Доступність посилання

ТОП новини

Павло Казарін: Що спільного у Криму та Північного Кіпру


Павло Казарін

Сучасний світ ділиться на тих, хто знає історію і тих, хто впевнений, що всякий раз вона пишеться з чистого аркуша. Ті, хто думають, що Крим зафарбують в кольори Російської Федерації на світових контурних картах, – це люди, які просто не знають історії. Інакше вони б згадали про Північний Кіпр.

У 1960-му році Кіпр отримав незалежність від Великобританії, у складі якої острів знаходився з другої половини 19-го століття. Нова держава була етнічно неоднорідною – вона складалася з грецької більшості та турецької меншини. З урахуванням бекграуда двох народів – не найбільш родючий грунт для розбудови держави.

Через чотири роки напруження досягло такого рівня, що на острові був розташований миротворчий контингент ООН – саме він всі наступні десять років намагався розвести гарячі голови по різні боки барикад. Але в липні 1974 року на острові стався військовий переворот. Радикальна організація греків-кіпріотів повалила архієпископа Макаріоса III, який був президентом острова, передавши владу Нікосу Сампсону, який виступав за приєднання Кіпру до Греції. У відповідь Туреччина висадила десант, провела серію боїв, підсумком яких стало розділення острова. Північ Кіпру виявилася підконтрольною Анкарі. Через дев'ять років на цих землях, що складають третину від загальної площі острова, була утворена Турецька республіка Північного Кіпру (ТРПК).

Радбез ООН не визнав цей крок, і Туреччина стала єдиною державою, яка визнала ТРПК. З того часу минуло тридцять два роки. За цей час встиг розвалитися Варшавський блок, СРСР, завалилися вежі-близнюки, трапилися війни в Іраку і Афганістані, Південний Кіпр встиг стати членом Євросоюзу. Але Північний Кіпр так і залишився державою-аутсайдером.

Аж до сьогоднішнього дня ТРПК, все населення якої менше трьохсот тисяч чоловік, залишається в ізоляції. ТРПК відокремлена від решти Кіпру буферною зоною, на якій стоять сили ООН. У Північній Нікосії (Нікосія – столиця Кіпру, яка сьогодні опинилася розділена на дві частини) знаходяться резиденції послів США та Британії, але вони були там до поділу острова, і цей факт не означає визнання ТРПК. Єдиний міжнародний статус Турецької республіки Північного Кіпру – це її членство в Організації Ісламської конференції в статусі спостерігача. Менше року тому – у травні 2014-го року Європейський суд з прав людини присудив Туреччині виплатити 100 мільйонів доларів південному Кіпру і грецькому населенню.

Сучасний світ будується на принципах. Ті винятки від правил, які трапляються час від часу залишаються саме винятками. Якби міжнародне право й справді не працювало, то ми б давно жили в пост-апокаліптичному світі «Божевільного Макса»

Навіть через тридцять років після створення ТРПК повністю залежить від Анкари. В якості валюти використовується турецька ліра. Імпорт і експорт йде через Туреччину і саме завдяки їй в північній частині острова можливе функціонування пошти і телефонного зв'язку. Літаки в Північний Кіпр літають тільки з турецьких аеропортів і далі каботажних авіаперельотів справа не йде. Морські порти закриті для судноплавства. Економіка повністю залежить від дотацій Анкари. Збройні сили ТРПК – 3,5 тисячі осіб. Турецький військовий корпус, дислокований у Північному Кіпрі – 40 тисяч людей.

Я просто нагадаю, що Туреччина зовсім не є частиною «антиамериканського союзу». Це не яка-небудь умовна Венесуела або ж Іран. Більше того – вона член НАТО, має Асоціацію з Євросоюзом, є одним з важливих союзників «заходу» на близькосхідному театрі. Але при цьому ніхто (!) не збирається визнавати ту маріонеткову державу, яка була створена силою турецької зброї тридцять років тому. І навіть те, що саме грецький режим «чорних полковників» став ініціатором перевороту на Кіпрі – з якого і почалися всі події, – не змінює ситуацію.

При цьому важливий момент полягає в тому, що Туреччина формально не приєднувала Кіпр. Не тому, що їй це було не під силу – якби вона провела референдум, то результати б Анкару цілком задовольнили. Просто Анкара виявилася розумнішою за Москву, тому вирішила залишити Північний Кіпр у форматі такого собі середземноморського «Придністров'я». Тому що турецькі політики прекрасно розуміють різницю між термінами «окупація» і «анексія». Так само як вони розуміють і те, наскільки велика різниця в наслідках між першим і другим.

Так, в Північний Кіпр літають туристи. Так, регіон заробляє на них до 400 мільйонів доларів на рік. Так, тут немає війни. Так, він хоч і бідніший за південний Кіпр, але цілком придатний для життя. Але Північний Кіпр на умовною шкалою порушень міжнародного права стоїть куди нижче за Крим. І півострову варто звернути увагу не на те, що Кіпр зумів проіснувати в нинішньому статусі третину століття, а на те, що за ці три десятиліття його так ніхто і не визнав.

Тому, коли в Росії твердять про те, що російське громадянство Криму не визнають з вродженої русофобії – це демонструє глибину нерозуміння реалій. Сучасний світ будується на принципах. Ті винятки із правил, які трапляються час від часу, – залишаються саме винятками. Якби міжнародне право й справді не працювало, то ми б давно жили в пост-апокаліптичному світі «Божевільного Макса». Те, що за сімдесят повоєнних років винятки з міжнародного права можна перерахувати на пальцях двох рук – це не проблема міжнародного права, а його заслуга.

Павло Казарін, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG