Доступність посилання

ТОП новини

Павло Казарін: Методичка для холіварів


Павло Казарін, політичний оглядач

Сперечатися з адептами «Новоросії» складно – вони схожі на людей, які впевнені, що земля пласка. Навіть якось бентежить ця наївна віра в слонів і черепаху. Ти берешся щось пояснювати про закони фізики, а тобі у відповідь «тобто, по-вашому, в Австралії люди догори ногами ходять?». І що ти йому відповідатимеш? Адже так, ходять догори ногами – відносно тебе. І ні – нормально ходять – відносно самих себе.

Але найголовніше – що це питання від початку поставлене невірно.

Тому давайте по черзі.

Перше. В Україні триває війна з фашизмом

Тільки в Росії Велика Вітчизняна сприймається як головна точка відліку і система для вимірювання всіх процесів у світі. Таке відчуття, що не було до 1941 року взагалі нічого, земля була порожня, і темрява над безоднею, і Дух Божий носився над водою, а потім раз – і відразу німці.

Сформувався цілий клас людей, які всю складність світу описують за допомогою п'яти слів: «фашисти», «колабораціоністи», «Червона Армія», «зрадники», «концтабори». І незрозуміло, як з цим набором термінів пояснити такі пересічні речі, як процес державного або національного будівництва.

Те, що відбувається в Україні, – це взагалі не про Велику Вітчизняну. Це запізнілий процес, через який усі інші країни проходили сто років тому. Погортайте підручники історії, що описують 19-е століття. Там все детально описано.

Друге. Проти нової влади воює південний схід

Подивіться на карту: південного сходу не існує. Всі військові події відбуваються лише у двох східних областях. Більше того, ДНР не займає територію Донецької області, так само як ЛНР – територію всієї Луганської. Лінія спротиву пролягає кордонами низки районів цих двох областей – зокрема, вздовж міської агломерації, іменованої Донбасом. Ця війна багато в чому має соціально-економічні причини, пов'язані з послідовною люмпенізацією цієї території олігархами. Які всі ці роки прикривалися проросійською риторикою розграбування регіону.

Третє. Чому Київ не сяде за стіл переговорів з ДНР?

Вже був прецедент у червні, коли Київ оголошував мораторій на застосування зброї, але його відмовилися визнавати саме прихильники ДНР і ЛНР, які продовжували обстрілювати позиції української армії. Крім того, достатньо послухати їхню програму: їм не потрібні Донецьк і Луганськ, їм потрібна вся «Новоросія». Тобто, як мінімум, території Харківської, Запорізької, Миколаївської, Херсонської та Одеської областей.

Якщо ДНР і ЛНР залишити в спокої, то вони перетворяться в ХАМАС і відбудеться палестинізація регіону. Це вже було в російській історії – у Чечні після 96-го року і Хасав'юртівських угод. Чеченським бойовикам теж не потрібна була незалежна Ічкерія – їм потрібний був Імарат Кавказ. І вже в 99-му році вони вторглися на територію Дагестану. Так само відбудеться і в цьому випадку.

Четверте. Раз вони там українці, то чому говорять російською?

Це і зовсім смішний аргумент. Хоча б тому, що за цією логікою Бразилії не повинно існувати. Адже вона говорить португальською, а сповідує переважно католицтво. Може, це когось і здивує, але англійська мова в сучасному світі не належить Великобританії, португальська – Португалії, а католицтво – Ватикану. Так само як російська мова не належить монопольно лише Росії – право на неї має будь-яка спільнота, готова її використовувати. І використання мови зовсім не тягне за собою необхідність поділяти політичні погляди, поширені на території «материнської» країни.

П'яте. На Майдані боролися з олігархами, а тепер при владі знову багатії

Україна до Януковича була типовою олігархічною корупційно-корпоративною державою. При Януковичі модель перетворилася на кримінальну. Майдан стояв саме для того, щоб відсікти кримінал, і це завдання – в найзагальніших рисах – було вирішене. Але історичний розвиток йде крок за кроком. Не можна з рабовласництва відразу перескочити в капіталізм, минаючи феодальний лад.

Так і тут – Україна перестала бути країною з кримінальною системою, знову повернувшись до корупційно-корпоративної моделі. Так, вона знає, що це не вершина сподівань. Але цю модель можна змінювати і далі – поступово і покроково. Нічого одномоментно не відбувається. Всьому свій час.

