Доступність посилання

ТОП новини

Це було відчуття війни


Поділіться тим, що бачили і що знаєте, пишіть нам на адресу електронної пошти: krym_redaktor@rferl.org
Поділіться тим, що бачили і що знаєте, пишіть нам на адресу електронної пошти: krym_redaktor@rferl.org

Надія Світлична

За кілька днів до завершення зимової Олімпіади зарубіжні ЗМІ в соцмережах почали шукати в Криму водіїв, перекладачів, операторів. Вони почали сюди стягуватися, адже про те, що буде в Криму, знали, напевно, не лише в Росії, але і за кордоном. Не випадкоко, у перші ж дні сюди прибув величезний десант зарубіжних ЗМІ, яких раніше в Криму не було усі світові агентства, які продають іншим свою інформацію по всьому світові. І коли почали з'їжджатися до Криму журналісти, це означало щось станеться. Ось з такого передчуття чогось недоброго для мене почалася окупація.

26 лютого, коли був мітинг кримських татар і «Русского єдінства», страху не було. Страх з'явився вранці 27-го, коли всі дізналися, що над будівлею Ради міністрів і Верховної ради Криму вивісили російські прапори. Я вже тоді зрозуміла, що назад вороття немає це все, це кінець. Потім було страшно, коли феодосійською трасою у величезній кількості йшла військова техніка. Це було відчуття війни, страшно було взагалі виходити на вулицю. Не можу без сліз згадувати все це.

Одразу всі поділилися на своїх і чужих, і я зараз дуже шкодую, що в той момент я ще спілкувалася з тими людьми, хто вже тоді зрадив не лише свою країну, але й всіх своїх близьких. Виявилося, що це були просто лукаві люди, яким не місце в моєму житті.

Потім було все, як уві сні. Весь час хотілося прокинутися. Не було можливості вільно ходити містом. Неможливо було підійти до Верховної Ради, до Радміну. Це ж не просто будівлі, поруч із ними площі, сквери, де раніше можна було гуляти або просто пройтися. І скізь люди зі зброєю. У мене вони не викликали бажання сфотографуватися, подарувати їм квіти, обійняти, поцілувати. Це були озброєні люди, яким не місце в мирному місті, у мирному житті.

Ніякої загрози тут не було. У Криму так і не побачили «поїздів дружби», бандерівців, фашистів, які, нібито сюди повинні були приїхати

Але я бачила, як деякі містяни приводили дітей, фотографували їх з цими «зеленими чоловічками», згодом викладали фото в соціальні мережі, називали їх визволителями. Від чого? Мені не зрозуміло, від чого вони звільняли, від чого захищали. Ніякої загрози тут не було. У Криму так і не побачили «поїздів дружби», бандерівців, фашистів, які, нібито сюди мали приїхати.

Постійно гострі ситуації виникали біля військових частин, які блокували незрозумілі люди начебто місцеве населення. Але вже тоді було видно, що ніякі це не місцеві, а завезені з найближчих областей Росії люди. Вони видавали себе за матерів і дружин, які прийшли до військової частини до сина, чоловіка, батька, а він не може звідти вийти. Виглядало це як вистава.

У результаті окупації наша сім'я втратила роботу, втратила прибуток, у нас не залишилося друзів усі виїхалі.

Надія Світлична, мешканка Сімферополя

Думки, висловлені в рубриці «Свідчення окупації», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Поділіться тим, що бачили і що знаєте, пишіть нам на адресу електронної пошти: krym_redaktor@rferl.org

XS
SM
MD
LG