Доступність посилання

ТОП новини

Павло Казарін: Україна, яку вони втратили


Павло Казарін

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

Час від часу натикаєшся в соцмережах на тих, хто пише, що Україна загнала себе в кут і рано чи пізно повернеться до Росії. І думаєш у цей момент – а що взагалі у людей в головах? Як вони собі це бачать?

Ні, ну чесно. Тобто виходить головний київський чиновник і каже, що Київ з Москвою відновлює взаємини, перегортає сторінку і взагалі, мовляв, хто старе згадає – тому око геть? Мовляв, йдемо в Митний союз та інше ОДКБ. І Україна йому – ура, давай, правильно, Михалич. Так чи що?

Вони ніяк не второпають, що все, що сталося за минулий рік – це війна. Справжнісінька війна. І що в будинках громадян України лежать похоронки і прапори їхніх синів

У цьому і полягає, можливо, головна омана прихильників Кремля. Вони ніяк не второпають, що все, що сталося за минулий рік – це війна. Справжнісінька війна. І що в будинках громадян України лежать похоронки і прапори їхніх синів. І Росія може скільки завгодно думати, що вона не є стороною конфлікту, і що на Донбасі палахкотить громадянська. А для України війна йде саме з Росією і війна ця – цілком собі вітчизняна.

Хтось може почати приводити в приклад Грузію, яка в 2008 році воювала з Росією, а потім обрала собі керівництво, яке розпочало розморожувати двосторонні контакти. Але грузинсько-російська війна тривала п'ять днів, загальні втрати в ній не перевищували трьох сотень людей. Це складно порівняти з Україною, яка воює вже рік, і в якій рахунок загиблих йде на тисячі. І навіть п'ятиденна війна 2008-го здійснила незворотні зміни в самій Грузії. І ми навіть не дивуємося, коли президент країни Георгій Маргвелашвілі у своїх публічних виступах висловлює солідарність з Києвом і каже про схожість історичного досвіду двох країн. А заступник голови МЗС Леван Ізорія наголошує, що ніхто не буде переслідувати тих громадян Грузії, які б'ються в Україні на стороні офіційної влади.

У цьому і полягає підсумок будь-якої війни – вона повністю змінює ландшафт настроїв. Бо війна – це завжди модерн, а модерн – це завжди по-справжньому

У цьому і полягає підсумок будь-якої війни – вона повністю змінює ландшафт настроїв. Бо війна – це завжди модерн, а модерн – це завжди по-справжньому. Зокрема й щодо слів і вчинків. І не випадково всі ті політики з колишньої політичної реальності України, які намагаються всидіти на двох стільцях, виявилися в історичному минулому.

Усе, що відбувається змінює навіть риторику історичних паралелей. У Росії історія Великої Вітчизняної виконує роль громадянської релігії – вона сакральна, будь-яким рефлексіям не підлягає і ставлення до подій тієї війни служать головним вододілом по лінії свій-чужий. А в Україні вододілом служить саме нинішня війна: на цьому тлі абсолютно неважливо, хто ти за національністю, у що віриш і на які букви закінчується твоє прізвище.

Те, що відбувається сьогодні – це кування нового українського міфу. Свій пантеон героїв, свій набір важливих кожному топонімів, свої «Сталінград» і «курські дуги»

Те, що відбувається сьогодні – це кування нового українського міфу. Свій пантеон героїв, свій набір важливих кожному топонімів, свої «Сталінград» і «курські дуги». І в цьому всьому так чи інакше бере участь країна. Ще рік тому те ж гасло «Слава Україні – героям слава» було ще звідти – зі світу реальності, яка пішла кілька десятиліть тому в небуття. А тепер воно із сьогодення, з повсякденного. І герої – це не тільки українські юнкери, які боролися під Крутами з наступаючими частинами Муравйова, але, в першу чергу, ті, хто б'ється за те, щоб Україна не стала Донбасом.

Маховик провернули. 2015-й – це не 2005-й. Це десять років тому можна було передрікати швидке і заслужене банкрутство «Нашої України» і міркувати про конкурентні переваги «Партії регіонів». Це тоді можна було говорити, що управлінське безсилля українських євроінтеграторів поверне країну під дах Москви. А тепер це все не має сенсу. І ті, хто продовжує писати дурниці в соціальних мережах, так і не зрозуміли, що саме сталося за минулий рік.

Усі пострадянські роки Росія була готова погоджуватися з існуванням лише тієї України, яка мало б чим відрізнялася від УРСР – за ступенем самостійності та суб'єктності. Так от. УРСР більше не буде. Її вбила анексія Криму і поховала війна на Донбасі.

Звикайте до цієї думки.

Павло Казарін, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Павло Казарін

    Павло Казарін. Кримчанин. Журналіст. Вважає, що завдання публіцистики – впорядковувати хаос до стану смислів. Співпрацює з «Крим.Реалії», «Українською правдою», Liga.net, телеканалами ICTV та «24».

XS
SM
MD
LG