Шосте. Україна померла, нині на Донбасі її намагаються врятувати

Україна не вмерла, навпаки, вона народилася. Якщо вона і померла, то як частина того «російського світу», про який люблять розмірковувати люди з шубосховищами. Цей процес, власне, хоч і інертно, але йшов з 1991 року, але лише в 2014 оконтурився й оформився остаточно. Так, України не буде в тому вигляді, в якому її звикли бачити в Росії.

По суті, єдине, що зраджує Україна, – так це очікування Кремля. Але це вже проблеми самого Кремля

Але в 20-ті роки минулого століття таке ж сталося з Фінляндією – яка раніше була частиною Російської імперії. Аналогічна доля спіткала Польщу. Тепер настав час України.

Це звичайний хід історії: довгий період спільного існування ні від чого не страхує – подивіться на запланований референдум про незалежність Шотландії.

І взагалі – вдивіться в колишні імперії: Португальську, Іспанську, Голландську, Британську. Нічого не помічаєте? Правильно, їх більше немає.

Сьоме. Україна ніколи не існувала в нинішніх кордонах – звідси всі проблеми

Жодна країна світу не існувала в нинішніх кордонах протягом всієї своєї історії. Нинішня Італія існує лише 150 років, Туреччина – близько століття, Польща – сімдесят років.

І якщо вже пішла про це розмова, то давайте відповімо й на інше питання – а які межі самої Росії вважати еталонними? Станом на 1653? 1783? 1917? 1945? На 1991? На 2013?

Восьме. Захід йде на ескалацію війни з Росією

Захід взагалі не радий тому, що зараз відбувається в Україні. Його б воля – він би з радістю відмотав усі події до листопада минулого року. Захід цілком влаштовувала ситуація, коли Росія продає йому вуглеводні і купує все інше, а Україна виконує роль буфера між Російською Федерацією та Європейським союзом.

Більше того, Захід до останнього не хотів і нинішніх санкцій – вони б'ють по економічному добробуту як Євросоюзу (більшою мірою), так і США (хоча б через необхідність знову нарощувати військові бюджети).

Те, що сталося, сталося лише через недалекоглядність Кремля, який вирішив, що проти нього на Майдані йде спецоперація і вирішив «включити отвєтку» з Кримом і Донбасом.

Дев'яте. Росія не могла не відповісти на Майдан і тому забрала Крим

Москва цілком могла б знову заморозити нацбудування в Україні. Достатньо було визнати нову владу, оголосити про готовність співпрацювати, зробити, скажімо, невелику знижку на газ. Власне, саме так всі дев'яності і робив Кремль, зводячи швидкість українського держбудівництва до непристойно малих величин.

Швидше за все, в такому випадку повторився би сценарій 2005 року – українські олігархи б з радістю вчепилися за можливість усі зміни в країні звести лише до позбавлення від Януковича і його «Сім'ї». Тому що не тільки в Україні править корупційно-олігархічна модель – точно така сама система сьогодні панує і в Росії. Вони б прекрасно між собою домовилися.

Але як тільки Росія дала зрозуміти, що вона зацікавлена в поділі України – навіть українські олігархи стали мимовільними вимушеними патріотами. І процес українського нацбілдінга запустився не так після втечі Януковича, скільки після «зелених чоловічків» у Криму.

Десяте. Україна зраджує Росію, йдучи на захід

А навіщо Україні бути з Росією? Яку унікальну ціннісну пропозицію Москва може зробити Києву? Все, що є в Росії – це плоть від плоті західної цивілізації. Росія не є економічним сувереном – вона навіть не може змусити свої власні найбільші банки та компанії стільникового зв'язку прийти до Криму.

Так про який ціннісний набір вона говоритиме з Україною – що запропонує замість спроби стати частиною «першого» або «другого» світу, якщо Москва сама стоїть у тій же самій черзі?

По суті, єдине, що зраджує Україна, – так це очікування Кремля. Але це вже проблеми самого Кремля.

Павло Казарін, кримський оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Павло Казарін

    Павло Казарін. Кримчанин. Журналіст. Вважає, що завдання публіцистики – впорядковувати хаос до стану смислів. Співпрацює з «Крим.Реалії», «Українською правдою», Liga.net, телеканалами ICTV та «24».

XS
SM
MD
LG