Чиста любов вимагає відстані. Об'єкт її не може бути поблизу, тим більше постійно. Чим далі об'єкт її і чим він більш недоступний, тим для любові краще, тим вона довша. Любити так можна вічно.
Це справедливо як для міжстатевої любові, так і любові до чужої держави.
Кримчани любили Росію, поки вона була далеко. Любили так само щиро й наївно, як студентка любить Леонардо ді Капріо. О, така любов прекрасна, настільки чиста вона, настільки поетична! Студентка позбавлена смороду шкарпеток, запоїв та хтивості, які, можливо, є невід'ємними атрибутами привабливого артиста.
Кадебешний дзюдоїст затиснув Тавриду борцовським захватом на вічне утримання
Але тут кадебешний дзюдоїст затиснув Тавриду борцовським захватом на вічне утримання. Наблизився впритул, не продихнеш. В районі шиї душить, руки фіксує больовим. Щось жіноче в кримській душі здригнулося: від об'єкта тхне потом, навіть смердить! І не втекти.
Росія була гарна, як далека сутність, як ідеал. Таке люблять замріявшись, відпочиваючи від сірої щоденності. Схожим чином радянське населення любило Америку: віддаленість цієї країни надавала їй чарівних характеристик. Яких, однак, не було. Радянські емігранти потім гірко каялися: не все досконало в Америці!
Боюся, в Криму розлюблять Росію. Причому назавжди. Не можна їй було так наближатися. Гнійники, раніше непомітні, зблизька огидні. Не приховати лупу, гнильний запах з рота. І немає сильніше ненависті, ніж та, що народилася зі зганьбленої чистої та наївної любові.
Іван Ампілогов, російський письменник із Криму
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
