Представилися співробітниками ФСБ та вивезли у невідомому напрямку. Сім місяців тому в Севастополі був викрадений Сергій Грищенков, про долю якого родичам досі нічого не відомо. Правозахисники говорять, що такі ситуації фіксуються дедалі частіше і вже стали повсякденною практикою співробітників російських спецслужб. Наскільки безкарно діють силовики РФ, що відомо про подальшу долю зниклих і чому такі дії розцінюються як більш тяжкі, ніж воєнні злочини, – читайте в цьому матеріалі Крим.Реалії.
За обліком не значиться
Як розповіла кореспонденту Крим.Реалії дочка Сергія Грищенкова, на сьогодні жодної інформації про місцеперебування її батька та його правовий статус досі немає. І російські силовики заперечують свою причетність до його зникнення.
Це типова практика, з якою стикаються родичі викрадених кримчан. З Управління ФСБ по Криму та Севастополю всі вони отримують однотипну відповідь про те, що викрадена силовиками людина «у порядку кримінально-процесуального кодексу не затримувалася і за даними слідчого підрозділу кримінальні справи не порушувалися». Зі слідчих ізоляторів на запити також надходять типові відповіді: «за базою даних обліку підозрюваних, обвинувачених та засуджених… не значиться».
Звернення до поліції про викрадення не дають результату – переконавшись, що до викрадення причетні співробітники ФСБ, дізнавачі передають матеріали перевірки до військової прокуратури, яка в тому, що відбувається, порушень «не вбачає». Оскарження до вищих прокурорських інстанцій закінчується поверненням скарги на розгляд тому прокуророві, на якого, власне, і скаржилися.
Знайшли в суді
Про те, що відбувається з кримчанами, яких викрадають співробітники ФСБ, можна уявити зі свідчень у суді правозахисниці та журналістки Ірини Данилович, яку тиждень тримали у важких санітарних умовах у підвалі управління спецслужби, періодично піддаючи тортурам з метою фабрикації кримінальної справи. З її слів, у цьому підвалі людей катують тижнями, потім змушують записувати відео, що претензій до ФСБ немає, і після цього оформлюють кримінальні справи.
Але є й інша категорія викрадених, які зникають на довший термін. Про те, що відбувається з ними, стало частково відомо з кількох листів Людмили Колесникової, яка провела три місяці в повній ізоляції в СІЗО-2 Сімферополя. За наявними даними, весь цей час її тримали в неволі без засобів гігієни та без можливості повідомити про себе рідним людям. Згодом її звинуватили у державній зраді за нібито донати на ЗСУ.
А втім, зв'язка подій «викрадення» і «суд за звинуваченням у держзраді» протягом останнього року трапляються неодноразово. Як пише «Кримський процес», севастополець Дмитро Миськов був засуджений за звинуваченнями у державній зраді через 11 місяців після того, як пошуковий загін «ЛізаАлерт» розшукував його як зниклого безвісти.
У травні 2024 року силовики порадили родичам не шукати жительку Джанкойського району Леру Джемілову, а в серпні наступного року вона отримала вирок у вигляді 15 років позбавлення волі.
Про викрадення силовиками Ісмаїла Шемшедінова стало відомо в січні 2024 року, а в липні наступного року він «знайшовся» у Верховному суді Криму з вироком про державну зраду.
Житель Оленівки Олег Будник був викрадений у 2023 році, а згодом визнаний винним за нібито зв'язок з українською розвідкою.
Більше, ніж воєнний злочин
Наведений список далеко не повний, однак також важливо наголосити, що не всі з викрадених за участі ФСБ кримчан згодом опинилися на лаві підсудних за звинуваченнями у держзраді.
Досі нічого не відомо про зниклих у Севастополі Фархада Солієва та Сервера Алієва, яких викрали понад два роки тому.
Немає жодної інформації про трьох жінок із селища Леніне – Ларису Гайдай, Ельвіру Аблязову і Тамару Симоненко (Павленко), а також про жительку Севастополя Тетяну Дякуновську, яких викрали у 2024 році.
Крім цього, залишаються зниклими безвісти викрадені спецслужбами цього року мешканка Євпаторії Тетяна Штрифанова, подружжя Наталія Полюх та Олег Платонов, працівниця «швидкої» Тамара Чернуха.
«І це лише ті випадки, про які є хоч якась публічна інформація. Однак про більшість викрадень практично нічого не відомо, оскільки родичі бояться, що можуть тільки нашкодити розголосом. І навіть на умовах анонімності відмовляються повідомляти подробиці», – пояснює Андрій Зубарев, директор громадського об'єднання «Дім прав людини «Крим», яке у партнерстві з Освітнім домом прав людини у Чернігові займається документуванням та вивченням насильницьких зникнень у Криму.
Як пояснив правозахисник кореспонденту Крим.Реалії, число насильницьких зникнень значно перевищує кількість публічних кейсів. І є переконливі підстави відносити таку, по суті, повсякденну практику до розряду «широкомасштабного або систематичного нападу на цивільних осіб». А масштабність чи системність, своєю чергою, є однією з ключових ознак злочину проти людяності.
«Є таке поняття, як злочин проти людяності. Це більше, ніж воєнний злочин. Серед усіх дій, що підпадають під визначення злочинів проти людяності, є й насильницькі зникнення. Причому термін досить точно описує те, що ми фіксуємо зараз у Криму. Прийде час, і зібрані докази допоможуть дати всім цим діям належну оцінку, а також притягнути винних та причетних осіб до відповідальності», – підкреслив Андрій Зубарєв.
На початку жовтня 2024 року представниця Центру прав людини Zmina Тетяна Жукова під час сесії міжнародної конференції з людського виміру ОБСЄ у Варшаві закликала запроваджувати санкції проти людей, відповідальних за винесення політично вмотивованих судових вироків і ненадання медичної допомоги кримським політв’язням. Як приклад вона тоді навела ім'я Вадима Булгакова як одного з тих, хто має нести відповідальність за подібні дії.
26 жовтня 2023 року Прокуратура АРК скерувала до українського суду обвинувальний акт стосовно Вадима Булгакова. Його звинуватили у «державній зраді» (частина 1 статті 111 Кримінального кодексу України). Про підозру у вчиненні державної зради Прокуратура АРК повідомила Булгакову наприкінці квітня того ж року.
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.
