Андрій Піонтковський
Мати Тереза могла б багато в чому справедливо дорікнути українським військовим. При обстрілі позицій сепаратистів/ федералістів/ повстанців/ терористів, які ті найчастіше навмисно розміщують серед житлових кварталів, гинуть і мирні жителі. Українська держава поставлена перед жахливою дилемою: дозволити професійним диверсантам, які вантажівками засилаються з сусідньої країни, бешкетувати, грабувати, нападати на прикордонні пункти, викрадати, катувати і вбивати громадян України тільки за те, що вони зберігають вірність своїй країні, або спробувати знешкодити цих доведених до відчаю (по Лаврову) с./ ф./ п./ т., піддаючи при цьому можливому ризику життя мирних жителів.
Саме про це пророчо попереджав ще на першій своїй «української» прес-конференції основний організатор і натхненник операції з «примусу України до дружби» пан Путін: «Нехай вони спробують стріляти в наших військовослужбовців, коли перед тими стоятимуть жінки та діти».
Однією з перших жертв «проросійських» садистів був депутат міськради Горлівки Рибак, спотворений труп якого з розпоротим животом знайшли в річці. Його злочин полягав у тому, що він намагався підняти скинутий на землю український прапор. З телефонних переговорів викрадачів і вбивць слідує, що ними були Стрілок, Біс і приблатнений «народний мер» Слов'янська, які стали сьогодні зірками російського телебачення.
Стратегія і тактика майбутньої «гібридної війни» очевидно була глибоко продумана Верховним головнокомандувачем. Але тирада його була настільки жахлива, що її швидко прибрали з президентського сайту. Путін і вся його пропагандистська рать закидають сьогодні Київ звинуваченнями в «геноциді», не замислюючись над тим, як же тоді треба характеризувати дії самого Путіна, під головнокомандуванням якого знищені десятки тисяч жителів Чечні.
Правління Путіна починалося війною, яку розв'язало оточення Єльцина, щоб привести свого ставленика до влади. Правління Путіна закінчується війною, яку він розв'язав сам, щоб утриматися при владі і зробити її довічною. Чеченську війну він програв, передавши повноту влади в Чечні Кадирову, і з того часу виплачує йому данину. Українську війну він програє. Зазнала краху безглузда ідея збирання «споконвічних російських земель», починаючи з «Новоросії», висунута в угарі кримського «тріумфу». У 6 з 8 українських областей, намічених на заклання в Російський світ, заклики «хорошого Гітлера», як назвав його знатний кремлівський пропагандист Мігранян, не отримали ніякої підтримки. У Донецьку і Луганську знайшлася помітна меншість пропутінських агентів, скріплена озброєними до зубів прибульцями.
Там склалася патова ситуація. Україна не може дозволити собі путінських методів підкорення Чечні, а без них швидко перемогти міських партизан неможливо. Але і повстанці без підтримки регулярних російських військ не зможуть зняти блокаду і перейти в наступ. Дуже точно охарактеризував поточну ситуацію один з численних донецьких вождів, дехто Кофман. Явно розчарований відсутністю масованої підтримки російських військ, він з гіркотою зауважив на
одному з соловйовських шоу: «Складається враження, що комусь потрібно, щоб це багаття просто продовжувало тліти». І, здається, ми знаємо, кого саме пан Кофман мав на увазі.
Програвши з Новоросією, Путін не міг відмовитися від свого центрального завдання: будь-якими засобами зірвати європейський вибір України, не дозволити їй вирватися з ланцюга пострадянських кримінальних паханатів. У ці дні в Україні вирішується і доля Росії. Успіх України, що вибрала правову і демократичну модель розвитку, – це Кащеєва смерть путінізму, убогої філософії силовий бюрократії, очманілої від кришування меблевих магазинів і розпилювання нафтових компаній. Занадто заразливим стане приклад України для російського суспільства і зробить падіння путінського режиму невідворотним в найближчій історичній перспективі.
Тактика Путіна сьогодні – нагадити Україні якомога більше, але не наражаючись в той же час на санкції США. Пряме введення військ автоматично викличе блокаду банківського сектора Росії і, що ще небезпечніше для Путіна, оприлюднення фінансової розвідкою США секретної інформації про його особисту фінансову імперію. Тому підтримка повстанців буде тривати, щоб їх опір не закінчився, але в обсягах, недостатніх для їхнього успіху.
