Ісмаїл Киримли
Про те, що в Криму з'явилися зелені чоловічки, дізнався близько половини п'ятої ранку, з смс-повідомлення від знайомої, яка проживає біля площі Леніна. Вона написала, що чутні постріли та якісь люди у військовій формі зайшли до Радміну. З вікна вона все це бачила.
Прочитав і відразу відкрив новинну стрічку, дізнався, що над Радміном і Верховною Радою АРК вивішені російські прапори. Тоді ми з товаришем пішли в місто, побачили, що дійсно, висять прапори, побачили самооборону Криму, яка збиралася там вже патрулювати місто. Побачили міліцію, яка оточила цей район. Мені телефонували з різних видань, цікавилися, що відбувається в Криму. Дійсно, у цей момент було страшно...
Тоді роздумували, як довго висітиме на цих будівлях російський прапор. питання було: тиждень, або місяць. Звичайно, розуміли, що такий зухвалий вчинок самооборона не змогла б здійснити, при такій підтримці, їх би звідти б вибили силами місцевої влади. Те, що це були військові, ми зрозуміли пізніше. Зрозуміли наскільки ситуація патова, що ніхто штурмувати будівлю не буде.
Пам'ятаю, через кілька днів зібралися в Українській православній церкві Київського патріархату, і вона стала нашим опорним пунктом, куди могли прийти наші активісти. Там зібралися і вийшли вперше на акцію до пам'ятника Тарасу Шевченку. Надалі в цьому місці почали збиратися на акції. Площа Леніна була зайнята самообороною, і втратила свою актуальність. Всі наші акції перейшли до пам'ятника Тарасу Григоровичу.
Як сказати, чи було все це несподіваним? Адже напередодні ходили чутки, що Крим буде окупований, звучали гасла про відділення. І 23 лютого на мітингу це відчувалося. Коли самооборона Аксьонова відзначала День захисника вітчизни, це по суті було початком, тому що їх вперше зібрали так багато і готували до цих подій. Надалі, коли картинка склалася, ми все зрозуміли. На сайті «Руської єдності» був оголошений збір людей, проводився рекрутинг. Ми через це телефонували в міліцію, в міліції нас запевнили, що все добре. Ми зверталися, зокрема, через акції, до київської влади, щоб ті звернули увагу на Крим. Ми виходили на протести під будівлю Верховної Ради Автономної Республіки Крим, де проросійськи налаштовані люди напали на нас і зірвали мітинг.
Ворог діяв за планом, ми не зовсім розуміли його кінцеву мету, розуміли, що вони хочуть відділитися від України і перейти до складу Росії, але як це буде, в які терміни та якими методами, – ми не розуміли
Так, я можу сказати, що це було несподівано. Але якби в той час було б приділено належну увагу Криму, цих наслідків можна було б уникнути. Після 27 числа київська влада виявилися безсильною у вирішенні кримського питання. І ми залишилися один на один з зовнішнім ворогом. Ворог діяв за планом, ми не зовсім розуміли його кінцеву мету, розуміли, що вони хочуть відділитися від України і перейти до складу Росії, але як це буде, в які терміни та якими методами, – ми не розуміли. На жаль, ми були не настільки сильні, і більше орієнтувалися на міжнародне співтовариство, яке в той час не приймало особливо якихось рішень, і тим самим ця ситуація залишилася нерозв'язною. У той момент складно було побачити якийсь вихід.
Я до цих подій був активістом кримського Євромайдану, і після появи зелених чоловічків було ухвалене рішення, що ми боротимемося за територіальну цілісність України. У тому числі було створено рух «Жінки Криму за мир», які виходили до військових частин і всіляко підтримували військових, які залишилися в блокаді у військових частинах.
Особливо знаковим місцем був штаб Військово-морських сил на вулиці Павленко в Сімферополі. На одному з мітингу на наших жінок напала кримська самооборона, порвали плакати. поруч була міліція, яка просто спостерігала, і було таке відчуття, що міліція захищає не людей, а сам процес атаки самооборони на жінок. Жінок, які стоять за мир, атакують чоловіки... Дуже шкода, що ця ситуація сталася, шкода, що міліція в такий відповідальний момент зрадила власний народ.
Що я відчував, коли відбувалася окупація? Відчував образу, що ми безпорадні. Та ж міліція говорила зовсім по-іншому. Одні й ті ж люди, в різній обстановці втратили свою людську сутність. З самого початку Майдану ми з ними погоджували всі акції, все відбувалося без будь-яких ексцесів. Після окупації з ними вже було важко про щось говорити.
Вареники як протест
Спочатку референдум планувався на 25 травня, потім термін до його підготовки скорочували. Вірніше, дата 25 травня була озвучена, щоб усі в Києві розслабилися, подумали, що є ще час. А насправді ніхто не збирався розтягувати підготовку до референдуму.
Після кожної нашої акції почали пропадати люди. Останню акцію провели 15 березня та оголосили, що не йдемо на референдум, а йдемо готувати вареники. Це був наш тихий протест. Тим самим ми хотіли сказати, що для нас воскресіння – це звичайний день, це не свято і якась знаменна подія. Місцева влада намагалися надати цьому дню якусь помпезність та урочистість, мовляв, нарешті повернулися до Росії. Ми ж хотіли показати, що це звичайний день, в який би будемо готувати страви, пригощати гостей. Посил був такий, що давайте готувати вареники, страву української кухні, поки не заборонили їх, як і все українське.
Також був посил до Києва і міжнародного співтовариства, що в Криму не всі пішли на референдум, і є ті, хто не вважає так званий референдум дійсно волевиявленням народу. Є люди, які бойкотують референдум, є люди, які сидять вдома і готують вареники. Свого роду вареничний флешмоб. Вареники – це був протест.
Я поїхав із Криму 18 березня, в день підписання указу про створення двох нових суб'єктів Російської Федерації. Їхав, думав, що їду на тиждень, максимум, на дві, не брав з собою речі. Але виїхати було потрібно, бо вже почалися гоніння, переслідування, були викрадені люди. Коли їхали, думали, що ситуація зараз вирішиться, і ми повернемося. На жаль, з цього часу пройшов вже майже рік.
Зараз не бачу жодних кроків, які особливо вплинули б на питання повернення Криму до складу України. Так, є санкції, але вони з'явилися через війну.
Але за Крим потрібно ще поборотися...
Ісмаїл Киримли, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Свідчення окупації», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Поділіться тим, що бачили і що знаєте, пишіть нам на адресу електронної пошти: krym_redaktor@rferl.org
