Доступність посилання

ТОП новини

Шлях до путінізму


Олег Панфілов
Моїм грузинським студентам усе складніше пояснювати, що таке культ особи. Вони вивчають історію СРСР інакше, ніж у Росії, та оцінюють радянську імперію з точки зору тоталітарної держави з усіма притаманними ознаками, включаючи культ особи. Вони відверто хіхікають, коли я показую їм ілюстрації – Ленін з колодою, Ленін без колоди, Сталін з дівчинкою на руках, Сталін – генералісимус на передовій Другої світової війни, Хрущов з величезним качаном кукурудзи, Брежнєв з іконостасом з орденів і медалей. Студентам смішно – вони народилися в іншій країні, і багато хто вже не знають хто такий Чапаєв, а при розповіді про Павку Морозова роблять здивовані очі і наївно перепитують про погане виховання юного радянського героя.

Нарешті, приходить час і я їм розповідаю про сучасний культ особи – Путін, Кадиров, Медведєв. Студенти з цікавістю роздивляються фотографії та часто запитують – що, всі в Росії вірять у це? Грузинським студентам пощастило, вони не бачать цього неподобства вже більше 20 років. Коли я їм показую старі знімки, на яких Едуард Шеварднадзе взасос цілується з Брежнєвим, гидливо кривляться і, здається, починають розуміти, що таке культ особи. Напевно, це вірус, – міркує один студент. – Ну так, – сміється смілива студентка і потупивши очі зауважує, що культ особистості передається через поцілунок, як деякі венеричні хвороби.
Згадую історію трирічної давнини, коли Валерія Новодворська викликала шок у продавців грузинських книгарень, вимагаючи продати портрет Саакашвілі. Їй відповідали, що такого товару зроду в магазинах не було, тому що в Грузії це не прийнято


Моїм студентам пощастило – портрети політиків вони бачать тільки під час передвиборних кампаній. А я згадую історію трирічної давнини, коли Валерія Новодворська викликала шок у продавців грузинських книгарень, вимагаючи продати портрет Саакашвілі. Їй відповідали, що такого товару зроду в магазинах не було, тому що в Грузії це не прийнято. Як би ви не ставилися до політиків, ваше право любити їх вдома – там і вішайте скільки завгодно портретів і навіть можете їх цілувати з ранку до вечора. А сам портрет можна роздрукувати на принтері.

Вождизм – найнебезпечніша радянська хвороба, причини та наслідки якої добре відомі. Кого любили в російській імперії? Правильно – Бога, царя і Батьківщину. Бога – зрозуміло чому, царя – так належить, до того ж в Росії він був главою церкви. Любов до Батьківщини – само собою зрозуміле. Кожен диктатор, який прийшов до влади в результаті перевороту, змушений робити все, щоб його полюбили. Як царя, як Бога, як володаря Вітчизни. Більшовики вирішили скасувати Бога та об'єднати «царя» і «бога» в одне ціле. Вийшов культ особи.

Оскільки Радянська Росія, а потім і СРСР жили в стані постійної революції, то культ особи передавався у спадок від престолу. Змінювався тільки образ. Леніна малювали добродушним дідусем, хоча фізіологічно він їм ніколи не був. Хитруватий прищур очей мав підкреслювати не кровожерливість або більшовицьке нахабство, а доброту і сердечність. Ленін з кішкою – любитель тварин, Ленін з дітьми – нібито сім'янин, Ленін з колодою – невтомний трудівник. Про те, що Ленін підписував накази розстрілювати священиків і царську сім'ю, радянським людям не розповідали, інакше культ був би зруйнований. Адже культ особи – це те, що створюється, а не те, що насправді.

Наступний – вождь зі всохлою рукою Сталін, хоча і був за зростом середнім, але на картинах і фотографіях зображувався атлантом, який на своїх могутніх плечах тримав глобус СРСР. Образ Сталіна був вивірений згідно з часом – напіввійськовий френч, галіфе, чоботи, трубка в руках – вічно зайнятий постійною боротьбою за світле майбутнє вождь. Культ особи перетворив Сталіна на батька народів, які він з легкістю маніяка переселяв мільйонами, на друга спортсменів і письменників. Його розмірене мовлення мало заворожувати радянських людей, заколисувати і не нагадувати про мільйони репресованих, засланих у ГУЛАГ або розстріляних в ярах. Сталін ніколи не був на передовій Другої світової війни, але художники старалися і створювали «шедеври», на яких Сталін вів у бліндажі бесіди з офіцерами або стояв біля лінії фронту в кожусі, вдивляючись у сполохи вибухів і заграви пожарищ.

