У березні в Криму сталася не тільки політична і військова трагедія, а й трагедія соціальна. Безліч сімей потрапили в умови, які стали для них згубними. Крім того, анексія породила хвилю еміграції – тисячі людей були викинуті за борт, не знаючи, чим далі займатися, де жити, як прогодувати сім'ю. Минуло більше дев'яти місяців – і кримчани, які ще вчора не знали, як облаштовувати життя далі, сьогодні раптом зрозуміли, що виживати треба, співпрацюючи і створюючи товариство взаємодопомоги.
Сьогодні в соціальних мережах є цілі групи, що об'єднують людей для надання послуг «за бартером». Маються на увазі як бізнес-послуги, так і послуги особистого і соціального характеру. При цьому всі члени подібних спільнот не вимагають миттєвої віддачі, а роблять свою справу від душі, знаючи, що рано чи пізно допомога може знадобитися і їм самим. Саме на таких засадах сьогодні кримчани на материку і будують свої взаємини один з одним.
Особливо помітна така тенденція у Львові. Багато в чому цьому, напевно, сприяв приклад місцевих жителів. Як підсумок кримчани і самі стали кооперуватися. Щоб відкрити новий бізнес або підтримувати вже існуючий. Щоб надавати один одному послуги майже безкоштовно або взагалі безкоштовно. Щоб вчити один одного чомусь новому і корисному для життя. А іноді й просто так – для задоволення і розваги.
В останні тижні переселенки з Криму влаштували своїм новим знайомим безкоштовний перукарський день, а також майстер-клас з візажу. А фахівці, що працюють в IT-сфері, безкоштовно проводять цикл тренінгів для «діаспори» про способи заробітку в інтернеті та просування своїх послуг і товарів у Мережі.
«Ми хотіли зробити щось корисне і безкорисливе, тому й вирішили організувати такі курси, – розповідає один з ініціаторів сайту Крим.Реалії. – Зараз багатьом дуже складно на новому місці, особливо тим, хто мав у Криму оффлайн-роботу і тепер залишився без неї. Наша логіка така – якщо ми новою інформацією допоможемо хоча б одному-двом людям, то це вже велике досягнення».
Також Львів прийняв і кримчан, які професійно займаються айкідо і які покликали земляків на уроки з бойових мистецтв. А інструктори йоги запропонували охочим безкоштовно приєднатися до їхніх занять.
Ще один переселенець з Криму, який хотів збудувати будинок, незважаючи на можливість домовитися про виділення ділянки особисто йому, почав вибивати у влади землю для 70 сімей. Ініціатива отримала розвиток, і сьогодні близько 300 осіб побачили перспективу здобути житло.
Так поступово кримчани, багато з яких наразі все ще не мають постійного заробітку і навіть дому, перейшли на бартерну систему життя. І в цьому є сенс: така система іноді допомагає вижити навіть цілим бізнес-структурам (згадаймо 90-і), а не тільки окремо взятим сім'ям.
Бажання скооперуватися пояснюється не тільки безкорисливими мотивами або ж наміром щось отримати навзаєм. Це, скоріше, метод психологічної реабілітації, коли люди, які опинилися в складних умовах, кучкуються між собою, щоб вижити. Цей закон природи працює завжди і в усіх умовах: я допоможу тобі – а ти коли-небудь зробиш щось хороше для мене, і хоча, можливо, мені ніколи це не знадобиться, але сама думка про це мене зігріватиме. Приблизно такою логікою пояснюють свої вчинки ті, хто сьогодні пропонує себе безкорисливо в чуже користування.
У масштабах України ця тенденція теж яскраво помітна. Доказ тому – численні волонтерські ініціативи і величезний сплеск благодійності з боку навіть незаможних людей. Коли ми бачимо, як бабуся приходить у волонтерський пункт віддати останнє для бійців АТО, коли дитина жертвує на армію всі гроші, які збирала на покупку планшета, а потім люди, які дізналися про це, починають збирати гроші вже для неї, коли бідна сім'я щотижня, купуючи продукти собі, не забуває придбати і якусь їжу для військових, ми розуміємо: у цієї нації є майбутнє.
Сьогодні для України це буденні речі, які ще рік тому здавалися чимось нереальним. Українське суспільство перед зовнішньою загрозою і загрозою власного зникнення згуртувалося. Ще більше згуртувалися окремі соціальні групи, поставлені в умови виживання.
Аналітики-оптимісти (а я з ними хочу погодитися) вважають, що якщо ці навички та прагнення в українців залишаться і після закінчення війни, то їм вдасться вибудувати цілу державу взаємодопомоги, де ніхто не почуватимуться кинутим напризволяще навіть у найскладнішій життєвій ситуації.
Настя Дрозд, блогер, кримчанка
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
