Доступність посилання

ТОП новини

«Якщо не буде Чорного моря, не буде Криму, чи не буде Ай-Петрі, для чого мені тоді жити?». Пам'яті Амет-Хана Султана


Пам'ятник Амет-Хану Султану на його могилі в Москві

«Якщо не буде Чорного моря, не буде Криму, чи не буде Ай-Петрі, для чого мені тоді жити?», – ці слова належать людині, чиє життя трагічно обірвалося 1 лютого 1971 року, але й сьогодні пам'ять про нього жива...

Ще за життя йому був споруджений бюст на батьківщині, про нього писали захоплені статті та книги, він був нагороджений найвищими нагородами Батьківщини. Амет-Хан Султан – військовий льотчик, гвардії майор. Заслужений льотчик-випробувач СРСР. Двічі Герой Радянського Союзу. Нагороджений трьома Орденами Леніна, чотирма орденами Червоного Прапора, орденом Олександра Невського, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Червоної Зірки, орденом «Знак Пошани» і шістьма медалями. Лауреат Державної та Сталінської премій.

Амет-Хан Султан народився в найкрасивішому куточку Криму – Алупці – у жовтні 1920 року. Батько – лакець за походженням, родом з аулу Цовкра в Дагестані – рано оселився в Криму, тут познайомився та одружився на кримській татарці Насібе. Після закінчення семи класів Султан вступив до залізничного училища в Сімферополі. Потім працював слюсарем у залізничному депо й одночасно навчався в аероклубі, який успішно закінчив у 1938 році.

Після завершення навчання в 1-й Качинській Червонопрапорній військовій авіаційній школі у званні молодшого лейтенанта направлений в 4-й винищувальний авіаційний полк Одеського військового округу, дислокованого під Кишиневом. Тут 22 червня 1941 року молодший льотчик 4-го винищувального авіаполку Амет-Хан Султан зустрів війну – виконавши кілька бойових вильотів на винищувачі І-153. Потім – небо Ростова-на-Дону, а з березня 1942 4-й винищувальний авіаційний полк перебуває у складі ППО Ярославля. У небі Ярославля він здобуває свою першу повітряну перемогу.

31 травня 1942 року, витративши в атаках весь боєзапас, Амет-Хан протаранив ворожий бомбардувальник «Юнкерс-88». При ударі його «Харрікейн» застряг у «Юнкерсі», який спалахнув, але за допомогою парашута йому вдається вибратися з кабіни свого літака. За цей подвиг Султан був нагороджений іменним годинником.

Літо 1942... У війні намітився перелом на користь радянських військ. У складі 9-го винищувального авіаційного полку, куди увійшли найкращі льотчики – на Як-7Б Султан бере участь у Сталінградській битві. Тут він знову збитий і... знову врятувався за допомогою парашута. У жовтні 1942 року Амет-Хан стає командиром 3-ї авіаескадрильї 9-го гвардійського винищувального авіаційного полку, у складі якого він воював до кінця війни.

Війна тривала – а з нею зростала та слава Султана. У фронтовій пресі про нього пишуть захоплені статті, до екватора війни він – легендарний льотчик, визнаний ас.

24 серпня 1943 року командиру ескадрильї 9–го Одеського Червонопрапорного гвардійського винищувального авіаційного полку, капітану Амет-Хану Султану було присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

Усього за час війни він здійснив 603 бойових вильоти, провів 150 повітряних боїв. Офіційна статистика свідчить, що за роки війни Амет-Хан Султан збив півсотні фашистських літаків. Насправді їх було набагато більше. Він їх просто... дарував друзям, мотивуючи тим, що ось у нього, мовляв, вже є «зірка», а в інших немає.

Другою Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу гвардії майор Амет-Хан Султан був нагороджений 26 липня 1945 року.

Після закінчення війни льотчики-аси, за розпорядженням Верховного Головнокомандуючого, були направлені на навчання в академії. З серпня 1945 року Амет-Хан Султан став слухачем Військово-повітряної академії в Моніно, проте навчання давалося йому важко – позначався брак освіти. І на початку 1946 року льотчик подає рапорт, в якому просить відрахувати його з академії. Його рапорт був задоволений, і в квітні того ж року підполковник Амет-Хан Султан був звільнений у запас. Однак жити без неба він не зміг...

Повернутися до улюбленої професії льотчика було непросто. Виною тому була національність – кримський татарин. Лише завдяки активній допомозі бойових друзів в лютому 1947 року Амет-Хан Султан стає льотчиком-випробувачем льотно-дослідницького інституту.

Льотчик від Бога, за дуже короткий час він потрапив у число найкращих радянських випробувачів, успішно виконуючи найскладніші випробування.

У 1951-1953 роках Султаном спільно з Сергієм Анохіним, Федором Бурцевим і Василем Павловим були проведені повні випробування пілотованого аналога літака-снаряду КС. Вже у вільному падінні автоматика включала двигун, і літак-снаряд летів на ціль. В ході випробувань Амет-Хан виконав перший політ літака з землі, перший старт з літака-носія і велику кількість польотів з від’єднанням від літака-носія. Після одного від’єднання двигун літака-снаряду відразу не запустився і лише завдяки витримці Амет-Хана, який не покинув машину, а продовжував спроби запуску двигуна (які увінчалися успіхом лише біля самої землі), дослідна машина була врятована.

За ці випробування Амет-Хан Султан був представлений до третьої Зірки Героя Радянського Союзу.

Амет-Хан Султан
Амет-Хан Султан

Лаврентій Берія був у кабінеті у Сталіна, коли генералісимус переглядав список представлених до нагород. Побачивши, що Амет-Хану належить третя зірка Героя Радянського Союзу, Сталін розсердився і прошипів: «Як це татарина допустили до надсекретних випробувань?». Берія пояснив, що льотчик не просто відчував ракету, але дивом, ризикуючи життям, врятував її. Третю Зірку Героя Амет-Хану, звичайно ж, не дали – це було б вже занадто. Це означало визнати, що сам факт депортації кримських татар, звинувачених у зраді батьківщині, був його, Сталіна, особистою помилкою – а вождь був непогрішний і не міг помилятися. Амет-Хан отримав Сталінську премію і орден.

Під час роботи над космічною програмою саме Амет-Хану Султану довелося випробовувати спусковий апарат, призначений для повернення космонавтів на землю. У 1958-1960 роках загін перших космонавтів під керівництвом Султана вперше випробував невагомість. Космонавти, включаючи Юрія Гагаріна, буквально обожнювали Амет-Хана і жартівливо, але шанобливо називали «Пахан».

23 вересня 1961 року Амет-Хану Султану було присвоєне високе звання «Заслужений льотчик-випробувач СРСР». За час льотної роботи він освоїв близько ста типів літальних апаратів, його наліт склав 4237 годин.

Будучи лакцем по батькові і кримським татарином по матері, Амет-Хан у всіх анкетах писав і завжди підкреслював, що він – кримський татарин. Багато разів у своєму житті в найвищих кабінетах він чув – «Відмовся від своєї національності – і...» – далі слідував той набір благ і преференцій, які були б у нього, якби він не був кримським татарином. Там же, в цих кабінетах, на його прохання – повернути кримських татар на батьківщину йому говорили: «Мовчати, це не твоя справа».

«Простіше злітати на Місяць, ніж спілкуватися з ними» – говорив Султан, маючи на увазі цекістів і чекістів, яким він розповідав про трагічну долю свого народу.

Дуже давно маленький Амет-Хан мав написати шкільний твір на тему: «За що я люблю свою Батьківщину». Не мудруючи лукаво, він вивів на зошитовому листі: «За Чорне море, за Ай-Петрі. Більше він нічого не вигадав тоді. Йому поставили двійку. І він ніяк не міг зрозуміти чому

За словами заслуженого льотчика-випробувача Олександра Щербакова, Амет-Хану не дозволили поїхати до Франції на ювілей полку «Нормандія-Неман». Формальним приводом для відмови стали випробування секретного винищувача Су-9, які Султан тоді проводив. Але всі знали справжню причину того, що сталося. Амет-Хану неодноразово нагадували: якщо він стане дагестанцем, всі його проблеми відпадуть. Треба віддати йому належне – Султан ніколи не зраджував свій народ, під першими зверненнями до влади стоять і його підписи, а співвітчизники – кримські татари – завжди були дорогими гостями в його будинку в Жуковському.

У документальній книзі «Дайте курс» є нарис про Амет-Хана Султана. І в ній – історія з його дитинства: «Дуже давно маленький Амет-Хан мав написати шкільний твір на тему: «За що я люблю свою Батьківщину». Не мудруючи лукаво, він вивів на зошитовому листі: «За Чорне море, за Ай-Петрі». Більше він нічого не вигадав тоді. Йому поставили двійку. І він ніяк не міг зрозуміти чому. Адже написала людина правду, чисту правду. Дорослий Амет-Хан, двічі Герой країни, лауреат, заслужений льотчик-випробувач, багаторазовий кавалер вищих орденів Батьківщини, коментуючи цю пам'ятну подію, зауважує побіжно: – Ти розумієш, що вийшло: я тоді ще загальних слів не знав. – А тепер? – Тепер, звичайно, знаю, але все одно не люблю. Чорне море – це моя батьківщина. І Крим – це моя батьківщина. І Ай-Петрі – це моя батьківщина. Якщо не буде Чорного моря, не буде Криму, чи не буде Ай-Петрі, ну для чого мені тоді жити?».

1 лютого 1971 року Амет-Хан вилетів на «літаючій лабораторії», щоб випробувати новий авіаційний двигун, який перебував всередині салону і випускався назовні за допомогою спеціального пристрою. Коли літак увійшов в зону випробувань і бортінженер почав опускати двигун, радист повідомив на землю про початок виконання польотного завдання. Це було останнє повідомлення, яке отримали на КП від лабораторії. Літак впав у болото. До останньої миті екіпаж намагався врятувати машину – але безуспішно. Що відбулося в той трагічний день, досі незрозуміло. Багато хто, серед них і професіонали, донині не вірять у те, що Султан загинув випадково...

Прославлений льотчик Амет-Хан Султан похований у Москві на Новодівичому кладовищі... Його могила в Москві – місце паломництва кримських татар з усіх регіонів проживання. Його ім'ям названі вулиці в Алупці, Волгограді, Жуковському, проспект в Махачкалі, площа і аероклуб в Сімферополі, гірський пік в Дагестані; ліцей-школа №8 міста Каспійська Республіки Дагестан.

Ім'ям Амет-Хана Султана названий аеропорт на батьківщині його батька – в Дагестані. Незважаючи на всі зусилля кримськотатарської громадськості, так і не був названий його ім'ям аеропорт на його улюбленій батьківщині – в Криму... Але, звичайно, не випадково, що історія славного сина кримськотатарського народу покладена в основу першого в історії кримськотатарського народу повнометражного художнього фільму «Хайтарма».

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу

  • 16x9 Image

    Гульнара Бекірова

    Історик, кандидат політичних наук. До 2014 року працювала в Криму на кримськотатарському телеканалі ATR і викладала в Кримському інженерно-педагогічному університеті. З листопада 2014 року – автор історичної колонки «Сторінки кримської історії» на Крим.Реалії. Автор і ведуча програми  «Тарих седасы» («Голос історії») на телеканалі ATR, член Українського ПЕН-центру. Авторка десяти книг, сценарист шести документальних фільмів, безлічі статей і публікацій в українських та зарубіжних ЗМІ. Лауреат Міжнародної премії ім. Бекір Чобан-заде, фіналіст книжкового рейтингу «Книжка року-2017». Заступниця голови Спеціальної комісії Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу.

XS
SM
MD
LG