«Вони знали, чим це може закінчитися». Все про загибель російських журналістів у ЦАР

Режисер Олександр Расторгуєв, оператор Кирило Радченко та журналіст Орхан Джемаль

31 липня МЗС Росії підтвердило загибель трьох російських журналістів у Центральноафриканській Республіці. Вбили режисера Олександра Расторгуєва, журналіста Орхана Джемаля, оператора Кирила Радченка. Вони прилетіли в цю країну 27 липня, щоб зняти документальний фільм про російську приватну військову компанію «ПВК Вагнера» для «Центру управління розслідуваннями» (ЦУР). За словами одного з представників ЦУР, їхню загибель підтвердили також посольство Росії, місія ООН у ЦАР, а також місцеві чиновники. Повернутися в Росію Джемаль, Расторгуєв і Радченко мали 18 серпня.

Росіян зупинили на блокпосту, коли вони їхали зі столиці ЦАР Бангі в місто Сібю, і в цей момент потрапили в засідку. За версією джерела російського інформаційного агентства «Інтерфакс», мотивом убивства було пограбування. Агентство повідомляє, що тіла загиблих доставили в Бангі та ідентифікували. Орхана Джемаля, як повідомляє The Bell, впізнала по фотографії його дружина Ірина Гордієнко.

Російське інформагентство «ТАСС» повідомляє з посиланням на посольство Росії в ЦАР, що у двох росіян при собі нібито були прес-карти «Известий». За даними AFP, їхні тіла знайшли в 23 кілометрах від міста Сібю. Агентство зазначало, що росіяни були вбиті невідомими озброєними людьми. Пізніше «Известия» повідомили, що жодного співробітника видання на території ЦАР не було.

Версію про пограбування підтверджує неназване джерело російського видання «Медіазона». За його даними, журналісти їхали на зустріч зі своїм помічником («фіксером») в ЦАР і мали при собі дорогу техніку, яка могла бути ціллю грабіжників.

Агентство Reuters з посиланням на мера Сібю Анрі Депеле наводить деякі деталі події. Так, за версією Депеле, напад був скоєний із засідки: вийшли з-за кущів озброєні люди, відкрили вогонь по пасажирах машини, в результаті чого всі вони померли на місці. Водій автомобіля залишився живим. За даними Депеле, у одного із загиблих був паспорт громадянина України.

Як розповів російській службі ВВС Андрій Коняхін, головний редактор «Центру управління розслідуваннями», одного з проектів російського опозиціонера Михайла Ходорковського, востаннє Джемаль, Расторгуєв і Радченко виходили з ним на зв'язок в неділю. Коняхін підтвердив, що разом із загиблими журналістами вони робили «проект по ЦАР».

Орхан Джемаль

Олександр Расторгуєв

Російські військові інструктори, радники і найманці з приватних військових компаній активно діють в Центральноафриканській Республіці вже кілька місяців. За даними багатьох джерел, на чолі «африканського проекту» Москви стоїть петербурзький мільярдер Євген Пригожин, якого пов'язують з фінансуванням «фабрики тролів» в Ольгино і російської приватної військової компанії «ПВК Вагнера».

Читайте також: Найманці «ПВК Вагнера» – тепер в Африці. Що вони там роблять?

Москва, офіційно і неофіційно, встановлює свою військову присутність в Центральноафриканській Республіці – в грудні 2017 року під час візиту в Росію президента ЦАР Фостен-Аршанжа Туадера була укладена військова угода. Вона передбачає поставки офіційному уряду в Бангі реактивної зброї, кулеметів, автоматів і пістолетів, а також навчання 1300 бійців центральноафриканської армії.