Точно за Кофманом – вогнище має тліти. Є й інша, не менш цинічна причина путінської стриманості в підтримці самопроголошених «народних республік». На Росію ніхто не нападав з 1941 року. Тим часом вже 35 років поспіль її вожді відправляють молодь на безглузді колоніальні війни. Виросло декілька поколінь ветеранів цих воєн, людей зі знівеченої психікою, що не знайшли себе в мирному житті, сповнених гіркоти і гніву. Брехлива державна пропаганда, послідовно нацьковуючи їх на дегуманізованих нею «духів», «чеченів», «чурок», сьогодні призначила їм нових ворогів – «укрів», на яких вони зможуть розрядити свої стислі до межі пружини гніву.
Але влада вже замислюється над тим, а що трапиться, коли всі ці пасіонарні Біси, Стрілки, Абвери, Бабаї повернуться живими на Батьківщину, опоетизовані вітчизняним телебаченням і збагачені безцінним досвідом захоплення складів зброї, вбивств міліціонерів і розграбування супермаркетів. Злодійська путіноміка нестримно рухається до свого краху і вже набухають грона соціального бунту.
Справжніх буйних мало, ось і немає ватажків. А тут вам – ідеальні готові вбивати і вмирати ватажки. Це не хіпстери-очкарики з Болотної площі, максимум на що здатні – перекинути вуличний туалет. Так чи не вирішує мудра путінська влада одночасно і додаткову внутрішньополітичне завдання – профілактично виявити і спалити цей людський матеріал у топці української Вандеї, розтягуючи її тліюче багаття якомога довше? Чи не про це здогадався розумний повстанець з нетрадиційним для кола сепаратистів прізвищем Кофман? І дарма фанатично переконаний євроазієць Дугін, який присвятив все своє життя надцінній для нього ідеї остаточного розриву Росії із Заходом та її розчинення в євразійському океані Піднебесної Імперії, щодня волає у своїх пристрасних маніфестах до Містичного тіла Путіна, благаючи, вимагаючи, заклинаючи негайно ввести регулярні війська в Україну.
Немає там ніякого другого Містичного тіла, зримої печатки Духа, в якій зосереджена сама Росія, її доля, квінтесенція її буття. Є втомлене фізичне тіло старіючого банального диктатора третього світу, який – як і всі вони – страшенно боїться втрати влади і відомих неприємних процедур, які цю втрату зазвичай супроводжують.
Андрій Піонтковський, московський політичний експерт
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Мати Тереза могла б багато в чому справедливо дорікнути українським військовим. При обстрілі позицій сепаратистів/ федералістів/ повстанців/ терористів, які ті найчастіше навмисно розміщують серед житлових кварталів, гинуть і мирні жителі. Українська держава поставлена перед жахливою дилемою: дозволити професійним диверсантам, які вантажівками засилаються з сусідньої країни, бешкетувати, грабувати, нападати на прикордонні пункти, викрадати, катувати і вбивати громадян України тільки за те, що вони зберігають вірність своїй країні, або спробувати знешкодити цих доведених до відчаю (по Лаврову) с./ ф./ п./ т., піддаючи при цьому можливому ризику життя мирних жителів.
Саме про це пророчо попереджав ще на першій своїй «української» прес-конференції основний організатор і натхненник операції з «примусу України до дружби» пан Путін: «Нехай вони спробують стріляти в наших військовослужбовців, коли перед тими стоятимуть жінки та діти».
Однією з перших жертв «проросійських» садистів був депутат міськради Горлівки Рибак, спотворений труп якого з розпоротим животом знайшли в річці. Його злочин полягав у тому, що він намагався підняти скинутий на землю український прапор. З телефонних переговорів викрадачів і вбивць слідує, що ними були Стрілок, Біс і приблатнений «народний мер» Слов'янська, які стали сьогодні зірками російського телебачення.
Стратегія і тактика майбутньої «гібридної війни» очевидно була глибоко продумана Верховним головнокомандувачем. Але тирада його була настільки жахлива, що її швидко прибрали з президентського сайту. Путін і вся його пропагандистська рать закидають сьогодні Київ звинуваченнями в «геноциді», не замислюючись над тим, як же тоді треба характеризувати дії самого Путіна, під головнокомандуванням якого знищені десятки тисяч жителів Чечні.
Правління Путіна починалося війною, яку розв'язало оточення Єльцина, щоб привести свого ставленика до влади. Правління Путіна закінчується війною, яку він розв'язав сам, щоб утриматися при владі і зробити її довічною. Чеченську війну він програв, передавши повноту влади в Чечні Кадирову, і з того часу виплачує йому данину. Українську війну він програє. Зазнала краху безглузда ідея збирання «споконвічних російських земель», починаючи з «Новоросії», висунута в угарі кримського «тріумфу». У 6 з 8 українських областей, намічених на заклання в Російський світ, заклики «хорошого Гітлера», як назвав його знатний кремлівський пропагандист Мігранян, не отримали ніякої підтримки. У Донецьку і Луганську знайшлася помітна меншість пропутінських агентів, скріплена озброєними до зубів прибульцями.
