Доступність посилання

ТОП новини

Померти за «это»?


Олег Панфілов

У дитинстві мені були незрозумілі слова пісні, яку радянська пропаганда часто транслювала по радіо і телебаченню, а в день чергового річчя Великої Жовтневої революції – з гучномовців на святкових демонстраціях. Рядки «и как один умрем в борьбе за это» були приспівом, а це значить, що повторювалися кілька разів, викликаючи у мене відчуття подиву – що таке «это», за яке потрібно всім, «как один» вмирати. Дорослішаючи, я дізнавався про окультизм, потойбічний світ і реінкарнації, але все одно не розумів, кому до біса потрібна така «власть советов», якщо всі помруть за «это».

Дивним чином патріотичний твір зі словами «Ленин в тебе и во мне» досі не заборонений контролюючими та репресивними російськими органами як пропаганда гомосексуалізму

Радянська пісенна творчість мала відіграти вагому роль у становленні радянської людини. Пісні були повні недомовленостей та алегорій, ще більш незрозумілі, як і боротьба за «ето». Дивним чином патріотичний твір зі словами «Ленин в тебе и во мне» досі не заборонений контролюючими та репресивними російськими органами як пропаганда гомосексуалізму. У тій же пісні Льва Ошаніна є взагалі сатанинські слова – «Ленин всегда живой», схожі на життєдіяльність героя російської народної казки – Злидня Кощія Безсмертного. Але ж досі натовпи людей ходять до мавзолею, щоб подивитися на труп, напевно сподіваючись, що саме в ту хвилину, коли вони проходять повз акваріум з останками вождя, він має ожити, скочити на кришку саркофага, скинути руку і знову показати напрямок до світлого майбутнього.

Насправді, пісня про «это» – не радянська, як завжди поцуплена. Автор слів невідомий, але пісню на ту ж мелодію співали ще за часів першої світової війни. Слова були такі трагічні, а скоріше патріотичні: «Смело мы в бой пойдем, За Русь святую, И как один прольем, Кровь молодую». В українському варіанті були ті ж слова – «Ми сміливо в бій підемо за Русь Святу, І як один проллємо кров молоду». Чому більшовики вирішили, що потрібно обов'язково попрощатися з життям – ідеологічна загадка. Тим більше, загадка схована під словом «это». Швидше за все, на зорі радянської влади вже знали про майбутні проблеми в економіці та політиці, коли демографія буде безпосередньо пов'язана з ідеологією. Росія – країна, де особливо шанують загиблих – невідомих і відомих героїв, загиблих за «это». Здається, шанованих місць і могил письменників, вчених, художників та інших діячів мистецтва і науки набагато менше, ніж полеглих на численних полях битв.

Росія – країна, де особливо шанують загиблих – невідомих і відомих героїв, загиблих за «это»

Чому таке дивне ставлення до смертей посланих воювати за «это»? Проблема все та ж – демографія і формування нової радянської людини, яка відчайдушно кидається за «это» на амбразуру або зі зв'язкою гранат під танк. Насправді, у радянського керівництва ніколи не було програми, а тим більш чіткої ідеології. Достатньо почитати європейських комуністів, які сміються і над Леніним, і над Сталіним, називають їх диктаторами і вбивцями. Щоб приховати відсутність прогнозованих успіхів, були придумані п'ятирічки, насправді розраховані на періодичність брехні. Якщо в одній із п'ятирічок не було досягнуто запланованої кількість надоїв або плавок (металургійних), то коректувався план наступної п'ятирічки. Реальна статистика про кількість виробленого і не зробленого була відома тільки ЦК КПРС, населенню ж пропонувалися пропагандистські заклики – «П'ятирічку – за три роки», «У наступній п'ятирічці ми будемо жити ще краще», «П'ятирічці якості – робочу гарантію». А щоб ніхто не сумнівався, хто складає п'ятирічні плани, було вигадане гасло – «Плани партії – плани народу!».

Тобто, планувала партія, а працював народ, і у невиконанні плану, відповідно, винен був теж народ. Відповідальність народу була закладена ще в одному соціалістичному гаслі – «Хто не працює, той не їсть», яке насправді є поцупленим фрагментом з Другого послання до Солунян апостола Павла з Нового завіту – «Якщо хтось не хоче працювати, той не їсть» (3:10). В іронічному антирадянському викладі того часу фраза звучала інакше – «Ми робимо вигляд, що працюємо, вони роблять вигляд, що платять нам зарплату».

