Близько доби, під дощем і вітром, герою цієї статті, 31-річному кримчанину, довелося простояти на російсько-казахстанському кордоні. Після оголошення Кремлем мобілізації сотні тисяч чоловіків призовного віку почали виїжджати з Росії, створивши багатокілометрові черги біля пропускних пунктів. У Криму, за словами української влади, правозахисників та представників Меджлісу кримськотатарського народу, призов виявився націлений насамперед на кримських татар. «Більшість мобілізаційних повісток розписано саме на киримли. Це ще один елемент геноцидної політики Росії», – сказав президент України Володимир Зеленський. Офіційної реакції російської влади на такі заяви не було.
Кримські татари призовного віку почали масово виїжджати з Криму до Росії, а звідти – до сусідніх країн. Серед тих, хто виїхав, виявився і герой цієї статті, кримський татарин, імені якого ми не називаємо на його прохання з метою безпеки його рідних. Він розповів Крим.Реалії про своє рішення залишити дім, про те, якою була ця дорога, і на що він сподівається тепер.
«Важко залишати сім'ю»
– Мені 31 рік. За професією я інженер-технолог, але займаюся підприємництвом – працюю у сфері торгівлі. Я одружений, у мене двоє доньок; старшій – чотири роки, молодшій у жовтні виповниться рік. Живемо ми у селі, в одному будинку з батьками.
Я до останнього не хотів їхати – важко залишати сім'ю
Першим ініціатором, щоб я поїхав, була дружина. Спочатку розглядали варіант разом із двома братами вирушити до Польщі автобусом. Цей автобус раніше возив із Криму на материкову Україну, після початку так званої спецоперації (так у Росії називають повномасштабне військове вторгнення в Україну – КР) вони вже у зворотний бік возили людей – з Херсона до Польщі та до Балтійських країн. Однак у нас не було російських закордонних паспортів.
Я до останнього не хотів їхати – важко залишати сім'ю. До того, як я почув, що сестрі прийде повістка, я сумнівався – чи їхати.
Знайома сестри телефонує їй і каже: «Тут з'явилася інформація, що твоє прізвище є у сільській раді у списку на повістку». А моя сестра – фармацевт. Ми як дізналися про це, швидко зібрали речі. Сіли вчотирьох у машину – я, два брати, сестра та батько – і вирушили до Казахстану.
Я розумів, що це надовго, але брав із собою лише найнеобхідніше, щоб коли батько вивантажить нас, не тягати із собою великих сумок. Плюс їжа та вода. З українських документів маю внутрішній паспорт, закордонний паспорт, документи з вишу – всі їх я, звичайно, взяв із собою. Чи не брав я фотографії? А вони всі ж є в телефоні.
Фото, зроблене під час поїздки до Казахстану, надано героєм цієї публікації
Дощ, вітер і сніг
Кілометрів за 130 до кордону між Росією та Казахстаном нас зупинив казах на машині з російськими номерами і запитує: «Хлопці, ви їдете на кордон?» – «Так», – говоримо ми. «Дивіться, тут у селі остання заправка, далі заправок нема. Заїдьте, заправте повний бак. І дорогою заїдьте в магазин, скупіться», – каже він. Ми зробили, як він порадив. Потім виявилося, що від кордону до найближчого магазину, здається, 35 кілометрів.
У пішій черзі ми простояли добу. Батько залишив нас там, де закінчується черга з машин, і ми кілометрів 4-5 пройшли до кордону. Зустріли дві машини знайомих хлопців. Зайняли пішу чергу і щогодини ходили грітися в машину.
За цю добу і дощик у нас пройшов, і мокрий сніг, і вітер не припинявся взагалі
За цю добу і дощик у нас пройшов, і мокрий сніг, і вітер не припинявся взагалі. Відкритий степ, жодних зручностей: ні даху, ні санвузла. Вийти у степ у туалет для чоловічої статі ще нормально, а ось жінкам важко зовсім. Було холодно. Одягли на себе все, що було в сумках. Дівчата одягали по 2-3 штанів, 2-3 куртки.
Після того, як простояли на кордоні більше половини доби, почали складати список тих, хто стоїть у черзі, бо нахабних пик було дуже багато, і вони почали лізти без черги.
Черга на кордоні Росії з Казахстаном, фото надано героєм цієї публікації
Заходили у прикордонну зону по п'ять осіб, ми були в 13-ій чи 14-ій п'ятірці. Одну групу могли пропускати і 15 хвилин, і 40.
Біля нас стояли люди з села неподалік кордону, і чомусь були розлючені на нас. Ми спершу не розуміли чому, а потім хлопці у черзі пояснили. З цього села за кілька днів до цього забрали [до російської армії] за повісткою понад 50 осіб. Саме село маленьке, біля кордону, і живуть у ньому переважно казахи. І нам кажуть: «Тепер вони розлючені на вас, бо їхніх хлопців забрали, а ви тікаєте».
«Я повернуся»
На самому кордоні викликали на додатковий допит – чи то кримських татар, чи то взагалі всіх із Криму. Зі мною теж говорили.
Всі переглядали, що є в телефонах. Я був перший з нашої групи, нічого не встиг почистити. Але жодних питань щодо телефону не було, проте якісь скріншоти перевіряльники робили та кудись відправляли.
Черга на кордоні Росії з Казахстаном, фото надано героєм цієї публікації
Перше питання: куди їдеш. Я відповів, що їду до тітки на день народження. Він каже: «Ти ж розумієш, що тут 90% їдуть не відпочивати. Ми ж знаємо, куди ти їдеш». Я кажу: «Чудово, що знаєте, але я на своєму залишатимуся». Він спитав, як тітку звуть. Я назвав ім'я, прізвище, звісно, несправжні. «По батькові назви». – «Я не пам'ятаю, я з тіткою мало бачився». – «Номер телефону?» Я говорю, що номера немає, ми спілкувалися в соцмережах. Він записав її ім'я, місце, куди їдемо, мій телефонний номер. «Як ставишся до «спецоперації?». – «Я нейтрально ставлюся». – «Як нейтрально? Адже там наші хлопці гинуть, віддають кров». – «Ну нейтрально, що я тепер зроблю?» – «Підеш служити?» – «Якщо повістка мені прийде, тоді піду, а так – ні». Це вони мали на увазі, чи я піду добровільно. Хотілося сказати, що якщо інша сторона призве, тоді піду без сумнівів.
Казахстан, прикордонний пункт. Ілюстраційне фото
Коли пройшов кордон і опинився у Казахстані, було внутрішнє полегшення, тривога минула
Коли пройшов кордон і опинився у Казахстані, було внутрішнє полегшення, тривога минула. Виходить, це перша моя подорож за кордон.
Грошей у мене вистачить на кілька місяців. Дружина робить документи на себе і на дітей. Як зробить, теж виїжджатиме з Криму. Плануємо поки що виїхати до Туреччини і зустрітися там, а як далі – вже дивитимемося.
Батьки підтримали наш виїзд. Якщо ти залишишся і тебе прийдуть забирати [до російської армії], то рідним важче буде з тобою прощатися. Вони розумітимуть, що ти йдеш на смерть. Самі ж батьки сказали, що за жодних умов не виїдуть із Криму.
Але я теж повернуся до Криму. Багато хто з тих, хто їде, такої ж думки – одного разу ми повернемося назад, все відновимо та піднімемо на ноги.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://krymrgbcrlvrexoeaqjy.azureedge.net/. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.