Доступність посилання

ТОП новини

«Невимовно важкими мали бути умови їх у Криму, якщо татари зважувалися на такий подвиг...»


Боссолі. Татари подорожують степом

Так влаштована людина, що відповіді на найскладніші питання сучасності вона намагається знайти в минулому досвіді поколінь. Сьогоднішнє життя кримськотатарського народу, настільки кардинально змінилося за останній рік, перед багатьма людьми поставили важку дилему – покинути батьківщину або залишитися. Питання це тим більш складне, що після депортації 1944 року кримські татари упродовж десятиліть, з неймовірними труднощами і втратами поверталися на історичну батьківщину, в Крим. І повернулися – тільки завдяки власним зусиллям. Але сьогодні життя на «острові Крим» для багатьох стає все більш психологічно нестерпним...

На жаль, як зауважував великий давньогрецький історик Фукідід, «історія любить повторюватися». В історії кримськотатарського народу вже був тривалий, півторавіковий, трагічний період, коли вони змушені були покидати рідну землю.

Процес масової еміграції розпочався відразу після анексії Криму Росією в 1783 році.

Процес масової еміграції розпочався відразу після анексії Криму Росією в 1783 році

Після тривалого військового протистояння між Росією та Туреччиною за Кючук-Кайнарджийским миром 1774 року остання визнала відділення Криму від Османської імперії. Але після десяти років смути Маніфестом від 8 квітня 1783 року «півострів Кримський, острів Тамань і вся Кубанська сторона» увійшли до складу Росії. Як пише кримознавець Саркісов-Серазіні, «важкий чобіт єкатерининського солдата пройшовся безмежними степами Тавриди, а над столітнім ханським палацом замайорів прапор з чорним силуетом орла... Горді нащадки колись могутньої орди, перед якою тремтіла і Русь, і Литва, і Польща, налякані чутками про хрещення, піддавані насильству з боку переможців, в панічному страху кидають міста, села, гробниці батьків і біжать в єдиновірну Туреччину».

Еміграція кримських татар
Еміграція кримських татар

Перша хвиля масової еміграції кримських татар почалася відразу ж після анексії. Точні цифри не відомі, але дослідники вважають, що емігрувало з Криму від двадцяти до тридцяти відсотків населення півострова. Хтось їхав за покликом мусульманського духовенства – до Криму прийшла влада іновірних, а тому істинну віру тепер можна було зберегти хіба що в сусідній Туреччині. Емігрували через поширення нового, незвичного способу життя, через утиски з боку російських чиновників – навіть мова яких була корінному населенню Криму – кримським татарам – невідомою.

Завдання це вирішити виявилося не під силу, в результаті – землі кримських татар незабаром опинялися в розпорядженні російських дворян і чиновництва. Однією з головних причин еміграції стало рішення царського уряду привести земельне питання в Криму у відповідність з російським земельним законодавством. У Росії існувало дві форми: державна і дворянська приватна власність. У той час як у Криму існувало близько десяти форм місцевого землеволодіння та землекористування: колишні султанські та ханські володіння – калагалик, ходжалик, бейлик; мурзинські та поселянські землі, вакуфи духовенства (вакф-шер), звичайні (вакф-адет), пустки (меват) та інші.

Наймасштабнішою і найтрагічнішою за наслідками стала еміграція кримських татар середини ХIХ століття: за офіційними відомостями, тоді Крим покинуло близько 193 тисяч людей

Нам не багато відомо про еміграційну хвилю 1800-1812 років, про яку, на думку письменника Євгена Маркова, існують тільки «усні перекази». А наймасштабнішою і найтрагічнішою за наслідками стала еміграція кримських татар середини ХIХ століття: за офіційними відомостями, тоді Крим покинуло близько 193 тисяч людей. У Перекопському повіті спорожніли 278 селищ, і за інформацією земства до 1870 року 244 з них залишалися в руїнах; в чотирьох повітах кримські татари покинули 687 селищ, з яких 315 абсолютно спорожніли.

Але святе місце порожнім не буває – 8 листопада 1861 року були ухвалені та затверджені царем Олександром II Правила заселення приватних земель у Криму іноземними вихідцями. Комітет міністрів відтепер надавав право кримським землевласникам наймати іноземних робітників на роботу, дозволивши видачу їм паспортів на весь термін найму. Тим з іноземців, які побажають влаштуватися в Криму і взяти російське підданство, надавалися всі права і пільги. Почалася колонізація півострова...