У продовження розмови про «это» процитую ще один анекдот, який нещодавно потрапив на очі. Один росіянин запитує іншого: «А чому американцям все можна, а нам не можна?» «А тому, – відповідає інший, – у них, наприклад, виходить Південна Корея, а у нас – тільки Північна». Таємниче «это» повною мірою виявилося з березня в Криму, а зараз на окупованій території частини Луганської та Донецької областей. Загадкове «это» стало ще більш таємничим, оскільки виявилося не українським, а імпортним – з Росії. Імпортери ідеології «это» самі з країни, де «это» вигадали. Вони – співробітники російських спецслужб, військовослужбовці російської армії й численна юрба політичних авантюристів, теж з Росії.

Зараз «это» виглядає також не визначено, як 97 років тому. «Это» – Путін, «велика Росія», «русский мир», «православ'я» і ще набір всяких казок, які придумані спеціально до війни з Україною. Як і в радянських традиціях, сучасне «это» знову має на увазі реальне щасливе життя з певною програмою наближення до благоденства і процвітання. Як і в радянській пісні, за «это» треба помирати, не замислюючись і не питаючи, чому. Тому що так вирішило головне «это» – Путін. І борці знову їдуть в Східну Україну, гинуть, їх вивозять рефрижераторами, це в найкращому випадку, або покояться під безіменними хрестами під номерами. Багато хто і взагалі гниє у занедбаних шахтах.

Як і в радянські часи, про нове «это» на окупованій частині України російська пропаганда видала пару десятків книг, знімається фільм, не покладаючи рук створюють сотні передач російські телеканали. І ніхто з них так і не показав програму розвитку або хоча б уявлення про те, як виглядатиме міфічна територія «Новоросія». У Криму все виявилося набагато прозаїчніше – окупована територія стала анклавом російського бардака без будь-яких шансів на розвиток, без власної електрики, енергетики і навіть інтернету. Кримське «это» виявилося радянським БАМом – недобудованим і кинутим, як і багато «будівництв століття», ініційованих кремлівськими «это», старезними, обвішаними орденами і самовдоволеними від власної значущості займаного крісла.

Невизначене поняття «это» замінює інші слова, які допомагали створювати демократичні держави. Наприклад, слова «свобода» і «демократія». Більшовики, а слідом за ними і Путін, звуть вмирати за «это», бо бояться, що люди захочуть боротися за свободу

Якщо спробувати узагальнити сучасне російське «это», то воно, незважаючи на старання пропаганди, виглядає набагато примітивніше, ніж радянське. Більшовики хоча б знали, що їм треба: «мы раздуваем пожар мировой, церкви и тюрьмы сравняем с землей, ведь от тайги до британских морей Красная армия всех сильней!» У випадку з Україною виявилося, що британські моря для Путіна закінчуються особняком Абрамовича, російська армія, як, втім, і Червона, виявилася зовсім «не всіх сильнішою», а тому світова пожежа не вийде – санкції заважають. І на російську тайгу вже давно скоса поглядають китайці.

Сучасне російське «это» – Путін, ізольований від світу, російська економіка, яка котиться в прірву, рубль, що злітає вгору, і втрата авторитету країни, яка знову чогось хоче, чого – сама не знає. Здається, цей феномен теж є в російському фольклорі, коли царі посилали женихів царівни «туди, не знаю куди, щоб вони принесли те, не знаю що». В принципі, російська пропаганда мало чим відрізняється від казкового фольклору: баяни з гуслями замінили лискучі від зарплат пропагандисти і високі технології, що дозволяють сучасних билинників запхати за допомогою телевізора в будь-який російський будинок.

Путін – найбільш відчайдушний з усіх російських диктаторів останніх двох століть. Леніну було простіше – Європа, зализуючи після першої світової війни рани, проморгала появу більшовиків, які відчайдушно швидко звалити Росію в економічну прірву. Колись російську пшеницю споживала вся Європа і не тільки, але захопивши владу, більшовики у боротьбі за міфічне «это» ще пару десятків років знищували населення, насамперед, селян. І годувати і себе, і Європу виявилося нічим. Зараз Європа – сильна і багата і їй зовсім не потрібний новий російський диктатор з його новим «это».

Нове російське «это», вибачте за тавтологію, – це не процвітання. Це зовсім не прогрес і розвиток. Це – не законність і не дотримання прав людини. Це постійне приниження і переслідування національних меншин. Це, нарешті, новий російський фашизм. Путінське «это» – деградація і регрес. Йому поки що вдається переконувати росіян вмирати за «это», поки є пропаганда.

І останнє. Невизначене поняття «это» замінює інші слова, які допомагали створювати демократичні держави. Наприклад, слова «свобода» і «демократія». Більшовики, а слідом за ними і Путін, звуть вмирати за «это», бо бояться, що люди захочуть боротися за свободу.

Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Олег Панфілов

    Професор державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

XS
SM
MD
LG