Нездоланна Ока: малі кримські походи на Московію у XVI столітті. Частина 6

Спеціально для Крим.Реалії

Спроба Кремля втрутитися у справи Казані стала приводом для початку повномасштабного кримського вторгнення. У повітрі витало передчуття неминучої катастрофи – Москва готувалася до облоги, а на Оці ворогуючі воєводи зі сльозами прощали один одного.

Похід 1541 року. Розстановка сил

Незважаючи на розмін «великими послами», Московія та Крим, як і раніше, насторожено ставилися один до одного: «А князь великий Іван… звичай відає, що Сафа Кірей [помилка Воскресенського літопису, має бути «Сахіб»] цар неоднословний, у своїй правді міцно не стоїть, хоч із великим князем у дружбі, а князь великий його берігся як недруга, тримав воєвод на Коломні з багатьма людьми».

Останньою соломинкою, що надламала крихкий мир, стало рішення Кремля організувати похід проти Казані. У червні 1541 року до Москви прибули двоє втікачів із кримського полону («Якимко Любучанінов із товаришем»), які повідомили, що «приїхав перед ними до Криму з Москви царів чоловік Азіфергат, а сказав цареві, що князь великий воєвод своїх із багатьма людьми послав до Казані, а перед ним і пішли». Певна річ, хан давно готувався до чергового зіткнення з Московією, але цього разу ворог сам дав йому козир в руки.

Московський уряд знехтував неодноразовими попередженнями Сахіба Герая про неприпустимість нападу на Казань, і, незважаючи на це, автору Воскресенського літопису вистачило зухвалості звинувачувати у розв'язанні війни саме Крим: «І цар, забувши свої правди та дружби, почав виряджатися на Русь, і зі своїм царевичем Мінгіреєм, і всю Орду з собою повів, а залишив в Орді старе та мале».

5 липня 1541 року похід розпочався. Він від самого початку відрізнявся масштабом – крім власне кримців, у ньому брали участь турецькі загони з Азова, Кефе та Аккермана (Білгорода-Дністровського) «з гарматами та з пищалями», ногайці бея Баки і навіть астраханці. Збір усіх сил було призначено в Іслям-Кермені на Дніпрі. Російські літописи доводили чисельність війська Сахіба Герая до «тисяч зі ста і більше», його придворний історіограф Реммал-Ходжа – до 150 тисяч. Проте насправді під ханськими прапорами навряд чи зібралося більше 40 тисяч вершників і 1000 турків-тюфенгчі (стрільців) із 60 зарбузанами (невеликими гарматами). Вперше в історії у війні з Московією брала участь власне османська артилерія.

Невоюючим союзником Сахіба Герая був польський король і великий князь литовський Сигізмунд I. Він не приєднався до походу, але взявся забезпечити фланг кримського війська. 21 липня він писав київському маршалку Андрію Каширському, що хан «мир вічний з нами прийняв» і наказував, щоб «підданим царя перекопського та царя турецького ніякої шкоди не чинили», а хто «шкоду улусам татарським учинив, тих би за горло брали і карали, або до нас відсилали». За координацію зусиль міг відповідати князь Семен Бєльський – він вів хана і листувався з королем. З дороги він повідомляв: «Навесні рано хан не міг іти на Москву, бо захворів; коли, видужавши, хотів виїхати, прийшли всі князі та улани і почали говорити, щоб цар не їздив на Москву, бо там зібрано велике військо. Почувши це, я взяв із собою трьох вельмож, які служать вашій милості, і просив царя, щоб їхав на ворога вашої милості».

Отримавши звістку Любучанінова, Кремль наказав путівському воєводі Федору Плещеєву-Кочину «послати станицю на Поле впоперек дороги» – це було перше зафіксоване використання московітами мобільної розвідки у степу. 25 липня станичник Гаврило Толмач повернувся до Москви зі звісткою, що натрапив на кримське військо у верхів'ях Сіверського Донця. Ще раніше, 21 липня, прибула грамота від зарайського воєводи князя Семена Микулинського з попередженням: «Іде цар з усім нарядом, з гарматами та з пищалями, до берега Оки-ріки».

«По тих вістях» розпочалася підготовка до відбиття нападу. Головні сили з 5 полків під загальним командуванням князя Дмитра Бєльського (старшого брата Семена) розташувалися між Коломною і Серпуховом вздовж Оки «по тих місцях, де наперед воєводи стояли проти царів на березі». На річці Пахрі став князь Юрій Булгаков з частиною великокнязівських дворян (більшість двору залишалася в Москві). Великим пунктом збору резервів став Володимир: у підпорядкування його воєводі князю Івану Шуйському були передані служилі татари Шаха-Алі з Мещери та полк князя Федора Шуйського з Костроми – ймовірно, на випадок атаки Казанського ханства. За Окою також були сили: четверо воєвод стояли у Калузі, стільки ж – у Рязані, двоє – у Тулі та ще двоє – у Зарайську. Загальна кількість московських військ невідома: Віталій Пенський оцінює їх у 25-30 тисяч осіб, крім обозників. Сукупно вони, може, і не поступалися чисельністю кримським, але були розтягнуті на багато десятків кілометрів, тоді як хан атакував одним кулаком.

