Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Історія Військово-морських сил незалежної України налічує тридцять три роки, проте перемоги на морі українці та їхні предки здобували протягом понад тисячі ста років – з часів Київської держави та морських походів її князів.
Великий похід на Константинополь
Однією з легендарних є перемога під Константинополем Київського князя Олега, прозваного Віщим. Про цю значну подію розповідається в «Повісті минулих літ» та «Новгородському літописі». Олег у 907 році організував великий похід на столицю Візантії, а потім досяг підписання київсько-візантійської угоди 911 року (слід зазначити, що історики про дати сперечаються досі).
Згідно з літописом, у 907 році російська дружина на 2000 човнах на чолі з князем Олегом вирушила в похід на Константинополь. Руси оточили місто і перетягли волоком човни сушею в затоку, минаючи натягнутий ланцюг. Побачивши неможливість чинити опір русам, місто здалося, і Олег, за легендою, на знак своєї перемоги прибив свій щит на міські ворота.
Київський князь Олег веде військо на Царгород, мініатюра з Радзивілівського літопису, ХV ст.
В «Енциклопедії історії України» історик Микола Котляр пише, що Олег обложив місто і домігся від візантійського імператора Лева VI Мудрого контрибуції та вигідних умов миру, що підтверджувало письмову угоду 907 року.
Основну угоду про пільги для київських купців та дипломатів вдалося підписати з Візантією 911 року, коли пригрозили другим походом проти Царгорода (Константинополя). Ця угода цінна тим, що вперше встановлювала правові відносини русів із греками, визначає правила взаємин у грецьких і російських містах, покарання за їх порушення, викуп невільників, взаємодопомогу у війні тощо.
Але це був не єдиний морський похід Олега Віщого.
Східний історик з Табарістану (назва середньовічної іранської провінції, розташованої на південному узбережжі Каспійського моря – ред.) Ібн-ель-Хасан описує похід флотилії Русі до Каспійського моря на Абесгун. Спочатку похід складався досить успішно. 909 року флотилія з 16 човнів – близько 800 дружинників – прорвалися через хозарські землі у Каспійське море. Вони підпливли до острова Абесгуна в Табарістані та спалили торговий флот, що стояв там. Русь встигла захопити кілька міст на каспійському узбережжі, але об'єднані війська намісника Табарістану Абуль-Абаса та начальника Сарі розбили російську дружину, а частину воїнів поневолили.
Наступного року відбувся новий похід на Каспій. У 910 році руси захопили Сарі. Але під Гілянами вони знову зазнали невдачі.
Десь після 912-913 року, за даними Аль Масуді, флотилія Київської Русі на 500 човнах, по 100 осіб у кожному, через Керченську протоку увійшла до Азовського моря. Це було величезне військо із 15-20 тисяч дружинників. Підпливши до гирла Дону, руси послали послів до кагану, просячи його пропустити їх у Каспій, обіцяючи йому половину здобичі. Хазари дозволили їм пройти через Дон, звідки волоком човни перетягли у Волгу і військо спустилося нею в Каспійське море. Результатом походу був розгром мусульманської торгівлі на Каспії, хоча його масштаби дозволяють припускати, що йшлося, можливо, про завоювання одного з портів і перетворення його на російську факторію.
Морські походи київських князів
Морський похід князя Олега був далеко не єдиним. Їх здійснювали й інші київські князі.
Так, у 860 році здійснено морський похід русів на 200 ладдях по річці Дніпро і Чорному морю на Візантію. Здійснивши набіг на її чорноморське узбережжя, київський флот проникнув 18 червня у Босфор і розпочав облогу столиці Візантії Константинополя. Висадившись на берег поблизу міста, руси захопили багато трофеїв, повернулися на судна і вирушили до Дніпра. Про те, хто командував походом, в історичних хроніках відомостей немає. Припускають, що це могли бути київські князі Аскольд та Дір.