Російський журналіст Родіон Чепель в інтерв'ю російському виданню «Новая газета» розповів: «Це був спільний проект Олександра Расторгуєва та ЦУР. Журналісти поїхали в Центральноафриканську Республіку після повідомлень про те, що там періодично бачать російських людей у військовій формі. Журналістам це було цікаво. Це були найкращі представники професії, дуже сміливі хлопці. Вони приїхали кілька днів тому туди, пробули в ЦАР 3-4 дні. Рухались зі столиці Бангі на захід у бік міста Бамбарі. Вони були заблоковані на одному з блокпостів».

Бойовики одного з озброєних угруповань, що діють в ЦАР

ЦАР, одна з найбідніших країн Африки і всього світу, колишня французька колонія, навіть після отримання незалежності в 1960 році все одно завжди залишалася зоною інтересів Парижа, державою, яка була у фарватері французької політики, навіть незважаючи на спроби імператора Бокасса, якого звинувачували в канібалізмі, в якийсь період оголосити себе «шанувальником соціалістичних ідей». Саме в ЦАР протягом десятиліть Франція тримала один з найбільших своїх військових контингентів за кордоном (зусиллями якого Бокасса і був скинутий). Однак на початку ХХ століття ситуація почала радикально змінюватися.

У республіці приблизно з 2003-2004 років почався заплутаний етнічно-релігійний конфлікт між християнами і мусульманами, що призвів до декількох переворотів, масового кровопролиття, звірств і втрати центральним урядом в Бангі контролю над більшою частиною території держави. Фактично територія країни поділена між різними озброєними угрупованнями, головними з яких є християнська «Антибалака» та ісламістський альянс «Селека». Детальніше про ймовірну присутність бійців «ПВК Вагнера» читайте у великому матеріалі Російської редакції Радіо Свобода тут.

Джемаль, Росторгуєв, Радченко: хто вони?

Орхан Джемаль народився у 1966 році, з середини 1990-х працював у газетах «Вечерняя Москва», «Независимая газета», «Новая газета» та інших виданнях. Працював як військовий кореспондент під час російсько-грузинської війни 2008 року, а також в Афганістані, Іраку, Лівані, Лівії, Сирії та Саудівській Аравії.

В кінці червня Орхан Джемаль був гостем програми «Культ особистості» Російської редакції Радіо Свобода.

Також Орхан Джемаль був одним з небагатьох у Росії, хто дозволяв собі в теле- й радіоефірах говорити про порушення прав кримських татар в анексованому Росією українському Криму. У грудні 2017 року в інтерв'ю проекту Української служби Радіо Свобода «Крим.Реалії» він заявив, що «для Москви кримські татари ‒ небажана меншість», а «Крим захоплювали саме для того, щоб створити військову базу, а не курорт».

Олександр Расторгуєв – російський режисер-документаліст. В грудні 2012 року разом з ведучим російського «НТВ» Олексієм Пивоваровим і документалістом Павлом Костомаровим запустив документальний проект «Реальность». Расторгуєв співпрацював з Російською редакцією Радіо Свобода в рамках проекту «Признаки жизни».

Кирило Радченко був позаштатним оператором і фотографом прокремлівського телеканалу ANNA-News, знімав у Сирії, працював оператором для низки інших ЗМІ.

Орхан говорив, що там дуже небезпечно. Зізнавався, що доведеться камери ховати і використовувати маленькі камери
Расул Тавдіряков

За словами одного з друзів Орхана Джемаля, блогера Расула Тавдірякова, журналіст погодився поїхати в ЦАР, усвідомлюючи, яка небезпека загрожує йому в цій країні. В інтерв'ю проекту Радіо Свобода «Idel.Реалії» Тавдіряков сказав, що Джемаль заздалегідь шкодував про своє рішення: «Ми збиралися разом поїхати в Чад. У Чаді знаходяться табори біженців з Центральноафриканської Республіки. Вони прямо живуть на кордоні. Але Орхан мені сказав, що йому «Центр управління розслідуваннями» запропонував поїхати в ЦАР. Він погодився, оскільки йому гроші потрібні були». За словами Тавдірякова, Джемаль зізнавався йому, що після того, як він погодився поїхати в ЦАР, він детально вивчив ситуацію в цій країні та пошкодував, що прийняв пропозицію. «Я пошкодував, що погодився туди поїхати. Там журналістів вбивають», – переповідає Тавдіряков слова Орхана. «Не знаю, щиро він це сказав чи щоб я зрозумів, наскільки це серйозна ситуація. Справа в тому, що я сам хотів до нього напроситися. Але оскільки у мене хворий батько, я змушений доглядати за ним. Тому я відмовився від думки поїхати туди з ним. Він говорив, що там дуже небезпечно. Зізнавався, що доведеться камери ховати і використовувати маленькі камери».

