Ну ось, друзі, логіка і послідовність ухвалення рішень – це те, що вигідно відрізняє наш уряд від нас із вами, і ці фактори вишикуються в один великий ланцюг доказів зради інтересів нації для майбутнього суду над нинішнім Кабміном.
Демагогія щодо співчуття нашим громадянам у Криму шляхом підтримання товарно-економічних відносин аморальна. Як я обурювалася новиною про те, що російські трубопровідні війська тягнуть труби до каналу! До сухого каналу. Я тоді була впевнена в тому, що з дня на день з'явиться обґрунтований договір між Україною і Росією про поставку води до Криму.
Демагогія щодо співчуття нашим громадянам у Криму шляхом підтримання товарно-економічних відносин аморальна
А як ви хотіли? Невже ви думаєте, що запланована знижка на газ до 250 доларів за куб візьметься просто так? Ось так просто, тому що Каїн зглянувся над Авелем? Ні, друзі. Все набагато складніше. І нам ще довго доведеться розсьорбувати «добрі справи» Кабміну.
Отже, дніпровська вода все ж піде до Криму. Мені смішно, але поллється вона винятково з кранів громадян України. У російсько-кримському водопроводі буде текти винятково опріснена італійським дизайнером Мауріціо вода Чорного та Азовського моря. Дуже хитро.
Але головне питання знову залишається в тіні. І потім, за тиждень Арсеній Петрович прилюдно помахає пальчиком вже не одному, а цілій групі міністрів, які підпишуться під договором між Україною і РФ про постачання води в Кримський федеральний округ Росії.
Потрібні патріоти України в Криму. Ох, як потрібні. Адже на їхньому патріотизмі можна ще дуже довго поправляти сімейний бюджет?
А ви говорите про те, що Україна забула про своїх громадян у Криму. Ні. Не забула. Вірніше, Яценюк не забув. Вже рік думає про те, як на Криму заробити. Потрібні патріоти України в Криму. Ох, як потрібні. Адже на їхньому патріотизмі можна ще дуже довго поправляти сімейний бюджет?
Я не прокурор. Я не звинувачую. Я просто маю тверді переконання. І вони не змінюються вже рік. Я – громадянка України, зареєстрована в Криму, але живу в Києві. Я – патріот. І мені дуже шкода, що про тих, хто залишився в Криму, згадують тільки тоді, коли в хмарах замаячив черговий гешефт, коли нулики в очах пливуть не перестаючи, як дніпровська вода «в кранах українських патріотів». Я уявляю, скільки ми ще заплатимо за неймовірні нанотехнології, які дозволять пити патріоту України з крана дніпровську воду, а його дружині – новій кримській росіянці з того ж крану – воду опріснення Азова.
Ну ось, в бочку з дніпровським медом кину ще ложку дьогтю щодо турботи про українців Криму. А як там просувається питання про відкриття пасажирського сполучення? Мені чомусь здається, що до червня все вийде. Навіть ні. До травня. І розкажуть нам тоді, що треба ж якось допомагати нашим громадянам, нашим патріотам... Та й Крим забувати не можна. Він же наш, український.
Ліза Богутська, кримчанка, блогер, правозахисниця
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