Там склалася патова ситуація. Україна не може дозволити собі путінських методів підкорення Чечні, а без них швидко перемогти міських партизан неможливо. Але і повстанці без підтримки регулярних російських військ не зможуть зняти блокаду і перейти в наступ. Дуже точно охарактеризував поточну ситуацію один з численних донецьких вождів, дехто Кофман. Явно розчарований відсутністю масованої підтримки російських військ, він з гіркотою зауважив на
Правління Путіна починалося війною, яку розв'язало оточення Єльцина, щоб привести свого ставленика до влади. Правління Путіна закінчується війною, яку він розв'язав сам, щоб утриматися при владі і зробити її довічною. Чеченську війну він програв, передавши повноту влади в Чечні Кадирову, і з того часу виплачує йому данину. Українську війну він програє
Програвши з Новоросією, Путін не міг відмовитися від свого центрального завдання: будь-якими засобами зірвати європейський вибір України, не дозволити їй вирватися з ланцюга пострадянських кримінальних паханатів. У ці дні в Україні вирішується і доля Росії. Успіх України, що вибрала правову і демократичну модель розвитку, – це Кащеєва смерть путінізму, убогої філософії силовий бюрократії, очманілої від кришування меблевих магазинів і розпилювання нафтових компаній. Занадто заразливим стане приклад України для російського суспільства і зробить падіння путінського режиму невідворотним в найближчій історичній перспективі.
Тактика Путіна сьогодні – нагадити Україні якомога більше, але не наражаючись в той же час на санкції США. Пряме введення військ автоматично викличе блокаду банківського сектора Росії і, що ще небезпечніше для Путіна, оприлюднення фінансової розвідкою США секретної інформації про його особисту фінансову імперію. Тому підтримка повстанців буде тривати, щоб їх опір не закінчився, але в обсягах, недостатніх для їхнього успіху.
Точно за Кофманом – вогнище має тліти. Є й інша, не менш цинічна причина путінської стриманості в підтримці самопроголошених «народних республік». На Росію ніхто не нападав з 1941 року. Тим часом вже 35 років поспіль її вожді відправляють молодь на безглузді колоніальні війни. Виросло декілька поколінь ветеранів цих воєн, людей зі знівеченої психікою, що не знайшли себе в мирному житті, сповнених гіркоти і гніву. Брехлива державна пропаганда, послідовно нацьковуючи їх на дегуманізованих нею «духів», «чеченів», «чурок», сьогодні призначила їм нових ворогів – «укрів», на яких вони зможуть розрядити свої стислі до межі пружини гніву.
Але влада вже замислюється над тим, а що трапиться, коли всі ці пасіонарні Біси, Стрілки, Абвери, Бабаї повернуться живими на Батьківщину, опоетизовані вітчизняним телебаченням і збагачені безцінним досвідом захоплення складів зброї, вбивств міліціонерів і розграбування супермаркетів. Злодійська путіноміка нестримно рухається до свого краху і вже набухають грона соціального бунту.
Справжніх буйних мало, ось і немає ватажків. А тут вам – ідеальні готові вбивати і вмирати ватажки. Це не хіпстери-очкарики з Болотної площі, максимум на що здатні – перекинути вуличний туалет. Так чи не вирішує мудра путінська влада одночасно і додаткову внутрішньополітичне завдання – профілактично виявити і спалити цей людський матеріал у топці української Вандеї, розтягуючи її тліюче багаття якомога довше? Чи не про це здогадався розумний повстанець з нетрадиційним для кола сепаратистів прізвищем Кофман? І дарма фанатично переконаний євроазієць Дугін, який присвятив все своє життя надцінній для нього ідеї остаточного розриву Росії із Заходом та її розчинення в євразійському океані Піднебесної Імперії, щодня волає у своїх пристрасних маніфестах до Містичного тіла Путіна, благаючи, вимагаючи, заклинаючи негайно ввести регулярні війська в Україну.
Немає там ніякого другого Містичного тіла, зримої печатки Духа, в якій зосереджена сама Росія, її доля, квінтесенція її буття. Є втомлене фізичне тіло старіючого банального диктатора третього світу, який – як і всі вони – страшенно боїться втрати влади і відомих неприємних процедур, які цю втрату зазвичай супроводжують.
Андрій Піонтковський, московський політичний експерт
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
