Рефат Чубаров: Кримські татари завжди прагнуть додому

За останні 250 років кримські татари пережили багато трагедій, в яких в основному була винна Москва. Ми маємо дуже сильну колективну пам'ять, і ми добре знаємо, що і чому з нами сталося. Йдеться не лише про масову депортацію 1944 року. Історія цих трагедій глибша і сягає подій XVIII-XIX століть. Слід пам'ятати про минуле, щоб трагедії попередніх років не повторювалися знову. І ми це розуміємо як ніхто інший.

Я змалку живу в Криму. Батькам вдалося повернутися туди ще наприкінці 60-х. Моя школа була російськомовною, але в нас викладали й українську. Після закінчення інституту в Москві мене до Криму не пускали. Я жив у Латвії і не розмовляв українською мовою, але дуже легко відновив мову, коли знову повернувся додому. Для кримських татар це норма – говорити мовою людей, серед яких ми живемо. Запитайте моїх земляків, які перебували в Узбекистані, Таджикистані чи Киргизстані. Вони обов'язково знатимуть мову країни, де жили. Це наше життя.

Глобальний світ щохвилини вибухає різними трагічними подіями, а людство постійно відповідає на політичні та культурні виклики. Однак, щоб залишатися у світовому порядку денному, нам не потрібно постійно нагадувати про себе. Слід завжди залишатися собою. У боротьбі за самоідентичність і власний розвиток слід шукати партнерів та бути готовим прийти на допомогу іншим. Ми робили так споконвіку. Навіть у вигнанні кримські татари ставали на захист інших народів. Слід бути максимально інтегрованими у світові процеси, але залишатися собою.

Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров

Наша сила – Крим. Ми запрограмовані на повернення туди. Кримські татари завжди виборювали право залишатися на своїй землі. Нас не лякали ні утиски, ні репресії, ні нищення культурних пам'яток. Я думаю, що світ поважатиме кримських татар за спрагу жити на власній землі. Це дуже важливо в сучасному контексті з його масовими міграціями. Люди залишають батьківщину не від доброго життя. Але кримські татари, незважаючи на будь-які проблеми, завжди намагалися повернутися додому. І цей шлях додому – наша головна риса. А ще – постійна боротьба нас загартувала. Кримські татари завжди в роботі й дуже ревно оберігають свою родину.

Деокупація Криму — це не просто повернення контролю за територією та відновлення суверенітету України над Кримським півостровом. Це насамперед про людей. Про тих, які, живучи там, не сприймають окупантів, і тих, хто був змушений залишити Крим. Важливо зберегти почуття єдності між півостровом і материковою Україною. А ще – покарати винних у злочинах проти наших громадян.

Впевнені, що деокупація відбудеться найближчими роками, ще за нашого життя. Але ми не знаємо, коли зможемо повернутися додому. Поки це станеться, треба розвивати сфери, які будуть актуальними після деокупації. Зокрема, зберігати та розвивати мовну, культурну, релігійну ідентичність кримських татар. Зараз на території материкової України ми маємо багато зробити, щоб ступити на свою землю не з порожніми руками. За російської окупації у кримських татар немає майбутнього. Це посилює почуття відповідальності перед собою та своїм народом. Ми не маємо права припинити боротьбу.

Кожна людина – це сховище, користувач і провідник культурного надбання. У цьому процесі важливий кожен. Ми повинні зберігати те, що є, розвиватись у нових напрямках, а також гідно представляти власну культуру. Поведінка одного члена етнічного товариства може позитивно чи негативно впливати на сприйняття іншими цілого етносу. Кожен має замислюватися про це і бути гідним представником своєї історії та культури. Проста поведінка людини на вулиці багато може розповісти оточуючим. Завжди слід пам'ятати про це.

Прагнення увійти в історію будь-яким шляхом не може бути добрим. Історія взагалі живе за власними законами, вони дуже чіткі. Час, як прес, стискає події. І, як наслідок, історія залишає тих персонажів, які мріяли про славу найменше, але невтомно працювали на благо свого народу. Вірю, що поборників справедливого життя для кримських татар не забудуть.

Ніхто не каже, що українці та кримські татари не знають своєї історії. Навпаки. Проте вони оцінюють її очима іноземних істориків. Російська наука ще 150-200 років тому заклала уявлення про наше минуле. І більшість українців і кримських татар зараз вірять у цю парадигму. Зокрема, у наративи про боротьбу між нами, про те, що Москва прийшла на захист православ'я у Криму. Завдяки таким проєктам, як цей, ми дізнаємося про справжні мотиви та прагнення українців та кримських татар. До речі, з часом вони не змінилися кардинально. Як і тоді, зараз люди хочуть жити на своїй землі, зберігати свій устрій та будувати дружні відносини зі своїми сусідами.

Рефат Чубаров, український кримськотатарський політик і громадський діяч. Народний депутат України ІІІ-V та VIII скликань. Голова Меджлісу кримськотатарського народу, заступник Голови Ради представників кримськотатарського народу, почесний професор Києво-Могилянської академії

Думки, висловлені в рубриці «Блоги» передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Це матеріал серії «Розмови про Крим» у рамках культурного проєкту ШЛЯХ/ Yol (fb.com/shlyah.yol), який реалізує ГО «Ель Чебер» за підтримки Українського культурного фонду, Українського інституту та Кримського дому. Проєкт збирає та відроджує артефакти кримськотатарської культури, а також розкриває спільне минуле українців і кримських татар.

Текст журналіста, правозахисника, заступника генерального директора Українського інституту Аліма Алієва «Крим моєї мрії», опублікований на Крим.Реалії в рамках серії «Розмови про Крим» читайте тут.