Доступність посилання

ТОП новини

У мене знову вкрали Батьківщину


Поділіться тим, що бачили та що знаєте, пишіть нам на email: krym_redaktor@rferl.org

Севіль Аледінова

Здавалося, це був звичайний ранок. Близько десятої години я йшла на роботу. Але тут пролунав телефонний дзвінок моєї київської колеги Вікторії, яка з хвилюванням і тривогою в голосі почала розпитувати мене про появу якихось збройних «зелених чоловічків» біля Ради міністрів Криму.

Дійшовши до телекомпанії, в якій почала працювати, ще будучи студенткою факультету журналістики в далекому минулому, «зелені чоловічки» як виявилося, захопили вже не тільки адміністративні будівлі кримської столиці, а й одночасно телецентр.

Не секрет, що кримський державний канал, переважно, висвітлював діяльність місцевої влади, а тому анітрохи не здивувалася, що багато його працівників підтримають такі «зміни». Коли ж побачила момент зняття українського прапора біля входу в телекомпанію, і вивішування натомість російського, почуття обурення в душі й неможливість змінити ситуацію ще більше схвилювало мене.

Люди з автоматами, чомусь, не злякали. Але, безумовно, вразили своїм зовнішнім виглядом.

Увійшовши до холу будівлі, побачила безліч людей, переважно кримських чиновників і журналістів, зокрема й російських, які, як з'ясувалося, готувалися до прес-конференції. Повідомити головну новину про те, що вже в березні 2014 року кримчани на референдумі зроблять свій вибір на користь приєднання півострова до Росії. Там же зі слів головного «рупора» російського Криму Рустама Теміргалієва був озвучений детальний сценарій, насамперед введення російської валюти в конкретні терміни.

Слухаючи яскраві заяви, звернула увагу на реакцію знайомих осіб, які перебували там. Хтось радів, хтось був шокований. Я думала про те, як же мені стала дорога країна, де я зі своїм народом вже майже десять років відстоювала право на землю, а також ухвалення закону про відновлення прав депортованих. Уперше, я – кримська татарка, відчула себе громадянкою України, й істинним її патріотом.

Але ще більше мене не залишав спогад про невеликий захід, який відбувся незадовго до анексії Криму, куди я була запрошена колегою, досить відомою своєю відкритою проросійською позицією. Це круглий стіл в Російському культурному центрі, куди несподівано для мене приїхав депутат Держдуми Росії Костянтин Затулін. Саме на цьому круглому столі, восени 2013 року, коли в столиці України Києві вже почався Євромайдан, тут у Криму обговорювалося питання приєднання Криму до Росії. Запам'ятався виступ викладачки однієї з Севастопольських шкіл. Жінка нагадувала затяту комуністку, яка прагнула назад в радянське минуле, і просто благала депутата про порятунок росіян у Криму.

У той момент мені стало зовсім не по собі. Від почутого марення поспішила швидше піти. Тим більше в Російському культурному центрі я була вперше, і вже точно знала, що більше не доведеться його відвідати. І там мені були всі знайомі публічні особи, які запекло підтримали цю ідею, при цьому маючи почесні та заслужені звання України в галузі освіти та культури.

Зрадницький план подібної витівки порятунку «бідних кримських росіян» довго не давав спокою моїм думкам. Але, подумавши, що нічого у них не вийде, що Крим не віддамо, заспокоїлася

Зрадницький план подібної витівки порятунку «бідних кримських росіян» довго не давав спокою моїм думкам. Але, подумавши, що нічого у них не вийде, що Крим не віддамо, заспокоїлася.

Щоправда, завжди знала, що будь-які, навіть бодай якісь зміни, в першу чергу, позначаються на журналістах. Ще за рік до анексії Криму, залишилася без основної роботи. Причину не повідомили. Просто попросили написати заяву за власним бажанням. Утім, ситуація з роботою мене більше не хвилювала. Точно знала, що давно пора їхати до Києва.

Перші дні анексії Криму Росією переживали всією сім'єю дуже складно. По-справжньому, для всіх нас це було великим шоком і ударом. Зрозуміти та прийняти не з твоєї волі, по суті, вже доконаний факт, було неможливим. Почуття гіркоти і образи за що, у тебе знову вкрали Батьківщину. Вже вдруге таке повторення в історії нашого народу. І найстрашніше в такій ситуації те, що ти просто безсилий. І вже нічого не можеш змінити. І тільки одна лише надія, що все рано чи пізно, вдасться повернути, допомагає триматися.

Вимкнення українських каналів і включення російських, та ще й таких, що транслювали абсолютно спотворену ситуацію про Україну та Крим, просто тиснули на психіку. Скрізь панувала напружена атмосфера. Щогодини, вдень і вночі, над будинком пролітали військові літаки, серед них винищувачі. І здавалося, ось-ось почнеться війна за Крим, і найдивовижніше, що до неї вже були психологічно готові.

Мама зібрала валізи з найнеобхіднішими речами і в першу чергу усіма документами. Мабуть спогади і розповіді старих про депортацію кримських татар з Криму в 1944 році, ще надовго залишаться в пам'яті, оскільки і наше покоління чудово знає, що можна чекати і від «путінської Росії». Причому, виявилося, що далеко не ми одні в народі точно так чинили. І, навіть незважаючи на те, що сьогодні 21 століття, факт чергової можливої депортації ніхто з кримських татар не виключав. Тільки на цей раз, багато говорили, що не залишать просто так свої будинки, були готові дійти аж до їх спалення.

P.S. Через кілька днів виповниться рік з моменту анексії Криму Росією. Цей період і зараз сприймається як довгий і болісний, він безумовно вплинув на долю кожного. На жаль, тисячі співвітчизників кримських татар покинули Крим, перебравшись на материк, і коли вони повернуться назад, ніхто не знає. Багато хто показав своє обличчя, назавжди в народі заплямувавши своє ім'я. Хтось же, навпаки, повів себе дуже гідно.

Але ми, як і раніше, ще залишаємося громадянами нашої країни, точно знаючи, що рано чи пізно Крим повернеться в Україну. Через супутник ми продовжуємо дивитися українські канали, і стежити за ситуацією на Донбасі. А головне всіляко підтримувати наше прагнення відновити справедливість в ім'я нашого спільного майбутнього, українського та кримськотатарського народів, в ім'я свободи і демократії, в ім'я миру і процвітання в єдиній країні!

Севіль Аледінова, кримчанка

Думки, висловлені в рубриці «Свідчення окупації», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Поділіться тим, що бачили та що знаєте, пишіть нам на email: krym_redaktor@rferl.org

XS
SM
MD
LG