100 років без примирення: Крим і революція. Літня апатія. Робітники та селяни

Плакат «Хай живе революція!», весна 1917 року

Революція у Криму закінчилася на зламі 1920 та 1921 року. Але й 100 років по тому ті події продовжують залишатися ще одним каменем спотикання у відносинах різних етнічних і соціальних груп усередині півострова та держав навколо нього. Як Крим пережив 1917-1921 роки? Чому історія цього періоду не до кінця осмислена? І чи є шанс на примирення спадкоємців протиборчих сторін?

(Продовження, попередня частина тут)

Аграрне питання

Не менш, якщо не більш важливою, ніж розкладання армії, була аграрна проблема. У неї було дві сторони: з однієї – голод, що наставав у Росії, причому десь хліба було у надлишку, а десь – не було зовсім; з іншої – відсутність прийнятного для всієї країни вирішення земельних суперечок. Ліберальні демократи, не кажучи вже про правих, стояли на варті приватної земельної власності та чинили спротив масовій передачі її селянам. Есери були не проти переділу («землю – селянам» – це їхнє гасло), але пропонували зачекати до Установчих Зборів. Більшовики закликали ділити все і відразу, «грабувати награбоване».

Не менш, якщо не більш важливою, ніж розкладання армії, була аграрна проблема

Поки політики радилися, ціни зростали, а гроші знецінювалися. За вісім місяців Тимчасовий уряд випустив більше банкнот, ніж останній імператор за 32 місяці Першої світової війни. У порівнянні з 1914 роком до початку 1917-го хліб подорожчав втричі, масло і м'ясо – у 4,5 раза, картопля – десятикратно!

Тимчасовий уряд не міг піти на роздачу земель селянам, а тому не був серед них популярним, і не міг нормально вирішити проблему із постачанням міст хлібом, а тому втрачав підтримку і там. Додаткову ворожнечу викликали закупівельні ціни, встановлені урядом. Селянин здавав хліб державі за 1 рубль 81 копійку за пуд, поміщик – за 2 рублі 90 копійок.

У порівнянні з 1914 роком до початку 1917-го хліб подорожчав втричі, масло і м'ясо – у 4,5 раза, картопля – десятикратно!

У цих умовах влітку 1917 року в Росії відбулася тиха, відносно мирна, хоча і не сказати «безкровна», але колосальна за масштабами соціальна селянська революція. Позавчора землероб, вчора мобілізований солдат, а сьогодні знову землероб, але вже із гвинтівкою – головний актор на революційній сцені.

Формами аграрної боротьби на селі були:

  • відмова від несення повинностей і виплати орендної плати за користування поміщицькою землею;
  • вигін на неї стад;
  • самовільна оранка такої землі в індивідуальному порядку;
  • колективний розділ сіножатей;
  • конфіскація маєтків;
  • вирубка, а в крайніх випадках – і підпали лісів.

Усе це відбувалося по всій Росії, не минув такої долі й Крим.

У квітні відносно «м'які» форми, як-то оранка земель і вирубка лісів, зустрічаються у чотирьох повітах Таврійської губернії (лідирували Євпаторійський і Феодосійський) з восьми. У березні-квітні одинично, а у червні-липні масово селянські сходи ухвалювали рішення про «передачу рухомого і нерухомого майна» у відання волосних комітетів, тобто про конфіскацію маєтків. Подекуди «допомогу» в цьому їм надавали «революційні» матроси. Повсюдно з ввірених їм ділянок виганялися лісники. Єдине, чого, на щастя, в Криму не було зафіксовано – це вбивств поміщиків селянами, принаймні, до кінця осені.

Єдине, чого, на щастя, в Криму не було зафіксовано – це вбивств поміщиків селянами

Влада протидіяла добрим словом і нагайкою. Місцеві ради, в яких домінували есери, намагалися умовити бунтівників почекати з розділом землі до Установчих Зборів. 16 квітня в губернію надійшла телеграма про те, що селянська секція Одеської ради, Союз хліборобів, представники есерів, есдеків і армії з флотом засудили самовільні захоплення землі. Сільським сходам надавалося право заорювати лише вільні землі з виплатою компенсації поміщикам після збору врожаю. З кінця квітня для вирішення земельних конфліктів стали виникати «примирливі камери» – особливі комісії з двох членів від волосного комітету і трьох – від селянського союзу. 13 червня губернський комісар, губернський громадський комітет, Сімферопольська Рада і Мусвиконком опублікували відозву до селян Таврійської губернії про припинення самовільних вирубок. А в липні влада навіть направила дві сотні козаків до Євпаторійського повіту для охорони поміщицького майна.

БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: 100 років без примирення: Крим і революція. Весняна ейфорія. Відродження

У всіх випадках результатом було лише наростання відчуженості між хліборобами та урядом. У жовтні селянські виступи були зафіксовані вже у семи з восьми повітів. Усього ж з квітня по жовтень мали місце 57 гострих земельних конфліктів.

У жовтні селянські виступи були зафіксовані вже у семи з восьми повітів

До війни Таврійська губернія вивозила до 80 млн пудів зернових на рік, а в 1917-му, у зв'язку із частковим неврожаєм минулого року, розверстка на неї знизилася до 20-25 млн пудів. Крім того, за планом губернія мала поставити в армію протягом року 200 тисяч голів великої худоби, овець і свиней. По факту ж замість 600 вагонів продуктів для армії та великих міст, запланованих до вивезення у березні, було відправлено всього 10.

Через невирішене аграрне питання нечорноземна Росія і великі міста опинилися на межі голоду. 28 квітня в газетах з'явилося розпорядження Тимчасового уряду про заборону торгівлі м'ясом чотири дні на тиждень – інакше його не вистачало армії. Наприкінці серпня нестача продовольства торкнулася і самого Криму.