941 року відбувся похід київського князя Ігоря з великою кількістю човнів з Дніпра через Чорне море на Візантію. У зіткненні з висланим назустріч грецьким флотом більшість човнів Ігоря було знищено «грецьким вогнем». Із уцілілими суднами Ігор попрямував до берегів Малої Азії, де, висадившись на берег, спустошив Віфінію, але наздогнаний висланими грецькими військами змушений був відійти на північ до Босфору Кіммерійського (Керченська протока). Після невдалого бою з грецьким флотом Ігор із уцілілими суднами прорвався до Азовського моря і звідти сухим шляхом повернувся до Києва.
944 року Ігор здійснив другий морський похід на Візантію. Судна з посадженим на них сухопутним військом просувалися вздовж узбережжя, кіннота йшла берегом. Грецький імператор Роман, попереджений про небезпеку, вислав назустріч русам до гирла Дунаю послів із пропозицією миру і данини. Прийнявши від греків багаті дари та уклавши з ними того ж року договір про торгівлю, союз і взаємну допомогу, Ігор повернувся до Києва.
Рік 967 – похід київського князя Святослава до Болгарії. Вийшовши зі значним флотом і з посадженими на нього військами з гирла Дніпра до гирла Дунаю, Святослав проник через Сулинське гирло в річку і, піднявшись вгору за течією, в короткий час захопив 80 населених пунктів. Отримавши звістку про набіг печенігів на Київ, Святослав швидко повернувся для захисту його.
Святослав Хоробрий, Великий князь Київський (945-972). Малюнок художника Юрія Журавля
У 969-971 роках Святослав знову вирушив до Болгарії. Розбивши та прогнавши печенігів, Святослав із 10-тисячним військом, посадженим на 250 суден, здійснив похід на Дунай. Висадивши біля Доростола (Сілістрія) війська і зайнявши невдовзі Філіппополь, Святослав перевалив через Балкани і, зайнявши Македонію та Фракію, погрожував Константинополю. Велика грецька армія під керівництвом візантійського імператора Іоанна Цимисхія змусила Святослава до відступу й обложила їх у фортеці Доростол, причому грецький флот у складі 300 суден, увійшовши в Дунай, відрізав вихід русам у море. Маючи потребу у продовольстві, Святослав провів із фортеці Доростол сміливу експедицію, відправивши вночі посаджений на судна загін у 2000 воїнів для добування хліба у придунайських селищах. Після завзятого спротиву через витрати всіх запасів продовольства Святослав погодився на мир (972 р.) і, відмовившись від наміру оволодіти Болгарією, мав повернутися до Києва. На зворотному шляху при обході дніпровських порогів Святослав зазнав раптового нападу печенігів і був у бою вбитий (973 р.).
Пам'ятник у Запоріжжі правителю України-Русі, Київському князю Святославу Хороброму (945-972)
У 988 році київський князь Володимир відправив добірний загін військ по Дніпру та Чорному морю до Константинополя для надання допомоги візантійському імператору Василю II проти повсталого полководця Варди Фоки, який погрожував столиці Візантії. За сприяння військ русів Фоку було розбито.
Великий князь Київський, правитель України-Русі Володимир очима художника Юрія Журавля
Наступного, 989 року, через невиконання візантійським імператором Василем II договірних зобов'язань за надання допомоги проти Варди Фоки київський князь Володимир з військами, посадженими на судна, здійснив морський похід із гирла Дніпра до Криму проти Херсонеса Таврійського (Корсуні). Обложене місто після недовгого спротиву було зайняте, і Василь II змушений був виконати вимоги Володимира.
Також, за повідомленнями візантійських істориків, у 1024 році загін суден з екіпажем у 800 воїнів під начальством Хрисохіра, прийшовши в Константинополь нібито з метою вступу на грецьку службу, прорвався через протоки в Архіпелаг, причому розбив загін грецьких суден. Захоплений потім грецьким флотом біля острова Лемнос, Хрісохір був розбитий, захоплений у полон і страчений.
Флот запорізьких козаків
Кораблі та судна запорізьких козаків успішно воювали проти турків на Дніпрі та у Чорному морі. Перша згадка про переможні дії козаків на морі належать до 1492 року. Найбільш відомими є морські походи гетьмана Петра Сагайдачного, під час яких було звільнено безліч християнських невільників, а також захоплено велику кількість турецьких кораблів і прибережних міст анатолійського узбережжя.