Дмитрий Муратов

Російський журналіст, один із засновників і колишній головний редактор видання «Новая газета» Дмитро Муратов каже, що Орхан Джемаль завжди був другом і автором його видання, кілька років очолював відділ політики:

– Орхан Джемаль був професійним військовим журналістом. Це проявлялося у всьому, починаючи з того, як він збирався в поїздки. Як він складав речі, як він намагався, щоб поїздка пройшла змістовно – але це не означає, що безпечно. Ви пам'ятаєте, як колись у нього вже потрапила черга з великокаліберного кулемета і тоді ледве вдалося Орханові врятувати ногу, кілька років тому?

– Це сталося в Лівії влітку 2011 року, під час битви за Триполі між прихильниками Муаммара Каддафі й повстанцями.

– Вони займалися «ПВК Вагнера», це точно, тому що просто сама по собі історія Африки для них була б не дуже цікава. Я припускаю, що вони вирішили прямо на місці, де розквартировані «вагнерівці», і не тільки вони, подивитися на цих бійців і на характер їхньої діяльності. Що сталося на цьому незрозумілому блокпосту, поки нікому невідомо. Поки немає відеоматеріалів, які там повинні були бути. Не факт, що вони були в цей час ввімкнені.

Орхан Джемаль дуже добре відрізняв правду війни від військових провокацій
Дмитро Муратов

Я хочу зазначити, що у Орхана Джемаля була одна дуже важлива професійна риса – він дуже добре відрізняв правду війни від військових провокацій. Я нагадаю, що приблизно чотири роки і один місяць тому Орхан надрукував в «Новій газеті» матеріал про те, як під виглядом «солдатських матерів» «чиновники» самопроголошеної «ДНР», посадивши в автобус жінок, возили їх по місцях дислокації військових частин України з плакатом: «Синку, додому! Війну геть!» Насправді там не було, як з'ясував Орхан, ніяких солдатських матерів – а якась «співробітниця «міліції» «ДНР», полковник, була цією найголовнішою «солдатською матір'ю»! Ніякі діти у цих «матерів» там не служили, це була в чистому вигляді пропагандистська розвідка боєм.

І в одній із частин «армії» «ДНР», коли подумали, що це напад, автобус обстріляли, загинули люди, і Орхан теж був там. І він, незважаючи на абсолютно критичну ситуацію (власне кажучи, ще димить автобус!), ще тільки швидка їде, вже аналізував ситуацію. Він уже почав розуміти суть справи, він уже визначив по персоналіях, хто і навіщо це робив. І замість гучної акції, що «з бідною мирною демонстрацією» так ось обійшлися, з'являється матеріал зовсім інший – про те, як сторони провокували одна одну. Як ось ці підставні, ряджені видавали себе за інших, і вони повелися ж на це, а жоден представник «ДНР» з ними не сів в автобус. Вони знали, це особливо підкреслював Джемаль, чим все це може закінчитися. Орхан Джемаль цілком цю ситуацію зумів повернути до світла і показати її сутність. Я думаю, тут він теж розумів, навіщо він їде і що він хоче розкрити.

Вуличні протести в ЦАР

– Деталі зараз починають з'являтися, це було відрядження від «Центру управління розслідуваннями», вони точно займалися діяльністю «ПВК Вагнера» в Центральноафриканській Республіці і, найголовніше, незрозуміло, на якому «блокпосту» їх убили. ЦАР – це не країна, а строкатий розпатланий килим, де діють десятки угруповань, бандитських, етнічних, національних, релігійних, і «вагнерівці» там теж тепер точно є. Кажуть, що їх із засідки вбили «з метою пограбування». Вам це здається переконливим?

Я не вірю в жодне пограбування
Дмитро Муратов

– Я не вірю в жодне пограбування! Коли вбили в Югославії журналістів Держтелерадіо СРСР Віктора Ногіна і Геннадія Курінного, теж сказали «пограбування», а насправді це сербські спецназівці в них стріляли через їхню роботу. Просто розстріляли обох, бо не хотіли, щоб інформація з тієї частини Хорватії, де творилися звірства, якимось чином просочилася у зовнішній світ.

– Начебто вбивство зараз відбулося поруч із базою, де працюють чи то російські офіцери, офіційні інструктори Міноборони Росії, чи то «вагнерівці», це сталося майже в 20 кілометрах.

– Я розраховую на керівництво «Центру управління розслідуваннями», тому що ЦУР робив кілька серйозних, впливових розслідувань. Коли кореспондент їде у відрядження, особливо на війну, що у нього з собою є? У нього завжди є телефон з трекером, щоб колегам можна було стежити за його місцем розташування і пересуванням. Його життя страхується, у нього є супутниковий телефон у тих місцях, де немає звичайного зв'язку, його маршрут зберігається в сейфі його керівника, який залишився у редакційному офісі. Безумовно і обов'язково, повинні бути всі записи, з якими ці люди готувалися у відрядження, і списки людей, які повинні були їх в цьому відрядженні супроводжувати. Тобто сліди того, як вони готувалися, куди вони збиралися, куди вів їхній маршрут і мета цього відрядження, безумовно, на мій погляд, повинні бути в редакційному офісі. Це може дуже полегшити завдання і слідству, і дипломатам, і журналістам, – каже Дмитро Муратов.

Про Олександра Расторгуєва згадує його друг і колега, режисер Євген Гінділіс, разом з яким вони працювали над фільмом «Выбирая Россию» (епізоди цього фільму Радіо Свобода публікувало в рамках проекту «Признаки жизни»).

Я не можу говорити про Сашка в минулому часі, тому що останній рік ми спілкувалися з ним практично щодня. Ми з ним закінчили знімати великий фільм, який ще практично ніхто не бачив
Євген Гінділіс

«Я зараз навіть не можу говорити про Сашка в минулому часі, тому що останній рік ми спілкувалися з ним практично щодня. Я щойно дивився у свій телефон, де все наше з ним листування. У нас з ним було дуже багато всіляких планів, ми щойно закінчили знімати з ним великий фільм, який ще практично ніхто не бачив. Саша був абсолютно неймовірною людиною. Це була якась неймовірна радість – працювати з ним. Я мало таких людей зустрічав у житті і був дуже щасливим, що ми із ним дуже близько подружились.

Він був справжнім чоловіком, який ніколи ні в чому нікого не міг підвести. Він був людиною, абсолютно позбавленою якоїсь захисної шкіри: він реагував відразу, негайно, дуже щиро і на все. Це дуже рідкісна риса: поєднання документаліста з талантом не тільки відчувати, а й бачити, вміти передати це в кадрі ... Насправді, у мене дійсно немає слів. Це неймовірно, і повірити в це абсолютно неможливо. Звичайно, я знав про цю його поїздку. Він полетів 27 липня. Я знав, коли він повернеться, тому що у нас вже були заплановані після 18 серпня, коли він мав повернутися, справи і зустрічі. Все це – якась жахлива трагедія, і в голові це абсолютно не вкладається».

Оригінал публікації – на сайті Російської редакції Радіо Свобода