Робоче питання

Через невирішене аграрне питання нечорноземна Росія і великі міста опинилися на межі голоду

На 1917 рік у Таврійській губернії налічувалося 32 тисячі промислових робітників, 16 тисяч із яких припадали на Крим. Однак лише у Керчі й Севастополі були заводи з понад трьома тисячами співробітників, і всього на 36 підприємствах губернії (26 на півострові) працювало понад 100 осіб. Найважливішими були морський, машинобудівний і електротехнічний заводи Севастополя – всі разом з 7000 робітників, і Керченський металургійний – 3000 співробітників. Великими підприємствами були Феодосійський комерційний порт, літакобудівний завод Анатра в Сімферополі на 700 робітників; аеропланні майстерні Адаменка в Карасубазарі (Білогірську). Але переважна більшість робітників працювали на фабриках на 10-15 осіб. Революційний пролетаріат як клас на півострові не склався.

Утім, це не означало відсутності страйкового руху, оскільки у робітників були цілком конкретні економічні вимоги – 8-годинний трудовий день і регулярне підвищення зарплат слідом за різким зростанням цін. Подекуди учасники страйків вимагали запровадження робочого контролю на виробництві. Цікаво, що більшість таких виступів проводилися з ініціативи місцевих заводських комітетів, у той час, як профспілки намагалися залагодити справу переговорами. З кінця березня і на підприємствах діяли примирливі камери.

БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: 100 років без примирення: Крим і революція. Весняна ейфорія. Підсумки

Уже 13 березня страйкував завод Анатра, у квітні та травні – страйкували робітники тютюнових фабрик у Сімферополі. У травні відмовилися працювати севастопольські кухарі, офіціанти та службовці готелів, кравці Джанкоя. У червні – тютюнники Кореїзу, друкарі Ялти, кравці Сімферополя. У липні в Алупці не вийшли на роботу електрики, а в Ялті – готельні службовці та навіть домашня прислуга. У серпні страйкували сімферопольські пакувальники фруктів, у вересні – ялтинські візники.

Протягом літа-осені загальна кількість щомісячних страйків зросла з 35 до 50, а кількість учасників страйку збільшилася вдвічі – до 25 тисяч осіб

Протягом літа-осені загальна кількість щомісячних страйків зросла з 35 до 50, а кількість учасників страйку збільшилася вдвічі – до 25 тисяч осіб. Менша частина конфліктів залагоджувалася відносно швидко і на користь страйкувальників: на Сімферопольській тютюновій фабриці Енгельсона застрайкували 19 травня, а вже 20 травня примирлива камера постановила підвищити робітникам зарплати; кравці Джанкоя вдало страйкували з 20 по 30 травня. А ось у Севастополі готельні службовці виступили 6 травня, але власники замінили їх штрейкбрехерами – тобто іншими працівниками, згодними на старі умови. У будь-якому випадку, всупереч більшовицькій пропаганді, зарплати з літа по осінь зросли мінімум на 30-50%, а подекуди – на 100-150%. Однак вибухове зростання цін з'їло і цю надбавку, тож восени страйковий рух відновився.

Загальний політичний і господарський хаос і втручання збуджених пролетарів у роботу інженерів призвело до того, що 26 червня Керченський металургійний завод залишився без донбаського вугілля, а його співробітники – без роботи.

Липнева криза

Провал останнього, т.зв. «червневого» наступу російської армії на фронті та скандал у Тимчасовому уряді через угоду з Українською Центральною Радою призвели до найгострішої політичної кризи в Росії між лютим і жовтнем. З 3 по 6 липня натовпи матросів і робітників, підбурювані більшовиками й анархістами, виступали в Петрограді з вимогою ліквідації уряду і передачі всієї влади Радам. Після кровопролитних перестрілок виступ був придушений вірними присязі військами, Володимир Ленін утік до Фінляндії. Військовий міністр Олександр Керенський став прем'єром. Авторитет Рад був підірваний, більшовики опинилися на межі розгрому, а Тимчасовому уряду вдалося ненадовго ліквідувати двовладдя і почати консолідацію сил.

БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: 100 років без примирення: Крим і революція. Літня апатія. Армія і флот

У Криму липневий заколот був зустрінутий у багнети. Вже 3 липня виконком Сімферопольської Ради ухвалив наступну резолюцію:

  • різко засудити тактику кадетів у зв'язку з виходом їх із тимчасового уряду;
  • вказати на необхідність існування, в інтересах революції, коаліційного уряду;
  • вказати на неприпустимість виступів більшовиків, які мали місце у Петрограді серед гарнізону.
У Криму липневий заколот був зустрінутий у багнети

8 липня Чорноморська делегація на Румунському фронті опублікувала заяву з вимогою відрядження всіх більшовиків із Леніним на передову – агітувати серед німців, а не в російському тилу. 10 липня натовп увірвався до приміщення більшовицького комітету в Севастополі та розгромив його, і лише втручання моряків із лінкора «Воля» запобігла масовому побиттю. Але 12 липня Севастопольська Рада засудила напад і закликала не перешкоджати роботі ленінців.

Однак часткове падіння впливу більшовиків не надто допомогло Тимчасовому уряду, особливо в Севастополі. 12 липня Керенський повернув смертну кару на фронт, а 29 липня поширив її і на флот. Відповіддю стали десятки, якщо не сотні резолюцій полкових і корабельних комітетів, осередків партій і громадських організацій з вимогою її скасування. Якщо запровадженні 25 травня ударні полки мали і своїх прихильників, і супротивників, то смертна кара остаточно відвернула армію і флот від підтримки Уряду.

Далі буде.