Спеціально для Крим.Реалії
У своєму виступі на сесії ювілейної Генеральної Асамблеї ООН російський президент Володимир Путін говорив про минуле ‒ воно, здається, замінює для Путіна і сьогодення, і майбутнє. Нагадував про перемогу у Другій світовій війні. Пропонував п'яти постійним членам Ради Безпеки ООН зібратися, щоб визначити, яким буде світ. Звинувачував звичних ворогів у спотворенні історії Другої світової.
На мою думку, нічого нового. Але це «нічого нового» ‒ теж ілюстрація життя у минулому. Путін, схоже, не хоче помічати свого власного сьогодення. Він говорить про ефективність ООН і про обов'язковість рішень ООН. Але хіба для самої Росії закон писаний? Хіба коли Генеральна Асамблея ООН ухвалювала рішення про незаконність введення Криму до складу Російської Федерації, у Кремлі хтось звертав увагу на ці рішення? Чому ж тоді Росія вимагає від інших того, що порушує сама?
Російському президенту затишно в минулому ‒ там, де він переможець, а не агресор, і там, де він учасник дискусій про долю світу, а не вигнанець
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Вода, мілітаризація, COVID-19: кримські теми в Генасамблеї ООН
Путін хоче, щоб постійні члени Ради Безпеки ООН поговорили про майбутнє світу ‒ очевидно, тому, що від участі в Групі семи його усунули, і він може тепер розраховувати тільки на Радбез. Але ж коли створювали ООН і вирішували, що у країн-переможниць у Другій світовій війні буде право вето, одночасно малося на увазі, що ці країни не будуть виступати в ролі агресорів щодо інших держав. Про агресивні дії Радянського Союзу я не буду вкотре нагадувати, але в усякому разі після Другої світової війни СРСР вже не долучав території інших країн до свого складу ‒ Латвія, Литва та Естонія були окуповані у 1940 році, Тува анексована у 1944 році. Інші територіальні надбання відбулися вже за підсумками Другої світової війни за згодою країн-союзників. Але путінська Росія цей встановлений після Другої світової війни лад підірвала анексією Криму. Але Володимир Путін у своєму виступі на сесії Генеральної Асамблеї про це не згадує. Згадує президент України Володимир Зеленський, який виступав до нього.
Український президент не може дозволити собі розкіш жити в минулому ‒ тому що очолює країну з відторгнутими територіями, яка тільки в майбутньому бачить вирішення проблем, створених окупацією та війною. А російському президенту, мабуть, затишно в минулому ‒ там, де він переможець, а не агресор, і там, де він учасник дискусій про долю світу, а не вигнанець. І це російське прагнення жити в минулому та українська надія на майбутнє ‒ головне, що розділяє дві країни, те, що зумовило російську агресію та анексію Криму.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.