Пам'ятник Петру Сагайдачному в Києві
Крім того, 1635 року в Балтійському морі проти шведського флоту діяла флотилія козацьких чайок отамана Вовка. Документально підтверджено факт захоплення козаками одного шведського фрегата.
Найбільш поширеним кораблем козаків була чайка – безпалубне парусно-гребне судно, низького профілю, обв'язане з обох бортів в'язками з очерету, що надавало йому стійкості у неспокійну погоду. Чайки вміщували 50-70 осіб, озброєних мушкетами. На бортах корабля кріпилися легкі гармати – фальконети та карронади, загальна кількість яких сягала 10 штук. Крім того, відомі спроби створити на базі чайок підводні судна. Слід зазначити, що головною особливістю козацького флоту була його іррегулярність.
Чайки широко використовувалися запорізькими козаками для швидкого нападу на ворогів і так само швидкого відступу. Відомі випадки тривалих походів до берегів Босфору.
Чайка запорізьких козаків. Черкаси, 22 серпня 2013 року. Сучасна реконструкція
Хронологія походів:
1515 року на 32 чайках запорізькі козаки здійснили набіг на Очаків.
1556 року на чайках козаки захопили передмістя Очакова.
1559 – Кримський похід. Флотилія зі 150-200 чайок і дубів (інший тип великих човнів запорізьких козаків – ред.) спустилася від Хортиці Дніпром, захопила два турецькі кораблі й висадила війська на західне узбережжя Криму неподалік Перекопу. Після кількох успішних сутичок із загонами Девлета I Гірея запорожці взяли Кафу, головний невільничий ринок, звільнили полонених співвітчизників та успішно повернулися на Хортицю.
У 1576 і 1590 роках здійснено успішні набіги на Синоп і Трапезунд.
1606 року козаки напали на Варну.
1608 – напад на Перекоп.
1609 – напад на гирло Дунаю.
1614 – запорізькі козаки захопили турецькі міста Синоп і Трапезунд.
1615 – спалили гавань Архіокі у Стамбулі.
1615 – спільний похід запорізьких і донських козаків на Азов.
1616 – похід на Синоп.
1616 – під проводом гетьмана Петра Сагайдачного захопили Кафу.
1633 – напади на Азов, Ізмаїл, Кілію.
1637 – похід на Азов.
У 1651 році 900 козаків на 12 чайках захопили 3 турецькі кораблі, розгромили місто Кам'яний Базар, взяли в полон 600 турків.
1652 року 1000 козаків напали на Стамбул, спустошили навколишні населені пункти та захопили в полон 150 осіб. На шляху їх наздогнали 10 султанських бойових суден, проте козаки зуміли знищити більшу частину турків і розігнати їхні кораблі. Цей факт говорив про велику майстерність ведення морського бою.
Після того, як Запорізька Січ була знищена Російською імперією, існували флотські формування з козаків, які перейшли на царську службу.
Юзеф Брандт, «Запорізький табір». Національний музей у Варшаві
Велику роль флотилія запорожців зіграла у російсько-турецьких війнах кінця XVIII століття. Так, у 1788 році під час штурму острова Березань – важливого стратегічного пункту в гирлі Дніпра – козаки на чайках тихо підійшли до острова, дали залп із гармат та мушкетів, а потім десантувалися на берег, де після навального штурму заволоділи береговими окопами. У жовтні 1790-го козачі «морські сили» допомогли заволодіти фортецею Кілія, а невдовзі й придунайськими замками Тульча та Ісикча.
При взятті Ізмаїла 24 грудня 1790 сто козацьких суден під командуванням кошового отамана Чорноморського війська Антона Головатого атакували Ізмаїл з боку Дунаю та під градом ядер і картечі висадили десант для штурму фортеці.
Антон Головатий (1732 чи 1744-1797) – козацький отаман, полковник Самарської паланки, командувач Чорноморської козацької флотилії. Портрет 18 століття
Після взяття фортеці Хаджибей і початку будівництва там нового міста, яке пізніше назвуть Одесою, фельдмаршал Олександр Суворов запропонував використати при створенні місцевої команди моряків досвід і можливості тих запорізьких козаків, які не вирушили на Кубань. В результаті 12 козацьких чайок склали основу Одеської флотилії.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Запорозькі козаки і Чорне мореВійськовий флот УНР
Після Лютневої революції 1917 року на Чорноморському флоті Російської імперії ширилися хвилювання. Більшість матросів і частина офіцерів та мічманів були вихідцями з України і в цих подіях побачили шанс на здобуття Україною незалежності. Восени, коли влада Тимчасового уряду ослабла, 12 жовтня 1917 року наказом щодо Чорноморського флоту булопризначено на один день підняти українські національні прапори на всіх кораблях, у фортецях і портах.
Підняття українського прапора на крейсері «Память Меркурия», 25 листопада 1917 року
Вже після Жовтневого перевороту в Росії команда лінкора «Георгий Победоносец» 9 листопада 1917 року ухвалила резолюцію з визнанням влади в Україні в особі Центральної ради, «вважаючи її дії справедливою та законною». 12 листопада 1917 р. велика частина особового складу крейсера «Пам'ять Меркурія» ухвалила рішення не піднімати Георгіївський прапор, а підняти замість нього синьо-жовтий прапор.
У розпорядженні Української Народної Республіки (УНР) опинилося вже два кораблі. Згідно з деякими відомостями, в цей же час перейшли під український прапор есмінці «Зоркий» і «Звонкий», які перебували в Севастополі.
На початку грудня 1917 року зусиллями кораблів, що прийняли бік УНР – лінкор, крейсер, три есмінці – було проведено евакуацію з Трапезунду частин 127-ї піхотної дивізії, яка також перейшла на бік української республіки. Цікаво, що у поході взяв участь лінкор «Воля». Це була перша і, як виявилося, остання операція українського республіканського флоту.
14 січня 1918 року Центральною Радою було затверджено розроблений Генеральним секретаріатом «Тимчасовий закон про флот Української Народної Республіки», яким весь військовий і торговий флот на Чорному морі оголошувався флотом УНР, тоді ж було затверджено військово-морський прапор. Проте закон мав суто декларативний характер, адже на момент його затвердження всі без винятку кораблі Чорноморського флоту перебували під владою більшовиків. Але з цього моменту факт виникнення українського флоту став законодавчо легітимним, що дозволить у майбутньому Україні вимагати свій флот.
З початку 1918 більшовики продовжували захоплювати Крим, борючись із Центральною Радою. Але у Севастополі тривала українська агітація. 29 квітня 1918 року командувач ЧФ Михайло Саблін погодився підняти український прапор. Але, як зрозуміли згодом, робив це лише заради збереження кораблів, сподіваючись приєднатися до Денікіна.
Монета номіналом 10 гривень, присвячена 100-річчю створення Українського військово-морського флоту. Центральною Радою на початку 1918 року було ухвалено низку важливих військово-морських законів
Українські прапори підняли на броненосці «Георгий Победоносец», на лінкорах «Воля» та «Свободная Россия», а також на деяких есмінцях. Команди інших кораблів робити це відмовилися і пішли до Новоросійська.
1 травня 1918 р. Крим був окупований кайзерівськими військами. На всіх кораблях Чорноморського флоту в Криму було піднято німецькі прапори.
Завершилося існування військово-морських сил УНР на Чорному морі після заняття півдня України Добровольчою армією та Антантою (грудень 1918 – літо 1919). Підрозділи морської піхоти УНР існували до кінця 1921 року. Органи управління флотом було розформовано наприкінці 1924 року.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Флот Українського моряВійськово-морські сили незалежної України
Військово-морські сили України (ВМСУ) створено на базі Чорноморського флоту СРСР після розпаду останнього восени 1991 року.
У період 1992-1997 років ВМСУ фактично не існували як самостійний компонент Збройних сил України. Кораблі колишнього Червонопрапорного Чорноморського флоту ВМФ СРСР формально здійснювали свою бойову службу під спільним командуванням Росії та України.
