До 75-річчя Нюрнберзького трибуналу: реальність і кримські міфи

Спеціально для Крим.Реалії

Цими днями виповнюється 75 років від дня заснування та початку роботи Нюрнберзького трибуналу. Російська влада Криму не забула скористатися річницею, щоб знову звинуватити Україну у відродженні фашизму, а сам суд у тому, що він не до кінця все вирішив.

«Ця дата дуже важлива й символічна, ‒ сказав, розмовляючи з журналістами, спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов. ‒ Вперше в історії людства був створений військовий трибунал, що розглядав злочини, скоєні під час війни. Ніколи раніше не було такої практики... Як правило, після воєн усе віддавалося на відкуп переможцю, і він карав або милував, траплялося, геноциду зазнавали цілі міста. На Нюрнберзькому процесі вперше правовим способом доведено, засуджено й покарано зло...».

Тут є декілька неточностей. По-перше, Нюрнберзький трибунал не був першим. У регіонах СРСР пройшли десятки судових процесів. Щодо найбільш жорстоких військових злочинів у 1943-1949 роках відбулися процеси у 21 місті п'яти радянських республік: Краснодарі, Краснодоні, Харкові, Смоленську, Брянську, Ленінграді, Миколаєві, Мінську, Києві, Великих Луках, Ризі, Сталіні (Донецьку), Бобруйську, Севастополі, Чернігові, Полтаві, Вітебську, Кишиневі, Новгороді, Гомелі, Хабаровську. На них були публічно засуджені 252 військових злочинці з Німеччини, Австрії, Угорщини, Румунії, Японії та декілька їхніх пособників з СРСР. Матеріали цих трибуналів пізніше були оприлюднені в Нюрнберзі.

Окрім того, в Токіо з 3 травня 1946 до 12 листопада 1948 року відбувся також трибунал над японськими військовими злочинцями. Та й ідея Нюрнберзького трибуналу народжена не в Криму на Ялтинській конференції. Ще 30 жовтня 1943 року, задовго до зустрічі трійки лідерів антигітлерівської коаліції в Ялті, була ухвалена Московська декларація про відповідальність нацистів за здійснювані звірства, підписана СРСР, США та Великобританією. А сам трибунал був створений Лондонською угодою 1945 року. Так що у Криму тут немає права «первородства».

Володимир Константинов вважає, що «зло повністю не було покарано. Сьогодні багато істориків говорять, що всіх цілей Нюрнберзький процес не досяг...». Газета робить висновок: «І тому сьогодні «повстають з попелу» образи нацистських катів і стають для когось символами, що для нас дуже тривожний сигнал... Як негативний приклад Володимир Константинов наводить прибалтійські республіки, де відкрито пропагують фашизм і нацизм, вважаючи себе при цьому прихильниками європейських стандартів, та братську Україну, в якій «з котушок з'їхало все керівництво, хоча ця республіка зазнала колосальних втрат під час війни ‒ один Бабин Яр чого вартий».

Зрозуміло, що ні у Прибалтиці, ні в Україні ніякого відродження фашизму немає. Просто російські політики, а значить і кримські чиновники, які копіюють російський світогляд, добре розуміють, що прагнення народів республік Балтії та України до самостійності призведе до обмеження російського впливу на життя в цих регіонах, тому вони перебільшують загрозу і зображують їхнє національне відродження як нацизм. Це від безсилля, мабуть.

У принципі твердження про те, що Нюрнберзький трибунал не все вирішив, не позбавлене підстав. Однак не в тому сенсі, як це роблять у Криму. Нюрнберг засудив нацизм. Але не засудив інші тоталітарні режими, які були не менш кривавими і жорстокими. Тому сьогодні дослідникам не можна говорити про Нюрнберзький трибунал окремо від резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи №1481, що закликає до засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів, ухваленої 25 січня 2006 року.

У ній мовиться, що «всі тоталітарні комуністичні режими, які правили у XX столітті у країнах Центральної та Східної Європи і досі залишаються при владі в деяких країнах світу, характеризуються масовими порушеннями прав людини, включаючи індивідуальні та колективні вбивства і страти, загибель людей у концентраційних таборах, смерть від голоду, депортації, тортури, рабську працю та інші форми масового фізичного терору, переслідування з етнічних і релігійних підстав, порушення свободи совісті, думки й вираження, свободи преси, а також відсутність політичного плюралізму».

Резолюція є фактично продовженням Нюрнберзького акта і доробляє те, чого не зробив Нюрнберг. Треба пам'ятати, що Друга світова війна почалася спільним нападом Гітлера та Сталіна на Польщу. Тому й місце Сталіна як одного з ініціаторів світової війни мало б бути поруч із гітлерівськими генералами, та ось ситуація змінилася, і вийшло, що переможці судили переможених, як завжди.

В Україні, яку Константинов таврує як фашистську країну, на відміну від Росії, ухвалений закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

І якщо вже в річницю Нюрнберзького трибуналу говорити про військових злочинців, так не можна забути, що саме Україна сьогодні все більше ідентифікує російських військових злочинців, які скоїли військові злочини в Криму і на Донбасі не менш тяжкі, ніж робили гітлерівці в Криму під час Другої світової війни. Над ними новий суд народів ще попереду. Це невідворотно, як і винесення вироку в процесі, що вже йде над російськими військовими злочинцями, які збили МН-17 і згубили життя 298 ні в чому не винних пасажирів. І тому нові суди ще попереду, і вони заповнять ті лакуни, які залишилися після першого Нюрнберга.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції