Доступність посилання

ТОП новини

Край чудес, або Мігранти у Львові


Львів
Два місяці тому, коли Львівська область першою запросила на тимчасове проживання кримчан, не згодних з тим, що відбувається на їхній рідній землі, чиновники та громадськість не підозрювали, як багато людей відгукнеться на цей заклик. І тепер нас, кримчан, що переселилися у Львів, вже близько 1700 осіб (за офіційними даними), і кількість тих, хто хоче приєднатися, зростає.

Нам пощастило. Ми з чоловіком встигли приїхати до Львова, коли хвиля переселення тільки починалася, тому знайти безкоштовне тимчасове житло не було проблемою, а орендовані квартири ще не встигли подорожчати.

Львів зустрів нас 16 березня холодною погодою і протилежно теплим ставленням місцевих жителів. Попрощавшись із Кримом назавжди, за день до референдуму, вже наступного дня ми вийшли з вагона під сірим небом вокзалу, де нас зустрічав молодий майданівець з громадської організації, який взявся вирішити проблему розселення (зараз цим займається громадська організація, сформована вже з самих кримчан – «Кримська хвиля»).

«Усі хочуть саме до Львова, в області жити відмовляються, хоча там є багато хороших варіантів. Наприклад, Дрогобич, Самбір або Трускавець, – поділився з нами інформацією громадський працівник Василь. – Кожен день приймаємо дзвінків по 30-50, у багатьох високі вимоги – щоб була окрема велика житлоплоща, ближче до центру, інтернет, і все це безкоштовно. Але поки справляємося навіть з такими запитами. Серед львів'ян є певний дух суперництва, хто раніше прийме у себе гостей».

Нас же поселили в мотелі на околиці Львова (не вважайте за рекламу, пишу його назву – мотель «Катерина», думаю, його господар заслуговує хоча б такої подяки, прихистив не одну сім'ю кримчан абсолютно безкоштовно). І це було наше перше здивування, після якого захотілося назвати Західну Україну краєм чудес.

Через день активісти принесли нам продукти, хоча ми відразу сказали, що годувати себе можемо самі. Під приводом «гроші вам ще знадобляться» вони завалили нас маслом, цукром, напівфабрикатами та солодощами.

Хочу зробити ліричний відступ, і не оминути єдиний «не казковий», але дуже важливий момент для тих, хто теж збирається переїжджати до Львова. Це квартирне питання. Житла тут багато, особливо «новобудов». Місто розростається божевільними темпами, будинки зводять якісні, просторі й дуже красиві. Але це, якщо ви в змозі відразу купити собі квартиру. А ось з орендованим житлом гірше.

По-перше, на відміну від Криму, небагато львів'ян промишляють тим, що скуповують нерухомість спеціально для оренди. По-друге, частину квартир тут розкупили жителі східної України, і здавати нічого не збираються.

Зрештою, за рахунок невеликої пропозиції та великого попиту орендувати дуже скромну квартиру у Львові коштує не менше 1600 грн плюс комуналка (близько 500-700 грн).

Ще один важливий момент – тутешні ріелтори беруть як плату за свої послуги 100% місячної ренти. Тобто якщо ваше житло коштує мінімальні 1600 грн, до цієї суми доведеться додати ще 1600 грн, а часто господарі квартири беруть відразу плату за два місяці – разом виходить близько 5000 грн. Хоча, звичайно, з усіма можна домовитися.

У нас рішення квартирного питання зайняло всього 4 дні. Майже за мінімальну суму була знайдена квартира у відносно новій багатоповерхівці, в наймолодшому і престижному районі міста, оточеному майже з усіх боків лісом.

Повертаючись до вражень про Львів, зі знанням справи можу сказати, що є три незаперечних його плюси – це люди, архітектура з культурою та екологія.

Але для того щоб це відчути, потрібно хоча б днів 10 пробути в цьому приголомшливому місті. Тоді ви зрозумієте всю глибину слова «щирий»,
над яким частенько сміються кримчани. Це відчуваєш тільки тоді, коли перебуваєш тут, в Західній Україні. Російський аналог, що виражає всі відтінки, підібрати просто неможливо. І те, що роблять з тобою «місцеві мешканці» в перші ж дні твого перебування тут, можна назвати щирою психотерапією по-українськи. Тебе якось поступово «відпускає». Незважаючи на те, що, загалом, у твоєму житті сталося горе, і весь твій звичний світ розвалився.

Тут я вперше в житті відчула, як зовсім чужа людина може, дійсно, хвилюватися за твій настрій. Як сім'я, в якої сукупний заробіток 3000 грн на місяць на чотирьох, намагається тобі допомогти грошима. Як люди, дізнавшись, що ти з Криму, завалюють тебе гостинцями.

Як мешканці багатоповерхівки один з одним вітаються, один одного навіть не знаючи. Як чужа людина з вулиці готова тобі допомогти донести важкі сумки. Як в установах усі один для одного притримують двері. Як чоловіки по-справжньому з повагою ставляться до жінок. А коронне «прошу, панi», вже точно, не залишить байдужою жодну жінку. Львів'яни зараз не зрозуміли б, що ж такого особливого я назвала, але кримчани мене зрозуміють.

«Я не можу сказати, що у нас всі такі виховані та культурні. Але переважно населення саме таке, і тому кожен, хто намагається поводитися невиховано, рано чи пізно розуміє, що він в меншості і що, напевно, потрібно переглянути свою поведінку», – розповідає моя нова львівська «колежанка» (по- галицьки, подружка) Ольга, яка приїхала сюди жити 13 років тому, закохавшись у Львів, як і я, з першого погляду.

Усім тим, хто вірить у ті жахи, які поширюються в інтернеті та на російському ТБ про Західну Україну, хочу сказати: ця частина країни втілює найкраще, що може бути у слов'ян – доброту і культ сім'ї у поєднанні з європейськими ідеалами. Тут навіть чиновники, коли ти приходиш до них з якимись питаннями чи проблемами, обслуговують так, ніби ти заплатив їм за це мінімум мільйон. Не всі, звичайно, але мені щастить саме на таких.

Ну і, звичайно, жодна казка не обходиться без міфічного антигероя.

Ним тут є той самий злощасний « бЕндерівець», який тероризує всю Україну і вже років 20 як збирається йти на Крим війною. З цього приводу можу сказати те саме, що говорять усі, хто хоча б раз побував у Львові. Тих кровожерливих «бендерівців», якими так люблять лякати росіян, я тут не побачила. Як висловилися недавно жартома приїжджі харків'яни, «у Львові живуть добрі бандерівці».

На завершення хочу додати. Я є корінною кримчанкою в четвертому поколінні й з куди більшим правом, ніж «молдавани» Константінов і Аксьонов, можу претендувати на Крим. Але те, що зараз роблять з нього, не дозволяє мені навіть дихати повітрям на його території. Та й раніше, коли я жила в Криму, постійно думала виїхати на ПМП в якесь інше місце. Львів же ми обрали як найпростіший і, можливо, проміжний варіант. Але опинившись у «проміжному» Львові в найжахливіший для України час, я зрозуміла, що тепер я в своїй тарілці й нікуди більше не хочу. Аналогічними враженнями діляться й інші мої знайомі, які мігрували з Криму.

Настя Дрозд, кримчанка

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
XS
SM
MD
LG