У січні 1992 року Україна розпочала формування власних Збройних сил та створення Військово-морських сил. 8 квітня 1992 року було видано директиву Міністра оборони України №Д-8 «Про формування Військово-Морських Сил України», поставлено завдання розпочати формування ВМС України зі штабом у Севастополі.
1992 року присягу на вірність Україні склали особовий склад 3-ї школи водолазів Чорноморського флоту в Севастополі, 17-а бригада кораблів охорони водного району Кримської військово-морської бази, 880-й окремий батальйон морської піхоти ЧФ, особовий склад військової комендатури Севастопольського гарнізону.
Перехід під юрисдикцію України супроводжувався запеклим спротивом командування російського Чорноморського флоту, до Севастополя приїжджали радикальні російські політики. Проблема розподілу Чорноморського флоту СРСР, який опинився на території незалежної України, виникла досить гостро. Росія хотіла отримати більшу частину кораблів та ресурсів флоту, а крім того, активно використовувала його у своїй шовіністичній політиці в Криму.
Першим кораблем відроджених ВМС України став СКР-112. Після проголошення незалежності Україною став першим військовим кораблем, який підняв український прапор, і 21 липня 1992 року здійснив несанкціонований перехід до Одеси. Ініціатором переходу був начальник штабу 17-ї бригади протичовнових кораблів капітан 2-го рангу Микола Жибарев. Командував СКР-112 капітан-лейтенант Сергій Настенко. А вже за місяць – 28 липня 1992 року – над першим новим кораблем ВМС України – кораблем управління «Славутич» було піднято український державний прапор.
Корабель управління Військово-Морських Сил України «Славутич» (U510), 2014 рік
З 29 липня до 1 серпня 1996 року було проведено перші оперативно-тактичні навчання Військово-Морських Сил України «Море-96», що відбулися під прапором Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.
Після підписання 28 травня 1997 року «Угоди між Російською Федерацією та Україною про параметри розподілу Чорноморського флоту» було здійснено остаточний розподіл ЧФ. Станом на 3 серпня 1992 року Україні передавалося 18,3%, Російській Федерації – 81,7% кораблів та суден Чорноморського флоту.
Корабельний склад ВМС України надалі в основному формувався з кораблів, добудованих на українських верфях після розвалу СРСР, прийнятих від Державної прикордонної служби України та від Чорноморського флоту колишнього Радянського Союзу.
Надалі ВМСУ брали участь у низці міжнародних навчань і міжнародних місій.
Так, у 1993 році два вертольоти морської авіації Ка-27 555-го окремого протичовнового вертолітного полку брали участь у гуманітарній місії в Грузії.
Українські кораблі в порту Севастополя, вересень 2008 року
У вересні 2013 року український флот було залучено до боротьби з піратами Сомалі, дії яких завдають значної шкоди мореплавству. Для цього до берегів Сомалі вирушив флагман українських ВМС фрегат «Гетьман Сагайдачний». Але через російську агресію в Криму корабель був змушений заздалегідь припинити похід і повернутися в Україну.
Фрегат «Гетьман Сагайдачний»
У 2014 році під час громадянської війни в Лівії десантний корабель «Костянтин Ольшанський» успішно евакуював із зони бойових дій 193 особи, серед яких було 85 громадян України.
У складі ВМС Збройних сил України до початку російсько-української війни проходило службу 15470 осіб, на озброєнні перебували 1 фрегат, 5 корветів, 3 тральщики, 2 десантні кораблі, 1 підводний човен, 49 допоміжних кораблів і 35 літаків.
Найновіша історія ВМС України зараз пишеться потом і кров'ю українських військових моряків на війні проти російських загарбників.
Сто років українському Чорноморському флоту: в Києві підняли прапор ВМС (фотогалерея)
Олена Майко, історикиня, кримчанка (ім'я та прізвище автора змінено з метою безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії . Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram , Instagram та Viber Крим.Реалії . Рекомендуємо встановити VPN .