У цих умовах вирішальним ставав чинник часу – Сахіб Герай мав переправлятися через Оку лише в одному місці, щоб зберегти перевагу в силах, отже, московітам потрібно було якнайшвидше це місце відшукати і «закупорити». Між 25 та 28 липня «приїхав до великого князя з поля станичник Олексій Кутуков, сказав великому князеві, що бачив на цьому боці Дону на Сновах багатьох людей, йшли цілий день полки, а кінця їм не дочекався». По цьому Кремль наказав «розіслати воєводам на Рязань і на Угру, і в Серпухов, і по всій украйні», щоб ті вирушили на з'єднання з Дмитром Бєльським, «та з Володимира наказав государ воєводам своїм йти на берег до Оки річки липня у 28 день».

Наказ було виконано, і коли того ж дня 28 липня 1541 року Сахіб Герай підступив до Зарайська, обидва його «польові» воєводи, вказані в Розрядній книзі, вже були на Оці. Однак у 1528-1531 роках у місті було зведено кам'яний кремль, у якому залишався гарнізон на чолі з воєводою Назаром Глібовим. Він-то першим і зустрів противника.

Перший бій

«Липня ж 28, у четвер, прийшов цар кримський з багатьма людьми кримськими і з ногайцями і турками, з великим гарматним нарядом і пищальним, на Осетр до міста Ніколи до Заразського, і почали татари приступати до міста. І воєвода міський Назар Глібов з містянами за посади з татарами бився, і до міста приступати не дав, і багатьох татар побив, а дев'ять живих татаринів взяв і до великого князя на Москву прислав». Всього дев'ятеро полонених вказують на невеликий масштаб сутички, що не дивно. Ханські війська йшли до Оки, і втрачати зайвий день, штурмуючи кам'яну фортецю, явно не збиралися.

Після цих новин Кремль перевів резерв Булгакова з Пахри на Оку, призначивши на його місце князя Василя Щенятина і «двору свого багатьох людей».

Московські дебати

У ці дні мала місце й унікальна дискусія про долю молодого правителя. Іван IV прийшов у палату Боярської думи і поставив митрополиту Іоасафу питання: «Цар кримський прийшов на землю нашу до Оки-ріки на берег, багато орд з собою злучивши; і ти порадь про нас із боярами: чи тут нам у місті бути чи вийти?». Одні бояри заявили: «Цари під містом Москвою стояли, а великі князі у місті не сиділи». Інші заперечували: «Тоді государі наші були не малі діти, стому велику могли підняти, і про себе помислити і землі пособити... А нині государ малий, брат його ще менше, швидкої їзди і стоми ніякої не можуть підняти, а з малими дітьми як скоро їздити?». Вони апелювали до облоги Москви темником Єдигеєм у 1408 році, коли великий князь Василь поїхав зі столиці і мало не потрапив до ординського полону.

Останнє слово залишилося за митрополитом. Спочатку він нагадав, що від'їзд із Москви Дмитра Донського напередодні нападу хана Тохтамиша у 1382 році закінчився падінням міста. Потім буквально оголосив, що відступати нікуди, позаду – Москва: «У котрі міста в приходи татарські государі наші відступали, в Кострому та в інші міста, ті міста за гріхі наші нині не мирні з Казанню; уНовгород і Псков государі не відступали задля кордонів литовського та німецького, а чудотворців та Москву на кого залишити?». І наприкінці сказав, що у нинішніх умовах від'їзд позбавлений сенсу: «А з'їжджали великі князі з Москви для того, щоб, зібравшись із людьми, Москві ж пособляти й іншим містам; а у великого князя нині... є ким великого князя справу берегти й Москві пособляти». За загальним рішенням бояр Іван залишився у місті.

Столиця почала інтенсивно готуватися до облоги. Московським воєводам було велено «запаси міські запасати, гармати і пищали по місцях ставити, по воротах, по стрільницях і по стінах людей розписати і у посада по вулицях надовби робити». З іншого боку, наказувалося «всім міським людям всякий запас готувати у місті». Пам'ятаючи події 1521 року, москвичі «між собою заповідали за святі церкви, за государя великого князя і свої доми міцно стояти і голови свої класти».

Тим часом війська Сахіба Герая вже було видно з Оки. Від імені великого князя військам була відправлена грамота з умовлянням залишити чвари і бути всім заодно, щоб «царю берега не дати», а якщо «перелізе цар за річку» – стояти до смерті. «І які воєводи між собою в розколі були, почали зі смиренністю та зі сльозами прощатися». Взагалі вся розповідь Воскресенського літопису про події 1541 року відображає передчуття неминучої катастрофи. Воєводи казали один одному: «Ми не безсмертні, а смертні; а кому трапиться за віру і за государя до смерті постраждати, ті у Бога незабутні будуть, а дітям нашим від государя віддяка буде». Рядові ратники вторили їм: «Заради государя служити і за християнство голови свої класти готові... хочемо з татарами пити смертну чашу».

30 верст, що відокремлювали Зарайськ від Оки, були пройдені військом Сахіба Герая за один день 29 липня. Кінцевою точкою маршруту було місце впадання Осетра в Оку – 1529 року Семен Бєльський очолював у тому місці заставу і, зрозуміло, знав тамтешній брід.

Здавалося, прориву не уникнути.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.