Доступність посилання

ТОП новини

Максим Миреєв: Четверо Крим врятують?


Максим Миреєв

Останнім часом кримськотатарські ЗМІ підняли тему «Дёрт бизни къуртараджакъ!» (у перекладі з кримськотатарської – «Четверо нас врятують!»). Мається на увазі, що кожна кримськотатарська родина має виростити чотирьох дітей.

Ця тема, в принципі, не нова. Я був єдиним слов'янином на факультеті кримськотатарської мови та літератури, і з 2003 році мені не раз доводилося ставати свідком дискусії про багатодітність: «Беш, энъ аз дёрт бала осьтюрмек керексинъиз» (П'ятьох, як мінімум чотирьох зобов’язані виростити). Хоча ні, це була б дискусія, якби в ній було б дві сторони, які сперечаються. А по суті, теза про чотирьох дітей у кожній кримськотатарській світлій студентській голові завжди сприймалася як аксіома.

Якщо хочете, це і є своєрідний кримськотатарський євангелізм – ненасильницьке повернення Криму кримським татарам через природне збільшення популяції. І мені здається, що це і є останній шанс кримських татар знову повернути собі вплив на Батьківщині. Чому? Тому що силовий варіант зараз просто обернеться геноцидом для кримських татар, а репатріація де-факто закінчилася.

За деякими оцінками, в Туреччині живе близько 5 мільйонів нащадків кримськотатарських вихідців з Криму. А тепер поставте собі питання: «Скільки з них повернулося з Туреччини?» Мені знайомі лічені одиниці. Моя кандидатська робота, яку я не втрачаю надії захистити в українському Криму, пов'язана з темою літератури кримськотатарської імміграції. Коли восени 2012 року я їздив до Румунії, де сьогодні перебуває понад 25 тисяч кримських татар (левова частка яких проживає досить компактно в повіті Констанца), то всім представникам інтелігенції я ставив одне й те саме запитання: «Коли ви приїдете до Криму?» Відповіді були різні: від футуристичного «Коли Крим стане кримськотатарською державою» до «Констанца – наша мала Батьківщина» і до банального «А як ми там виживатимемо?»

Найсумніше було дивитися в очі онучці однієї відомої кримськотатарської поетеси з Констанци, яка, побувавши в Криму, сказала: «Я не відчуваю нічого спорідненого з людьми, які населяють Крим. У нас різна мова і різна ментальність. Наше майбутнє – з Туреччиною».

Тут, в Америці, в місті Лейквуд, штат Вашингтон, я познайомився з кримським татарином Ісмаїлом Арслангіраєм, нащадком династії Гіраїв, який став кадровим американським військовим. «Давай відверто – ніхто нас у Криму не чекає», говорить Ісмаїл-аг'а. «Я шаную пам'ять моїх героїчних предків, але навряд чи ми, кримські татари, в Криму зараз бажані гості».

Наприкінці тунелю завжди видніється світло. У Констанці є простий такий, свій в дошку ног'ай Ісмет-аг'а, який зустрівши мене, по-батьківськи обійняв і заплакав: «Ти пахнеш Кримом. Ми повернемося додому, обов'язково повернемося». Але таких пасіонаріїв, як Ісмет-аг'а в діаспорі – одиниці.

Дуже хочеться вірити – шалено хочеться – що відбудеться якийсь пасіонарний вибух. Але... Для кожного наступного покоління кримських татар у вигнанні Крим стає чимось на зразок Ельдорадо або Занаду, міфічним краєм, доля якого – народний фольклор.

Різниця між кримськими татарами, які залишили Крим до 1944 року і після нього, велика. Факт виходу з Криму вони трактують дуже по-різному: це різниця між тими, хто бачить склянку наполовину порожньою, і тими, хто бачить її наполовину повною. Перші залишили Крим добровільно та свідомо, нехай навіть на те були обтяжуючі обставини. Другі залишили Крим проти власної волі, насильно запхнуті у вагони для перевезення худоби, викинуті хто в пустелі, хто в лісах. І цей факт насильства проти цілого народу, те глибоке почуття абсолютної несправедливості стало каталізатором повернення для тих, кого депортували. Другі пам'ятають, чому повернулися. Перші пам'ятають, чому поїхали.

Поети та письменники кримськотатарської діаспори оспівували й оспівуватимуть високі, як верхівки мінаретів, гори, хвилі таємничого Чорного моря, що накочуються на берег, родючі сади. Те, чим для італійського поета Саннадзаро була Аркадія, став Крим для Мемета Ніязі і наступних поколінь кримськотатарської інтелігенції в діаспорі. Ця поезія прекрасна, пестить слух і лягає бальзамом на поранену душу.

І від цього сумніша сірячинна істина – вони (представники діаспори в Туреччині, Румунії, Болгарії, США, Німеччині) навряд чи повернуться. Вони люблять Крим, їм у цьому не відмовиш. Але як би кримські татари в Криму не бажали цього – в глибині душі їм зрозуміло – масового повернення додому не буде.

Тому таки так, аксіома «дёрт бизни къуртараджакъ», швидше за все, має повне право на життя. Експансія зсередини врятує кримських татар і Крим.

Максим Миреєв, американський блогер, кримчанин

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG