Доступність посилання

ТОП новини

Живий смолоскип над Кримом


Муса Мамут

Багатьом сьогодні вже важко уявити, що всього три десятки років тому Крим був наглухо «закритий» для кримських татар. 23 червня 1978 року на знак протесту проти дискримінаційної політики радянської влади піддав себе самоспаленню Муса Мамут. І став одним із символів боротьби свого народу...

Муса Мамут народився 20 лютого 1931 року в селі Узунджи Балаклавського району Кримської АРСР в сім'ї сільського пастуха Яг'і Мамута. У 1944 році сім'я складалася з дев'яти осіб – батьки, п'ятеро синів і дві дочки. В результаті депортації вони опинилися в радгоспі «Баяут» Мірзачульського району Ташкентської області.

У перші ж місяці вигнання від голоду загинули два молодших брати і обидві сестри Муси.

Уже в 13 років підліток почав працювати вантажником в бавовнопункті. Тут Муса нерідко піддавався побиттю. А одного разу був побитий до втрати свідомості бригадиром за наказом спецкоменданта за те, що запізнився на щомісячну реєстрацію кримських татар в комендатурі.

У січні 1956 року, маючи 4-класну освіту, юнак вступив до училища механізації сільського господарства. Після закінчення курсу училища 12 грудня 1957 року йому була присвоєна кваліфікація тракториста-машиніста високого профілю з правом працювати на всіх сільськогосподарських машинах. Він влаштувався трактористом у радгоспі. А незабаром одружився на Зекіє Абдуллаєвій, переїхав до Янгиюль Ташкентської області, де працював слюсарем до 1973 року.

Однак мрія повернутися на батьківщину не покидала Мусу...

Муса Мамут
Муса Мамут

У квітні 1975 року, в розпал гонінь на кримських татар у Криму, Мамут із сім'єю приїхав на півострів – в надії залишитися тут назавжди. Він купив будинок у селі Донське (до депортації – Беш-Терек) Сімферопольського району, але в нотаріальному оформленні купленого будинку і в прописці його сім'ї було відмовлено. А незабаром проти нього та його дружини Зекіє була порушена кримінальна справа за звинуваченням у порушенні паспортного режиму.

Роблячи в 1970-х – початку 1980-х років відчайдушні спроби поселитися на історичній батьківщині, кримські татари не знали, чому і після реабілітації, проголошеної Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 вересня 1967 року, що вони не можуть жити в Криму. Всякий раз, коли вони намагалися з'ясувати у кримських чиновників, на підставі яких документів їх не прописують, у відповідь їм говорили щось невиразне, в кращому випадку цитували положення Указу 1967 року, суперечливі положення якого залишали поле для різних тлумачень.

А потім кримських татар виганяли з Криму... Лише за те, що вони хотіли жити на своїй рідній землі...
23 квітня 1976 року Муса був арештований, а 13 травня Сімферопольський районний суд за порушення паспортного режиму засудив Мамута до двох років позбавлення волі в таборі загального режиму. Його дружина була засуджена також до двох років позбавлення волі, але умовно – у неї на утриманні було троє неповнолітніх дітей.

Відбував термін Муса в таборі Кременчука Полтавської області. Через кілька місяців за сумлінне ставлення до праці та зразкову поведінку був звільнений, спрямований на вільне поселення і закріплений для роботи в БМУ «Нафтобуд» Кременчука.

Визначенням народного суду Кременчука від 18 липня 1977 року він був звільнений на 9 місяців раніше передбаченого вироком Сімферопольського суду терміну і повернувся в Крим, в Донське.
Але на цьому страждання сім'ї не закінчилися...

Їм як і раніше відмовляли в прописці і вимагали, щоб вони покинули межі Криму. Численні звернення у вищі інстанції не давали позитивних результатів.

20 червня 1978 року проти Муси Мамута та його дружини була порушена нова кримінальна справа за звинуваченням у порушенні паспортного режиму. Мамут при оголошенні постанови про порушення нової кримінальної справи сказав, що він в руки «правоохоронців» більше живим не дасться.

Через три дні, 23 червня о 10 годині 30 хвилин ранку, коли дільничний міліціонер з'явився до нього в будинок, щоб доставити його до слідчого, сталося непоправне.

Муса Мамут облив себе бензином і підпалив...

Через п'ять днів, 28 червня 1978 року, в Сімферопольській міській лікарні від отриманих опіків він помер...

Похорон Муси Мамута
Похорон Муси Мамута

У день похорону Муси Мамута у нечисленних кримських татар, які проживали на той момент в Криму (багато хто, як і сім'я Муси, – без прописки) і мали особистий транспорт, були відібрані водійські права. Підступи до Донського контролювалися співробітниками ДАІ, зупинка всіх видів транспорту біля села була заборонена.

І все одно люди добиралися до місця похорону пішки, щоб віддати останню шану співвітчизнику, який пожертвував найдорожчим – життям – заради повернення свого народу в Крим...

Без особливих емоцій поставилося до загибелі Муси Мамута партійне керівництво Української РСР – співучасники злочину центральної влади.

У інформації першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького в ЦК КПРС 9 липня 1978 року «дерев'яною» мовою партійного циркуляра повідомлялося: «23 червня 1978 року в селі Донське Сімферопольського району Мамут Муса 1931 народження у дворі будинку, придбаного ним в обхід закону, облив одяг бензином і підпалив себе. Від отриманих опіків він помер. Мамут прибув до Криму з дружиною і трьома дітьми в 1975 році і з цього часу проживав без прописки, за що в 1976 році був засуджений. У червні 1978 року після неодноразово вживаних заходів адміністративного впливу, проти нього знову була порушена кримінальна справа за злісне порушення паспортних правил»...

Як випливає з офіційного документа, під час похорону на цвинтарі були розгорнуті транспарант на білому простирадлі і три чорні стрічки з написами: «Він вчинив самогубство самоспаленням на знак протесту проти дискримінації на Батьківщині», «Дорогому Мусі Мамуту – жертві несправедливості від кримськотатарського народу». На похоронах виступили чотири людини, одна з яких сказала: «Муса загинув за справедливу справу. Ми клянемося продовжувати його справу і доб'ємося, щоб Крим – наша батьківщина, став нашим»...

Свій лист про жахливу загибель Муси Мамута комуністичний сатрап закінчував фразою: «Пропозиції щодо зміцнення паспортного режиму в Кримській області з урахуванням її специфіки та стримування неорганізованого масового заїзду татар до Криму внесені нами в ЦК КПРС 18 травня ц.р.».

Згадані Щербицьким «пропозиції», втілилися в життя в Постанові Ради Міністрів СРСР №700, яка до неможливості ускладнить ситуацію з поверненням кримських татар на батьківщину.

Муса Мамут похований на цвинтарі с. Беш-Терек (Донське)
Муса Мамут похований на цвинтарі с. Беш-Терек (Донське)

Академік Андрій Сахаров через кілька днів після події в Донському в листі Генеральному секретарю Леоніду Брежнєву написав: «Незалежно від... конкретних обставин, самоспалення Муси Мамута має своєю справжньою причиною національну трагедію народу кримських татар, який став в 1944 році жертвою жахливого злочину Сталіна та його підручних, а в 1967-1978 роках, після реабілітації кримських татар Указом Президії Верховної Ради СРСР – знову став жертвою триваючої дискримінації та несправедливості. Ця дискримінація виявляється в систематичних відмовах кримським татарам у прописці на їх історичній батьківщині, у відмовах оформлення куплених будинків, в беззаконних висилках, нальотах, засудженнях, в руйнуванні будинків, що залишають старих і дітей під відкритим небом, в незліченних знущаннях влади».

Відповідь на свій лист академік не отримав.

Письменник і правозахисник Григорій Александров присвятив Мусі Мамуту пронизливу поему «Смолоскип над Кримом», яка широко розійшлася в самвидаві:

Мамута гибель доказала,

Бороться можно даже одному.

Нельзя сломить и посадить в тюрьму

Мечты, надежды и стремленья…

Самоспалення Муси Мамута стало апогеєм боротьби кримських татар за повернення до Криму, а він сам – «живим смолоскипом» цієї боротьби.

Наш обов'язок – нині живих – пам'ятати тих, хто в нерівній сутичці з несправедливістю – переміг... Нехай навіть найвищою ціною – ціною власного життя.

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу

  • 16x9 Image

    Гульнара Бекірова

    Історик, кандидат політичних наук. До 2014 року працювала в Криму на кримськотатарському телеканалі ATR і викладала в Кримському інженерно-педагогічному університеті. З листопада 2014 року – автор історичної колонки «Сторінки кримської історії» на Крим.Реалії. Автор і ведуча програми  «Тарих седасы» («Голос історії») на телеканалі ATR, член Українського ПЕН-центру. Авторка десяти книг, сценарист шести документальних фільмів, безлічі статей і публікацій в українських та зарубіжних ЗМІ. Лауреат Міжнародної премії ім. Бекір Чобан-заде, фіналіст книжкового рейтингу «Книжка року-2017». Заступниця голови Спеціальної комісії Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу.

XS
SM
MD
LG