Едуард Шеварднадзе, колишній президент Грузії, людина, яка допомогла покласти край Холодній війні, помер 7 липня у Тбілісі у віці 86 років.
Едуард Шеварднадзе за свою кар’єру змінив багато образів, безболісно перетворюючись із твердого компартійного керівника на реформаторського міністра закордонних справ, який допоміг закінчити Холодну війну, і врешті на президента незалежної Грузії.
Його політична кар’єра раптово закінчилася 23 листопада 2003 року, коли він був змушений піти у відставку на хвилі грузинської Революції троянд під радісні вигуки опозиціонерів.
«Зараз я бачу: те, що відбувається, не закінчиться без крові, якщо завтра мені доведеться використати свої повноваження. Я завжди був вірний своєму народові, тому зараз я заявляю: краще президент піде у відставку, ніж усьому настане кінець», – заявив тоді Шеварднадзе.
Партійна кар’єра на боротьбі з корупцією
Він народився 25 січня 1928 року у грузинському регіоні Гурії, у 20 років вступив до Комуністичної партії й відтоді почав своє швидке кар’єрне зростання. Викриття корупціонерів привело його 1965 року на посаду міністра внутрішніх справ радянської Грузії. На ній він продовжив свою антикорупційну кампанію, десятками тисяч арештовуючи порушників із лав Компартії й КДБ.
1972 року Едуард Шеварднадзе фактично очолив республіку, ставши головою Компартії Грузинської РСР. На цій посаді він демонстрував лояльність Москві, зокрема, посилював роль російської мови. Через це він нажив чимало недоброзичливців серед грузинів, у яких на той час почала зростати національна самосвідомість.
На чолі радянської дипломатії
Аж 1985-го він залишив Грузію: радянський керівник Михайло Горбачов узяв Едуарда Шеварднадзе до Москви міністром закордонних справ СРСР. Ця його робота припала на час розрядки напруженості у відносинах із Заходом, що врешті призвело до закінчення Холодної війни. Він також відіграв вирішальну роль у виведенні радянських військ із Афганістану 1989 року і в рішенні не придушувати демократичні повстання у східноєвропейських країнах-сателітах СРСР.
Через дедалі гостріші розбіжності з Горбачовим щодо темпів і спрямування реформ Шеварднадзе 20 грудня 1990 року залишив посаду. «Я йду у відставку. Не реагуйте і не лайте мене. Хай це буде моїм внеском, моїм протестом проти наступу диктатури. Я не можу примиритися з тими подіями, які відбуваються в нашій країні, і з тими випробуваннями, які чекають наш народ. Я все ж вірю: диктатура не пройде, майбутнє за демократією і за свободою», – заявив він тоді.
Його слова справдилися через вісім місяців, після провалу «серпневого путчу» консерваторів, який призвів і до розвалу Радянського Союзу. Наприкінці 1991-го Шеварднадзе ще місяць побув міністром закордонних справ СРСР – до офіційної ліквідації тієї держави.
Знову при владі у Тбілісі: прихід і втеча
Едуард Шеварднадзе повернувся до рідної Грузії – і 1992 року заповнив вакуум влади після скинення президента Звіада Ґамсахурдії. Він очолив Грузію, спершу як голова Державної ради країни, потім на новоствореній посаді голови держави, а в 1995 році був обраний на відновлену посаду президента. 2000 року його переобрали серед численних звинувачень у виборчих фальсифікаціях.
Цього разу часи керівництва Шеварднадзе, колись борця з корупцією, були заплямовані різким зростанням корупції, злочинності і злиденності населення. Він пережив три спроби замахів.
Влада Шеварднадзе завершилася у 2003-му: він мусив перервати виступ у парламенті і втікати, коли учасники масових виступів проти його влади увірвалися до будівлі. До Революції троянд призвели очевидні фальсифікації на тогорічних парламентських виборах. Після відставки він тихо жив у Тбілісі.
У грудні 2003 року Едуард Шеварднадзе в інтерв’ю Радіо Свобода так оцінив свою діяльність: «Керувати країною – непроста справа, це мистецтво, це наука. Не кожен може керувати державою. Я маю великий досвід керівництва країною, але я б сказав неправду, якби заявив, що керував країною ідеальним чином».
Матеріал підготував Antoine Blua
