Доступність посилання

ТОП новини

Михайло Крилатов: Куди повернувся Крим?


Газета «Крымские известия», 14 березня 2015

Рубрика «Погляд»

Сімферополь – Є такий феномен: журналісти, суцільно погані літератори, часто пишуть зовсім не те, що хочуть сказати. Наприклад, один геніальний російський письменник говорив, що писати треба так, щоб читач міг зримо уявити собі той процес, який описаний у книзі або в статті. І щоб якомога реалістичніше описати, як його героїня кидається в колодязь, він відкладав перо, вибігав у двір, лив у колодязь воду і кидав каміння, прислухаючись до кожного сплеску, запам'ятовуючи кожен звук, щоб точніше відобразити його в слові. Очевидно, прагненням писати винятково реалістично заразилася і редакція газети «держради» Криму «Крымские известия». У № 46 5712) за суботу, 14 березня, на питання «куди повернувся Крим», «колонка редактора» відповідає пером (або скоріше клавіатурою) Ірини Іванченко: «Назад, в материнське лоно». Постарайтеся тепер, як пропонував той письменник, реалістично і зримо уявити цей процес повернення Криму. Очевидна обмовка за Фрейдом, коли автор має намір збрехати, але автоматично говорить правду.

Уявили? Природно, як завжди в мові, це слово має багато значень, але прикметник «материнське» і прийменник «в» в цьому заголовку говорять про те, що автор вжила його в найбільш поширеному значенні. У «Євангелії від Луки» воно вживається також у найбільш широко відомому значенні – «черево, утроба, пазуха». Відомий біблійний вислів «лоно Авраамове» тлумачі пояснюють як «Тепле місце в утробі матері, де народжуються і живуть деякий час діти».

Ось як визначають зміст цього слова знавці сакрального у всій людській істоті йоги: «Лоно – це не тільки місце, звідки народжується дитина, це місце і структура, яка народжує нас самих. Ми всі народжені з лона, але досі це одна з найменш відомих частин нас самих».

«Життя є те материнське лоно, в якому народжуються всі його прояви», – писав відомий філософ Сергій Булгаков.

«Її ноги, протягнуті через моє живе лоно, злегка рухалися; я гладив їх», – писав Володимир Набоков в «Лоліті».

У «Сучасному тлумачному словнику російської мови» Єфремової значиться: «Лоно – груди (застар.), черево, стегна жінки».

У словнику Ожегова: «Лоно – груди або живіт, стегна».

У найбільш авторитетному словнику Володимира Даля: «Лоно – груди, перса, надра, утроба, коліна». Ось і вибирайте, що вам подобається: Крим повернувся в груди? У перса? В надра? В утробу? У коліна матері-Росії?

І нарешті, щоб мене не звинуватили в упередженості, під час однієї з мовознавчих дискусій, один учасник суперечки сказав: «Лонна кістка – взагалі-то знаходиться в районі паху. Тому для мене як для людини, яка вивчала анатомію, словосполучення «лоно церкви», «лоно природи», «лоно науки» і так далі звучать дещо дивно. У матері-природи є тільки одне материнське лоно. Все інше – переносні значення, які не адекватні змісту цього слова, відомого з біблійних та античних часів».

Чехов: «Газетна шушваль обертає газету на дім терпимості...»

Але справа тут, загалом, зовсім не в значенні одного цього слова. Справа в самій газеті. Заснована при Україні газета «Крымские известия» як трибуна для всіх фракцій Верховної ради Криму, а точніше – для вираження точок зору і думки практично всіх верств кримського суспільства, сьогодні газета перетворилася на засіб для вираження тільки однієї російської точки зору, в місце вихваляння всього російського , і в колективного українофобського агітатора. «Крымские известия» сьогодні крім того, що відображають тільки точку зору Константинова, забули про елементарні вимоги професіоналізму і фактично розділили історію Криму на дві частини: при Росії тут все ідеально, як в раю, а при Україні все було погано, як у пеклі.

Ірина Іванченко в своїй «колонці редактора» пише про те, що повернутися назад в лоно Росії було потаємним бажанням кожного кримчанина, яке вона змогла прочитати навіть у німому погляді якогось фермера. Автор для переконливості посилається на російських письменників, зокрема Льва Толстого про те, що в «графинечці» він побачив «дух неповторних росіян». А також на філософа Миколу Бердяєва про те, що «росіяни можуть вести лише національне існування в материнському лоні. Якби була знищена російська держава та ослаблена російська ромисловість, то знищені й ослаблені були б і всі росіяни. Жоден російський громадянин не може уявити свого існування поза Росією – він може існувати лише в ній і через неї. Тільки раб здатний легко відректися від своєї батьківщини і зрадити її».

