Юрій приїхав до Щолкіного 1984 року, він був одним зі співробітників Щолкінської атомної станції. Вранці 26 квітня, коли сталася аварія в Чорнобилі, він як завжди приїхав на роботу.

«Наше будівництво стали потихеньку гальмувати. Спочатку начебто так швидко будували, а потім помітно темп зменшили. Все повільніше й повільніше почали робити, поки не зупинилися зовсім», ‒ каже Юрій.

Були б гроші ‒ вони б майже готовий об'єкт з асфальтом зрівняли
Юрій

Остаточно будівництво АЕС у Щолкіному припинилося 1987 року. Юрій згадує, як вони з колегами вивозили та знищували документацію зі станції.

«Це було наказом згори, ми навіть архів потім спалили. Взагалі, мені здається, вони хотіли максимально показати, що тут нічого не було. Були б гроші на той момент ‒ вони б майже готовий об'єкт з асфальтом зрівняли».

Зараз будівля реактора стоїть занедбаною. Єдина ознака охоронюваності ‒ напис «об'єкт під охороною» на вході до реактора, а всередині ‒ нікого.

Вхід до реактору Щолкінської АЕС

Видно, що тут часто бувають гості. Ще один місцевий житель Василь, теж екс-співробітник станції, розповідає, що тут навіть проводили дискотеки. На стінах будівлі є написи. Багато з них, схоже, зроблені порівняно недавно.

Напис на стіні всередині будівлі

Зараз будівля реактора нагадує декорації до фільму про останніх, хто вижив. Величезні приміщення, завалені бетонними блоками, переходять у вузькі коридори, кожен із них веде до темної кімнати. Сонячне світло через непокритий дах проникає лише в окремі частини споруди. Куполом реактор накрити не встигли.

Усередині реактора

Три місяці на рік живемо завдяки відпочивальникам, інші ‒ виживаємо
Василь

Василь працює таксистом. Після зупинки будівництва він так і не поїхав зі Щолкіного: «Ми приїхали всі в дев'яностих, швидко пустили тут коріння, отримали квартири». Каже, що молодь у місті майже не затримується: «Зараз усі їдуть звідси, як тільки стають старшими. В основному, їдуть працювати або на Керченський міст, або на будівництво траси «Таврида». Але це зараз. А раніше й зовсім із Криму їхали. Місто, що було збудоване для енергетиків, зараз перетворилося на туристичну провінцію. Три місяці на рік живемо завдяки відпочивальникам, інші ‒ виживаємо».

Фоторепортаж із реактора: види Кримської АЕС

Єдині оголошення про роботу, що ми побачили, прогулюючись містом, ‒ про пошук персоналу в кафе та ресторани. Ці заклади працюють тільки в літній період.

Місто Щолкіне немов збудоване «на швидку руку». Інакше, як пояснити той факт, що тут немає жодної назви вулиці, а по сусідству з будинком №33 запросто може виявитися будинок під номером 89? Дорогою зустрічаємо приїжджу, вона вже три роки перебуває тут, але на питання про відсутність назв і плутанини в нумерації посміхається:

«Ось я живу три роки, наприклад, в 51 будинку. Запитайте мене, де 29 ‒ я ні за що не відповім».

Місцеві жителі кажуть, що представники міської адміністрації обіцяли дати назви вулицям, але коли це трапиться ‒ невідомо. Хаотичність та алогічність проекту міста можна пояснити тим, з якою швидкістю його будували. Щолкіне мало стати містом для атомників та їхніх сімей. Але перетворилося на місто зруйнованих надій.