Хрущова зображували трохи комічно, але Микита Сергійович і був таким. Його образ мав викликати у радянських людей умиротворення і спокій в голодні повоєнні роки. Вічна усмішка, кукурудзина в руці, стукіт туфлі по трибуні Генеральної асамблеї ООН і сумний фінал – забута могила на Новодівичому кладовищі.

На зміну коротуну у вишиванці прийшов Леонід Ілліч Брежнєв. Його образ – добряк, симпатичний чоловік з густими бровами. Ще одна важлива деталь в образі Брежнєва, яку не тільки не соромилися, але всіляко вип'ячували – жаркі чоловічі поцілунки. Він цілувався взасос з Еріком Хоннекером, Едуардом Шеварднадзе, Тодором Живковим, Гейдаром Алієвим, Бабраком Кармалем, практично з усіма, з ким його зіштовхувала доля на стезі Генерального секретаря ЦК КПРС. Крім, звичайно, американських президентів, які навряд чи б допустили таке культове панібратство.

Брежнєву невимовно пощастило з телебаченням. До часу його правління майже в кожній радянській сім'ї був телевізор, який щодня розповідав про різні подвиги Леоніда Ілліча. Брежнєв боровся за мир – і посилав війська в Афганістан. Брежнєв будував БАМ – який зараз нікому не потрібний. Брежнєв провів Олімпіаду-80 – на яку не приїхали спортсмени провідних країн. Брежнєв був письменником. Трилогія «Мала земля», «Цілина» і «Відродження» була видана масовим тиражем і перекладена на всі мови народів. Пізніше, правда, стало відомо, що справжніми авторами трилогії були Аркадій Сахнін, Анатолій Аграновський і Олександр Мурзін. Зате Брежнєв став членом Спілки письменників СРСР.

Про Брежнєва було найбільше анекдотів, що висміюють його звички. Відтоді він залишився у свідомості радянських людей тільки тим, що мав густі брови, любив себе нагороджувати орденами і медалями, цілувався взасос і тим, що вимовив найбезглуздішу фразу – «економіка має бути економною». Про наступних двох генсеків уже ніхто не згадує, вони промайнули в радянській історії безслідно, не встигнувши створити собі культ особи. Люди вони були хворобливі й сірі. Мабуть, від Юрія Андропова залишилася назва горілки «андропівка» та операції радянської міліції з вилову в кінотеатрах і парках прогульників.

Михайло Горбачов не залишив сліду в радянській традиції культу особи. Чи то через молодість, чи то усвідомлюючи свою місію перетворювача СРСР. Радянський народ не злюбив його: по-перше, через дивну антиалкогольну кампанію, по-друге, через перебудову і гласність. Навіть найменша свобода, яку запропонував Горбачов, була сприйнята неохоче і навіть негативно. Не звик радянський народ до свободи, як вовк, що виріс у зоопарку і звик до дворазового харчування. На відміну від матрон – дружин Леніна, Хрущова і Брежнєва, Раїса Горбачова елегантно вдягалася, а це було огидно людям, які виросли в ватниках і чесучевих піджаках.

Приблизно таке ж ставлення вже у російських людей було до Єльцина. Культу не було, а була тиха ненависть, особливо до побажань першого російського президента жити вільно і незалежно, що суперечило принципам звиклого до табірних умов населення. Замість культу особи були анекдоти і злі жарти – про Єльцина – часто напідпитку, нестриманого і неохайного. Він спробував зробити приємне пострадянському народу – почав війну в Чечні, але з ганьбою її програв. Виховане в умовах воєнного комунізму населення не хотіло свободи і мирного життя, воно жадало крові й помсти.
І ось прийшов він. Сірий непоказний чоловік, як годиться оперативнику КДБ, нічим не запам'ятовується, без досвіду державної служби, крім кількох років на посаді портфеленосця Анатолія Собчака


І ось прийшов він. Сірий непоказний чоловік, як годиться оперативнику КДБ, нічим не запам'ятовується, без досвіду державної служби, крім кількох років на посаді портфеленосця Анатолія Собчака. Створення культу особистості вимагало великих зусиль. Почали з «чорного пояса» з дзюдо, і Путін жваво жбурляв через стегно хлопчиків і дівчаток, кланявся і перевальцем шкутильгав по татамі в білому кімоно. Цей образ виявився не до вподоби росіянам, як і образ тенісиста – огрядного із задишкою Єльцина. Народ жадав «сильної руки» a la Сталін, і тоді Путіна стали засовувати в підводний човен, в рубку корабля, в кабіну винищувача. Він робив суворе обличчя, суворий погляд, його очі наповнювалися сталлю.

Політтехнологи розуміли, що другого «сталіна» з Путіна не вийде і тоді почали ліпити додаткові деталі, вибудовуючи новий образ гуманіста. Тепер Путін цілував дітей у животи, лікував тигрицю, вказував шлях стерхам, грав зі своїми собаками, їздив на коні і ловив рибу. Особливу роль у формуванні образу нового керівника мала грати церква, і вона із задоволенням її зіграла. Важко сказати, коли член КПРС з 1975 року навчився хреститися, але Путін це робить ревно, насупившись і з дуже правдивим, спрямованим до небес поглядом закоренілого церковника. Правда, ніхто ніколи не чув з його вуст ні слів молитви, ні будь-яких цитат з Євангелія, але багато хто повірив, що він, будучи підполковником КДБ, таємно відвідував церкву і віддавав хвалу Господу, проклинаючи гріхи своїх колег за всі роки радянської влади.

У СРСР і в сучасній Росії було прийнято вірити всьому, що показують по телебаченню і пишуть в газетах. Оскільки Путін швидко підім'яв під себе всі ЗМІ, то народ повірив у «щирість» Путіна, в його слова про «моральність», про «сімейні цінності» і абсолютно спокійно поставився до розлучення вождя. Культ «сильної руки», образ «збирача земель руських» в комплекті з ідеологією «Росії, яка встає з колін», вже не міг змінити думку більшості росіян, які зненавиділи лібералізм та ліберальні ідеї. Як і 30-50 років тому, населення зайняло свою зручну позицію споглядальника, спостерігаючи за подвигами Путіна. Власне, культ особи і потрібний для того, щоб населення, з одного боку, захоплювалося, а з іншого, не втручалося в процес керівництва.

Путіну казково пощастило. До технології створення його культу особистості був пристосований інтернет, а також усі інші комунікаційні досягнення, які раніше допомагали вигодовувати попередніх вождів – кіно, телебачення, радіо, образотворче мистецтво і література. Про нього вже написані кілька десятків книг, створені твори мистецтва – від пам'яток до предметів домашнього вжитку, тарілок і сільничок. Є дитячі книжки, поштові марки, пісні, кінофільми, мультфільми, ікони. Поки немає опери та балету, але в культу особи немає меж.
Якщо порівнювати культи всіх радянських і пострадянських вождів, то Путін, звичайно, став лідером. Його досконалості немає меж


Якщо порівнювати культи всіх радянських і пострадянських вождів, то Путін, звичайно, став лідером. Його досконалості немає меж. Якщо Росія продовжить політику самоізоляції і закриється новою «залізною завісою», то важко собі уявити, наскільки розвинеться самозамилування і марнославство людини, яка випадково опинилася у Кремлі. Ретельно створювана російськими політтехнологами ідеологія має право називатися путінізмом, яким колись були ленінізм і сталінізм, але набагато тоталітарнішим і жорсткішим.

Культ особистості – сфера ідеології, і до економіки, а тим більше до політики не має ніякого відношення. Культ особи – головна ознака авторитаризму. Сталін був «батьком народу», але абсолютно нічого не розумів в економіці, встановивши планове виробництво сільського господарства і промисловості. Хрущов мало не став ініціатором третьої світової війни під час Карибської кризи. Брежнєв почав війну в Афганістані, не припускаючи, що окупація далекої країни призведе до економічної кризи та міжнародної ізоляції СРСР. Єльцин не послухав аналітиків-кавказознавців і почав війну в Чечні. Зрештою, Путін здійснив величезну кількість помилок, але культ особи поки тримає його на плаву. Гасло «Вперед до перемоги путінізму!» буде якийсь час актуальним, але чи надовго?

Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії, Грузія

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
  • 16x9 Image

    Олег Панфілов

    Професор державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

XS
SM
MD
LG