Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
У своєму виступі перед учасниками парламентського саміту «Кримської платформи» президент України Володимир Зеленський заявив, що механізм «Кримської платформи» може стати прикладом для інших гуманітарних і дипломатичних платформ, «що сприятимуть деокупації інших територій, які колись були захоплені – від Придністров'я та Абхазії до Північних територій».
Залишу осторонь питання Курильських островів – це спадщина Другої світової війни, і в цьому випадку Російська Федерація має вирішити проблему, що дісталася їй та Японії від Радянського Союзу (причому треба визнати, що радянське керівництво часів Микити Хрущова було набагато конструктивнішим у своїх підходах, ніж російське керівництво часів Володимира Путіна).
Президент України Володимир Зеленський під час виступу через відеозв'язок на відкритті парламентського саміту «Кримської платформи», організованого Україною та Хорватією у Загребі. Київ, 25 жовтня 2022 року
Проте проблеми фактично окупованих Російською Федерацією територій на пострадянському просторі – це, певен, уже не просто територіальна суперечка з далекого минулого. Кожна з таких проблем перетворює країну, яка втратила свою міжнародно визнану територію, на державу-інваліда. Кожна з таких проблем дозволяє Росії використовувати самопроголошені республіки як важіль тиску на суміжні держави, блокувати їхній самостійний вибір, створювати приводи для втручання у їхні внутрішні справи, зрештою, розпочинати війни.
Your browser doesn’t support HTML5
Как оккупационные власти в захваченных регионах Украины принимали решения о референдумах о присоединении к РФ
Необхідно визнати, що ще у 80-ті роки потенціал національних конфліктів біля Радянського Союзу був серйозно недооцінений і західними спостерігачами, і суспільством у самих колишніх радянських республіках.
Фактичний контроль Росії над частиною їхніх територій став і механізмом, і моделлю для подальших дій Кремля
Спільним місцем стали розмови про те, що Радянська імперія розпалася «фактично безкровно», окрім кількох невеликих етнічних і регіональних конфліктів у кількох порівняно невеликих республіках. Словом, добре, що на такій величезній території не повторилася Югославія!
Але, як відомо, диявол криється в деталях. Саме в цьому «якщо не рахувати». Так, Грузія чи Республіка Молдова – це невеликі країни. Але, гадаю, саме фактичний контроль Росії над частиною їхніх територій став і механізмом, і моделлю для подальших дій Кремля.
На початку 90-х ми обговорювали конфлікт між Азербайджаном та Вірменією за Нагірний Карабах, оголошення «незалежності» Абхазії, Південної Осетії та Придністров'я (при цьому Росія продовжувала визнавати територіальну цілісність усіх республік колишнього СРСР – навіть якщо фактично сприяла сецесії).
Через 30 років конфлікт навколо Карабаху все ще далекий від завершення, більше того, на території самого регіону з'явилися російські військовослужбовці, з чим погодилося і вірменське, і азербайджанське керівництво.
2014 року Росія заявила про «приєднання» українського Криму, а 2022 року спробувала анексію ще чотирьох українських регіонів
«Незалежність» Абхазії та Південної Осетії визнана Росією, при цьому їхні збройні сили фактично об'єднані з російською армією. Придністров'я продовжує існувати як ніким не визнана «республіка», що перебуває під російським протекторатом. Не вирішено жодну з проблем тридцятирічної давнини!
Але при цьому ще 2014 року Росія заявила про «приєднання» українського Криму, а 2022 року спробувала анексію ще чотирьох українських регіонів, зокрема так званих «народних республік» Донбасу, чию незалежність визнала за кілька місяців до «приєднання». І це – свідома політика агресії, нівелювання значущості державних кордонів та суверенітету незалежних країн.
Your browser doesn’t support HTML5
«Крым стал плацдармом для дальнейшей агрессии России против Украины. Об этом говорилось с 2014 года» – Рефат Чубаров
Що станеться, якщо міжнародній спільноті не вдасться домогтися повернення Росії до її міжнародно визнаних кордонів та відмови від підтримки і спонсорування конфліктів на пострадянському просторі? Інструментарій дестабілізації продовжить застосовуватися, певен, усюди, де цього захоче Кремль. І через кілька років до списку конфліктів та територіальних «здобутків» Москви, гадаю, доведеться додати нові регіони. А до списку держав-інвалідів – нові країни, розвиток яких захоче зупинити Росія.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Глухий кут Кремля. Навіщо Путін каже про готовність до переговорів з Україною?Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.