«Це ніби посольство. І доки ми тут – Україна може вважати Крим українським». Архієпископ Климент про становище ПЦУ на півострові 

Арбітражний суд Центрального округу в російській Калузі 14 листопада розгляне касаційну скаргу Управління Кримської єпархії ПЦУ до Міністерства майнових і земельних відносин Криму щодо розірвання договору оренди приміщень Кафедрального собору святих рівноапостольних Володимира і Ольги в Сімферополі. Рішення російського суду фактично вирішить долю Кримської єпархії Православної церкви України.

В інтерв’ю Крим.Реалії архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент розповів, у яких умовах перебуває українська церква на півострові в очікуванні суду.

– Владико, станом на сьогодні як ви оцінюєте позиції ПЦУ в Криму? Місцева влада намагається знищити єпархію чи схилити до співпраці?

– Зараз йдеться про те, щоб ми припинили своє існування на території Криму. Одразу, як Росія отримала владу на півострові, їм було дуже важливо, щоб Київський патріархат перереєструвався. Проте ми завжди були і залишаємося проукраїнською організацією з чіткою позицією: Крим – це Україна.

Після 2015-го йде пряма конфронтація. З одного боку вони не знають, як з нами поводитися, з іншого –– розуміють, аби ми припинили своє існування в Криму, потрібно просто забрати приміщення в Сімферополі.

– Чи вдасться Церкві встояти у таких умовах?

– Зараз складно щось прогнозувати, зрозуміліше буде 14 листопада після суду в Калузі (Арбітражний суд Центрального округу розгляне касаційну скаргу Управління Кримської єпархії ПЦУ до підконтрольного Росії Міністерства майнових і земельних відносин Криму щодо дострокового розірвання договору оренди приміщень Кафедрального собору святих рівноапостольних Володимира і Ольги у Сімферополі). На сьогодні призупинені всі дії щодо виселення нас з приміщення. Не можу сказати, що стало вирішальним для такого рішення – листи Комітету ООН з прав людини, адресовані Росії, початок судового процесу в Страсбурзі, звернення людей, котрі нарешті перестали боятися, до світового товариства, моя зустріч з Держсекретарем США Майком Помпео чи виступ на ОБСЄ, – проте воно є. Коли відбулися суди першої і другої інстанції, виконавча служба написала мені, що мушу звільнити приміщення. Очільниця сказала: «Мені ваша Калуга не цікава», – настільки вони були впевнені, що ми програємо.

– Чи тиснуть на вас правоохоронні органи?

– Прямого фізичного тиску не було, але психологічний постійний і пов’язаний він зі збереженням Церкви: коли закривалися парафії, коли мусив прийняти рішення і вивозити майно, аби хоча б щось зберегти. Серйозною погрозою вважаю своє затримання у березні цього року. Проте спецслужби, поліція мене для розмови не викликали і до співпраці не схиляли.

Складний період був у 2014-2015 роках. Погрози, спроби захопити приміщення в Сімферополі, спалена моя дача в селі Мраморному, там само пограбована церква. ФСБ уникала зі мною прямих контактів, проте одночасно була дуже серйозна спроба завербувати нашого священика Максима Вологдіна. Його довго обробляв колишній офіцер СБУ Олександр Руднєв. Від нього вимагали докладати про те, що відбувається у соборі, про мої контакти та поїздки. Також ситуація дещо загострилася після прийняття «Пакету Ярової» (ряд прийнятих у Росії антитерористичних законопроектів – КР), тоді був тиск на священика в Севастополі. На той час його церкву уже закрили і він звершував богослужіння у себе в квартирі. Але мусив припинити. Силові структури під жорстким контролем тримають усе, що стосується релігійної ситуації, а також відносин між священиками різних конфесій.

– Чому змінилася ваша думка щодо перереєстрації релігійної організації та на якій стадії процес сьогодні?

– Позиція Церкви зберігається. Ми принципово не перереєстровуємо єпархію, ми намагаємося зареєструвати незалежну релігійну організацію відповідно до російського законодавства. Від нас цього вимагали, неодноразово про це заявляв Аксенов. Та коли я подав документи на місцеву православну релігійну організацію без прив’язки до Православної церкви України чи Київського патріархату, нам відмовили. На сьогодні уже три рази підряд. Наразі я веду перемовини з Мінюстом РФ в Москві, щоб документи подати безпосередньо туди. Оскільки в місцевому управлінні юстиції мені заявили, що це політичне питання. Коли відмовили втретє, я був шокований, бо чиновники послалися на пункти, які нібито не відповідають російському законодавству, однак були подані в першому варіанті і тоді не бентежили. Процес реєстрації затягують свідомо. Це ще раз говорить про те, що в Криму не діють закони РФ. Як був кримський «междусобойчик», так і залишається.

– Скільки приходів єпархії вдалося зберегти?

– Станом на 1 вересня залишилося шість парафій. На березень 2014-го ми мали 22 парафії, де постійно проходили богослужіння у стаціонарних приміщеннях, облаштованих під церкву, та ще приблизно стільки ж парафій, у яких літургії не проходили, проте священики їздили на великі свята. У нас була можливість покрити усю територію Криму. У штаті працювали 22 священики та ще троє-четверо на договірній основі.

Також нам вдалося зберегти майно, яке управління єпархії придбало й оформило до 2014 року – чотири земельні ділянки та дев’ять споруд. Щоправда, одна з них спірна: у Євпаторії вимагають або узаконити, або знести.

– На ваш погляд, що для вірян означає можливість приходити до української церкви?

– Це основа їхнього життя, єдиний україномовний центр, який зберігся в Криму. Також це духовний, релігійний центр. Люди, які ходять в наш храм, – це свідомі люди, котрі ніколи не підуть у храм Московського патріархату. Це їхня позиція. Тому ліквідація Церкви в Криму призведе до того, що вони просто залишаться на вулиці, без богослужіння.

Всі прекрасно розуміють, що єдиним українським осередком, який діє на території Криму за українськими документами, є наша Церква. Це ніби посольство – я вже не знаю, як назвати. І доки ми тут діємо, Україна може вважати Крим українським.