Що ж стосується емігрантів-кримських татар, в дорозі на чужину їх чекали всілякі негаразди. Ось як згадує про це очевидець подій, кримознавець Василь Кондаракі у своєму знаменитому «Універсальному описі Криму»: «Я не можу без смутку згадати цей час, що нагадував вигнання маврів з Іспанії!.. Корови, воли і найкращі барани – все різалося нещадно, солилося в бочках, сушилося на сонці; коні та верблюди... дарувалися чи продавалися найближчим сусідам і поміщикам за незначні гроші. Потім призначався день від'їзду цілого села до найближчого портового міста. Як тільки обози виступали за село і рівнялися із цвинтарем, люди брали по жмені землі з могил родичів, ретельно зав'язували в рушники. Все це супроводжувалося риданнями».

Книга Василя Кондаракі
Книга Василя Кондаракі

Кондаракі став свідком смерті двох людей похилого віку і трьох дітей, які вивезені були з села, незважаючи на передсмертні муки: «Нещасні, вони були віддані похованню перш, ніж встигли охолонути».

Жахливим було становище переселенців на морі. «У період еміграції щодня море викидало по кілька трупів переселенців; але скільки з них дісталися в їжу рибам або занесені на протилежні береги – важко сказати, прибуло до Туреччини не більше двох третин», – пише Кондаракі.

Не дивним виглядає виникнення у кримськотатарській пісенній творчості окремого жанру – переселенських пісень (муаджір йирлари)

Ніякої допомоги переселенцям, які гинули, з боку російського уряду надано не було. У Туреччині їх теж ніхто не чекав. Вони голодували, хворіли і масово вимирали. Землі, відведені їм в Анатолії, або виявилися непридатним піском і каменем, або перебували в місцевостях вкрай нездорових. Втікачам-емігрантам звідти в Румелії та Добруджі були віддані для заселення болотисті рівнини – постійний осередок найлютіший малярії. І зовсім не дивним є виникнення у кримськотатарській пісенній творчості окремого жанру – переселенських пісень (муаджір йирлари).

«Невимовно важкими мали бути умови, що оточували їх у Криму, якщо татари зважувалися на такий подвиг», – підсумовує Кондаракі сумні спостереження за еміграцією своїх земляків.

Едуард Тотлебен
Едуард Тотлебен

Що ж викликало настільки величезний за масштабами еміграційний рух? Генерал-ад'ютант, граф, герой Кримської війни Едуард Тотлебен у статті «Про виселення татар з Криму в 1860 році», опублікованій в журналі «Руська старина», еміграцію кримських татар вважає аж ніяк не миттєвим спонуканням, а природним результатом важкого матеріального становища, пов'язаного з відсутністю землі та свавіллям численних російських начальників.

«Поміщики... часто привласнюють собі землі, що належали татарам... 30 років тому в Криму майже не було іншого землеволодіння, крім вільного татарського і невеликої кількості осіб, що володіли садами на південному березі та в долинах».

«Вісник Європи»
«Вісник Європи»

Уважно аналізував проблему кримських татар російський журнал ліберально-опозиційного спрямування «Вісник Європи» – у двох розлогих матеріалах якого 1882 і 1883 років були опубліковані статті Г.Левицького і М.Гольденберга.

Левицький у статті «Переселення татар з Криму до Туреччини» з подивом констатує, що «навіть російське народонаселення не перенесло б без нарікання або явного опору і десятої частки образ і несправедливостей, перенесених татарами, яких, однак... вважають шкідливими і дурними». Справжньою причиною такого ставлення Левицький вважає «бажання забрати Крим з рук татар і заселити його населенням православного віросповідання».

Переймаючись питанням, які ж причини настільки панічної втечі, що ж могло спонукати на це цілий народ – «терплячий, віруючий в догмат фаталізму» і, отже, «досить морально спрямований», Левицький називає кілька обставин.

Під час Кримської війни козачі патрулі, роз'їжджаючи губернією, захоплювали татар (під приводом, що ті мали намір перейти до ворога) і в разі відмови відкупитися віддавали їх начальству як зрадників. У результаті безліч татар були вислані в Орловську, Курську, Катеринославську та Херсонську губернії.

Іншою причиною Левицький називає «нерівність допомоги» за збитки, отримані під час війни. Виплати «робилися найбільш несправедливим чином і сильно похитнули прихильність татар до російського уряду».

І, звичайно, надзвичайно болючою залишалася для кримських татар земельна проблема... До 50-х років ХIХ століття, пише Левицький, «прагнення вирвати з рук татар всю земельну власність стало... законом»...

(Закінчення буде)

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу

XS
SM
MD
LG