Павло Казарін: Роздоріжжя для президента

Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії

Два роки тому популярність Володимира Зеленського била всі рекорди.

Його персональний рейтинг схвалення коливався близько 50%. Рівень підтримки його партії наближався до цієї позначки. Незадоволений Володимиром Зеленським був лише кожний десятий українець.

До екватора його каденції багато що змінилося. Чинний глава держави продовжує лідирувати в президентських рейтингах, але розрив з основними конкурентами вже не такий разючий, яким був два роки тому.

Останнє спільне опитування Центру Разумкова та Демініціатив досить ілюстративне. Якщо чинний глава держави зустрінеться у другому турі зі своїм попередником – то шанси на перемогу в них приблизно однакові. Зеленський поки що перемагає у другому турі Тимошенко та Бойка, але програє Разумкову. Останньому, до речі, ризикує програти і Порошенко.

Велика спокуса оголосити все це результатами реформ, що не відбулися. Скандалами з офшорами та вагнергейтом. Сумнівними кадровими призначеннями до Кабміну та офісу президента. Почасти це буде правдою. Але причина втрати популярності все ж таки, ймовірно, криється в іншому.

Для більшості наших співгромадян усі ці питання навряд чи входять до списку пріоритетних. Більшість українців не стежать за політикою так само уважно, як стежать за нею журналісти та представники громадянського суспільства. Україна – небагата країна, і більшість громадян зосереджені на темі побутового виживання. І саме це питання вони ставлять на чільне місце, коли виставляють владі оцінки.

У цьому нічого дивного. Кожен президент в Україні стає заручником завищених очікувань. Від нього чекають чудес і голосують за чудеса. А потім настає неминуче розчарування, бо виборець раптово виявляє, що чарівної палички президент не має. Натомість є економічні закони та дефіцит ресурсів. Так відбувається вже тридцять років поспіль, і тепер цей сценарій ризикує повторитися в політичній долі чинного глави держави.

Ця ситуація ставить Володимира Зеленського перед непростим вибором. Якщо він сприйматиме наступні два роки лише через призму майбутньої виборчої кампанії – у нього виникне спокуса повернути колишню популярність за всяку ціну. А подібне електоральне диво здатне створити лише політика економічного популізму. Коли рішення оцінюватимуть не категоріями користі та шкоди для країни, а виключно тим, чи вони додають очки до рейтингу, чи навпаки.

Ми все це неодноразово проходили. У різні роки керівництво країни починало загравати з виборцем, знижувати тарифи, роздавати гроші та ламати економічну логіку через коліно. Проблема в тому, що все це здатне подарувати народне кохання лише на дуже короткому часовому проміжку. Тому що результатами такої політики стає згортання міжнародної допомоги, інфляція та зростання цін. І обиватель все одно звинувачує у всьому першу особу – просто починає робити це трохи пізніше.

Якщо на чільне місце влада ставить логіку переобрання – то тоді настає період нестримного економічного застілля, за яке доведеться розплачуватися неминучим похміллям. Якщо ж пріоритетом стає стійкість і стабільність, тоді політик примиряється з неминучим падінням популярності і не кидає в топку виборчої кампанії накопичені резерви, довіру партнерів і фінансову подушку безпеки.

Від президентських виборів Україну відокремлює два з лишком роки. І все залежить від того, яку стратегію обере Володимир Зеленський. Або він поводитиметься відповідально – і розплатиться за завищені народні очікування своїм рейтингом. Або він піддасться спокусі грати в популізм – і тоді розплата все одно настане, але трохи пізніше.

Але в першому випадку шостий президент зможе зберегти після себе країну. А у другому – не факт.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції