Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Заступник міністра закордонних справ Російської Федерації Андрій Руденко заявив, що його країна готова до переговорів з Україною без жодних попередніх умов. На перший погляд, ця заява високопоставленого дипломата може здатися значним відступом від тих вимог, які Росія висувала в перші місяці війни, від усіх цих «демілітаризацій» та «денацифікацій».
Однак і в цій російській пропозиції, очевидно, знову криється очевидна каверза. Росія, як бачимо, робить свою пропозицію у розпал воєнних дій, що складаються для неї несприятливо. Але при цьому Москва все ще контролює значні території Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей України та, звичайно, Крим.
Путіна, певен, цікавить насамперед закріплення територіальних «здобутків» на українській землі
Пропозиція розпочати переговори «без умов», мабуть, передбачає, що й Україна має виявити «добру волю». Наразі Володимира Путіна, певен, цікавить насамперед закріплення територіальних «здобутків» на українській землі. Але в цьому випадку будь-які переговори перетворюються в обмін війни на території без жодних гарантій того, що війна не відновиться вже незабаром.
Ймовірно, Путін вважає, що може грати на загрозі руйнування України після того, як атакував її критичну інфраструктуру. Путін розраховує, що Захід погодиться, що краще віддати йому частину території України, аніж жити у страхові енергетичної кризи. Але тоді, гадаю, виникає дуже просте питання. І це навіть не питання стосовно долі України. Це питання долі міжнародного права.
Вечірній Київ під час вимушеної економії електроенергії через постійні обстріли російськими військами української енергетичної інфраструктури, 11 жовтня 2022 року
Ми легко можемо побачити політиків, які вже сьогодні готові піти стопами Володимира Путіна
Якщо погодитися, що питання про приєднання Криму та інших українських регіонів України до Росії залишається відкритим, то про міжнародне право доведеться забути на довгі десятиліття. І це будуть десятиліття торжества сили над правом. Озираючись на всі боки, ми легко можемо побачити політиків, які вже сьогодні готові піти стопами Володимира Путіна.
Але навіть якщо уявити собі, що Ердоган чи Сі Цзіньпін виявляться обережнішими лідерами, ніж їхній російський колега, на зміну їм рано чи пізно, думаю, прийдуть інші керівники, які будуть натхнені прикладом російської агресії та її територіального успіху. Які просто не розумітимуть, чому те, що можна було Путіну, не можна кожному з них.
Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган (праворуч) та очільник Китаю Сі Цзіньпін
Це буде дуже важка спадщина, яка може породити численні конфлікти та війни і перетворити Євразію на субконтинент нескінченних проблем. І це саме те, чого намагалися уникнути після Другої світової війни й те, що Володимир Путін безжально зруйнував.
Тому коли російський дипломат каже, що жодних умов немає, чи маємо ми розуміти його слова буквально? Одна умова точно є – збереження захопленого. Збереження російського контролю над Кримом та іншими окупованими українськими регіонами.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Крим і шантаж голодомДумки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.