Доступність посилання

ТОП новини

Про «Міністерство Криму» і люстрації


Олександра Дворецька

Днями відбувся, напевно, один з найбільш моїх дивних, складних і емоційних виступів. Таких у моєму житті до цього було лише три.

12 жовтня 2010 року я була одним з організаторів студентського протесту проти Постанови 796 про платні послуги. Тоді на вулиці Сімферополя вийшло понад 500 студентів.

Виступаючи перед Міносвіти АРК я побачила свого декана, і подякувала йому за підтримку. Таким чином намагаючись підбадьорити своїх колег-студентів. Хоча днями раніше зі мною розмовляли СБУшники в університеті щодо цієї акції та погрожували відрахуванням і порнухою в рюкзаку. Схоже, декан був, щоб записати «винних». Мені було страшно, але тоді я виступила публічно і навіть заплакала. І ми перемогли.

30 листопада 2013 року я була організатором спонтанної сімферопольської акції після розгону Євромайдану в Києві. У Сімферополі за 3 години вдалося зібрати захід за участі активістів і журналістів. Повідомлення подали просто дзвінком на 102. Одночасно мої батьки повідомили мене, що під вікнами їхньої сільської квартири з'явився напис «Олександра Дворецька – чеська підстилка», а через годину моїм батькам хтось підкинув листа, нібито від моїх друзів, з усіляким брудом про мене і моє особисте життя. Поки міліція складала протокол щодо мене за 185-1 мама плакала в трубку, а я розповідала про злочини на Майдані. І теж плакала.

Люди, які взяли участь у тому, що я не можу повернутися додому, які нагнітали істерію про бандерівців, які голосували за закони 16 січня, які виступали проти надання статусу Героя України Небесній Сотні, – не тільки повинні бути люстровані, вони у в'язниці мають сидіти

25 березня 2014 року, вже після окупації Криму я виступила на випадково організованому круглому столі з Криму в рамках фестивалю документального кіно з прав людини в Києві. Розповідала про особисту трагедію, про викрадених людей, про тортури. Тоді я вже не плакала, за зиму навчилася стримувати емоції, як і багато інших. Але мені було всередині прикро, бридко, що ніхто не розумів, що відбувається в Криму, а Київ відчував, що «вони перемогли». Мені було складно виступати, та й виглядаю я на відео дуже змученою.

А цими днями, 15 липня 2014 року, список складних виступів для мене поповнився. Ні, мені не хотілося плакати і навіть не було прикро. Було просто жахливо дивитися, як люди, які взяли участь у тому, що я не можу повернутися додому, тепер говорять про «Міністерстві Криму», про його (Криму) повернення. Люди, які нагнітали істерію про бандерівців, які голосували за закони 16 січня, які виступали проти надання статусу Героя України Небесній Сотні, з'явилися і стали обговорювати, як має виглядати Міністерство мого, українського Криму і як на цьому вони можуть «нагріти свої лапки».

І тому мені в цей день не вдалося бути стриманою і конструктивною. Мені просто хотілося сказати, що ці люди не тільки повинні бути люстровані, вони у в'язниці мають сидіти. Вони ніколи більше не повинні ухвалювати рішення в інтересах громадян!

Я не змогла досидіти до кінця заходу. Я дійсно не змогла. Мені захотілося вмитися і помити руки, якось змити з себе їхні погляди, їхнє «цокання».

Олександра Дворецька, керівник кримського правозахисного центру «Дія»

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG