Березень. Чорний березень в історії Криму. За цей рік у мене змінилося все! Розумієте? ВСЕ!!! Таке враження, що я й не жила досі. Був будинок. Робота була. Жила мрією. Знала, що моя галерея – це моя пенсія. Мої діти, мій чоловік... У мене була сім'я. І МАЙБУТНЄ.
Я в Києві, син зі мною. Дочка в Харкові. Чоловік ще там. Я, чоловік і скайп... І тепер ми вже не мріємо. Ми думаємо про те, як жити далі. Просто, як жити.
Я намагаюся, я дуже стараюся якось допомогти поверненню Криму. Своїми статтями, листуванням, переконаннями... Таких, як я – багато. Але ми всі не при владі. Ми тут, а влада на небесах. Їй невідомо, як ми живемо, чим живемо, за що живемо.
Міністерство у справах Криму. Це таке ж надувне міністерство, як й інформаційне. Але на відміну від того, тут немає навіть міністра, і його самого немає. Держслужба у справах Криму – її не встигли анонсувати, як вирішили, що в ній немає необхідності. Віце-прем'єр у справах Криму, як виявилося, посада зайва. І, до того ж, не подобається Яценюку. Ну і ось, нарешті міждепутатська група Крим. Вона є. На папері написано. Печатка стоїть. Очолює одесит, який тепер у Москві. І що корисного зробила ця міждепутатська група?
Ініціювала скасування закону про ВЕЗ? Розглянула питання відновлення пасажирського сполучення Крим – Україна? Що конкретно, щоб наблизити деокупацію і полегшити життя українців у Криму? Навіщо вона була створена, ця група?
З Криму продовжують приїжджати українці. Вони думають, що ось зараз, тут, в Україні, вони почнуть – і все піде як треба. Ось тільки необхідно громадську організацію зареєструвати. І я так думала. Коли дізналася, скільки їх, цих організацій – перехотіла. Кожен думає, що його організація – саме те. Щось роблять, організовують, отримують документи, печатки... Деякі отримують європейські гранти... І що?
І НІЧОГО. Це все працює так само, як і міністерство у справах Криму. А чому? Тому що влада так і не навчилася нас слухати.
І що б не створювалося, які б святі мотиви нами не керували, ми тут не більше, ніж звичайні переселенці. Для киян ми – понаїхали. А для Кабміну – непотрібний баласт. Такий же непотрібний, як і весь Крим.
Минув рік. Ми довели свою відданість Україні. Але взаємності так і не побачили.
Сумно. Живу я тут. А дім мій – КРИМ!!!
Ліза Богуцька, кримчанка, блогер, правозахисниця
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