Головний редактор «російської трибуни» забуває, що в національному питанні її очікують дві смертельні небезпеки

Усе ніби «до місця». Але тільки ніби. Тому, що головний редактор «російської трибуни» забуває, що в національному питанні її підстерігають дві смертельні небезпеки. По-перше, цитатам, де великі російські говорили про велич російських в найвищих ступенях, навряд чи варто довіряти, бо вони це говорили тоді, коли потрібно було підлабузитися до царя, імператора, до президента, і навряд чи тоді вони були щирі. При цьому в анналах творів тих самих великих російських письменників рівно стільки ж цитат, в яких вони говорять про російський народ настільки образливо та принизливо, що мимоволі замислюєшся, коли вони були правдивими. Зокрема, у того ж Толстого, і у того ж Бердяєва багато не меншою мірою негативних висловлювань та оцінок про росіян, російський народ і російських правителів. Звучать вони образливо, тому не станемо тут їх цитувати.

По-друге, практично все, що вони говорять про росіян, це ж саме стосується і будь-якого іншого народу. Наприклад, часто повторюють розхожий вислів: російська мова – душа російського народу. Та у кожного малого чи великого народу його мова – це його душа в такій же мірі, як і у росіян.

Або ще приклад. Ось беремо того ж вище цитованого Бердяєва і змінюємо його слова: «Українці (а в рівній мірі – французи, німці, китайці, японці, англійці і т.д. – Прим. авт.) можуть вести лише національне існування в материнському лоні. Якби була знищена українська держава і ослаблена українська промисловість, то знищені й ослаблені були б і всі українці. Жоден український громадянин не може уявити свого існування поза Україною – він може існувати лише в ній і через неї. Тільки раб здатний легко відректися від своєї батьківщини і зрадити її». Підставте сюди будь-яку іншу національність – і все буде істина! Так що ж хотіла довести Ірина Іванченко, цитуючи цей шовіністичний вислів Бердяєва? Що росіяни – це унікальні люди з унікальними властивостями і характером? Як бачимо – не унікальні ні характером, ні властивостями, унікальні хіба що своїм шовінізмом. Ну, а той факт, що «тільки раб здатний легко відректися від своєї батьківщини і зрадити її» стосується зовсім вже не тільки до росіян. Тому «герої кримської весни», як і сама Іванченко, можуть не сподіватися, що Крим складається винятково з одних рабів, які легко зрадять свою батьківщину і визнають Крим «руським», як його називають «Крымские известия».

Росія це не руська держава, а спочатку, ще з часів імперії, вона була російською, тобто держава не тільки російських, але всіх інших національностей, яких на початку імперії нараховувалося 170, а зараз залишилося тільки 110

Тим більше, що до цитат великих руських уже слід було б навчитися ставитися критично. Знову візьмемо ті ж слова того ж Бердяєва. Чому він пише «руська держава»? Адже Росія – це не руська держава, а самого початку, ще з часів імперії, вона була російська, тобто держава не тільки руських, але всіх інших національностей, яких спочатку в імперії нараховувалося 170, а тепер залишилося тільки 110. Або там всі інші гості, а господарі – руські? Або редактор може показати на карті тільки «руську державу»? Чому Микола Бердяєв пише «руська промисловість»? Хіба промисловість має національність? Адже всі заводи в Росії – це російська, а не руська промисловість. Або Іванченко може показати «руський» завод і «не російський» завод? Виходить, що Бердяєв або просто не мав уявлення, що говорить, або говорив зовсім не про «руську державу», якої немає і не було, і не про «руську промисловість», якої не було і немає.

Про те, з якими жахливими перекосами, брехнею і натяжками пишуть про всі національні питання «Крымские известия», можна написати ще багато. Але просто немає чого, адже таким газетам ще задовго до виникнення «Кримських вістей» дав визначення відомий письменник, якого нинішня кримська влада називає «кримчанином», – Антон Павлович Чехов. Вони різко негативні, при тому в щирість Чехова можна вірити, тому, що похвальних слів про «газети» він ніде не говорив, і його точка зору була однозначною: «Хто йде в газетну роботу? На жаль, це гірко, але це так: покидьки інтелігенції, люди, яким більше діватися нікуди... Тут – потрібний атестат хоча б про середню освіту. Там – потрібно протекція. Тут потрібна виняткова діловитість, відомі знання, хороша репутація. У редакції ви, панове редактори, нічого цього не вимагаєте. Ви виявляєте позитивно злочинну терпимість, і тому ви винні в тому, що біля газети зосередилася хмара напівлітературної мошкари, отруйного овода. Друковане слово – це страшна зброя. Ви з цією зброєю поводитесь, як дитина поводиться з отруєним кинджалом. Ваші видавці в масі – це базарні шахраї, баришники, що піклуються тільки про прибутки. Хто подешевше працює на них – той їм і милий, той їм і друг. Тому у нас і розводиться така нестерпна кількість газетної шушери, яка проституїрує газетну справу, перетворює газету в дім розпусти». Наче б знав провидець Антон Павлович, що колись буде виходити така газета «Крымские известия».

Михайло Крилатов, кримський оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG