Доступність посилання

ТОП новини

«Там вони вмирають від голодної смерті...»


Кримські татари в депортації. Табірний барак. Волголаг, початок 1940-х

Багато десятиліть історія депортацій «покараних народів» СРСР була темою невідомою широкому загалу. Цифри втрат і факти масової смертності виселенців ретельно приховувалися високими радянськими інстанціями. Саме тому таку цінність мають документи, написані за гарячими слідами, – крик відчаю людей, приречених на смерть.

Події ці почалися восени 1944 року в таборі Волгострой. Волгострой (або Виправно-трудовий табір Волгобуду, Волзький виправно-трудовий табір) був організований 26 лютого 1944 року в результаті об'єднання Управління будівництва гідротехнічних вузлів на річці Волга «Волгострой» НКВД та Рибінського Виправно-трудового табору.

Згадує ув'язнений табору Натан Крулевецький: «Поставивши у шеренги, нас повели пішки до табору. Дорога була довга і на кожному кроці зустрічалися вивіски складів, закладів та підприємств. Мене вразило, що власником всюди значився «Волгострой-Волголаг». У моєму розумінні в'язниця завжди займала обмежене місце в житті суспільства, а тут вона розкинулася на десятки кілометрів і загрожувала проковтнути все місто і всі простори за містом».

Сюди для роботи на будівництві були надіслані близько 2000 трудармійців – кримських татар, греків, вірмен, болгар, які жили в Криму до депортацій у травні-червні 1944 року.

Трудармія являла собою воєнізовані робочі формування, що поєднували елементи військової організації і табірного режиму

Трудармія являла собою воєнізовані робочі формування, що поєднували елементи військової організації (мобілізація через військкомати, структурні підрозділи, внутрішній розпорядок, єдиноначальність, централізація органів управління), виробничої сфери (робота на виробництві, норми виробітку) і табірного режиму («зона», охорона, адміністративний режим, норми постачання). Основним контингентом трудової армії під час війни були радянські німці, повністю депортовані з місць їхнього проживання ще в 1941 році. До кінця війни, внаслідок виселення інших народів, кількість трудармійців зросла. Більшість сучасних дослідників сходяться на думці, що інститут трудармії був особливою формою репресій за національною ознакою, оскільки туди, як правило, потрапляли радянські громадяни тих національностей, які були офіційно визнані «ворожими радянському народові».

Довгі роки влада вважала за потрібне приховувати свої дії в документах, призначених для внутрішнього використання, помічених грифом «цілком таємно». Але таємне рано чи пізно стає явним. Так і сталося – з глибини тих страшних днів до нас дійшли голоси тих, хто помирав у місцях вигнання... Рідкісний випадок – ці голоси збереглися в документах влади, яка прирекла цих людей на загибель.

ЦІЛКОМ ТАЄМНО. З доповідної записки про роботу оперативно-чекістського відділу Волгостроя НКВД №4848 за жовтень 1944 року: «У звітному місяці серед татар виявлена низка яскраво негативних настроїв, пов'язаних з отриманням деякої інформації про незадовільні побутові умови їхніх сімей за місцем нового поселення. Починаючи з перших чисел жовтня й особливо в останні дні татари отримують велику кількість листів про смерть їхніх родичів у місцях висилки, в основному з Узбецької РСР. Наводимо витяги з окремих листів».

І далі в документі цитувалися перехоплені чекістами листи від кримських татар, які перебували в місцях депортації в Узбекистані – родичів волголагівців:

«Робітникам дають 300 грамів хліба, утриманцям 150 грамів. Все, що було, продали і тепер не знаємо, що робити. СЕРВЕР, ВІЛЯДА, ЛЕНАРА І ГУЛЬНАРА ПОМЕРЛИ. Мама лежить у лікарні, у неї опухли ноги, я і Марія хворіємо на малярію, ЛІЛЯ з проносом... З нашого села померли 50 осіб. Тату! Якщо дядько СЕТАР там, то передай, що у них померли ФАЗИЛ, НУРІС і ЯКУБ, а дружина нездорова...» (З листа Сулейманову Халілю від сина Муси з Узбецької РСР, Наманганскої області, станція Кугай, Бавовнорадгосп Нарин №7, відділення №5).

Кримські татари в депортації. Волголаг
Кримські татари в депортації. Волголаг

Асанову Ільясу повідомляє його родичка Аблаєва Ліля з Андижанської області, селище Аїм: «З нашого села померло 26 осіб. Так само і в інших селах. З колгоспу майже нічого не дають, державну допомогу теж перестали давати... Не знаємо, що робитимемо. Квартири дуже погані, від дощу не захищені. Скоро нас усіх, напевно, не буде. Надсилаю список померлих: 1). АДЖІ-АЛІМ, 2). ДЖЕЛІЛЯ, мати Шевкета, 3). АСАНЖОКАЙ – батько Есма...». Далі в чекістському зведенні називалися ще 16 осіб і говорилося, що лист Асанова конфіскований.

Тим часом автори перехоплених листів продовжували волати про допомогу до своїх рідних, які перебували в таборі, – і це теж зафіксовано в інформації НКВС:

«САДЛАЄВ Номан (Узбецька Самаркандська область ст. Зірабулак, Хортингінський район, Кіровська сільрада, колгосп «Правда») пише своєму синові НОМАНОВУ Абдураману: «Твоя мати й тітка Капіє померли від малярії, я теж хворів довго, але видужав. У деяких померли батько і мати, залишилися самі діти. Днями померла Асанова Зейнеб, вона, звичайно, померла від голоду. Фатьма і Зоре теж померли»...

Якась РЕФАТОВА Хотідже (Узбецька РСР Самаркандська область) повідомляє МЕТОВУ Сулейману, що з висланих з Криму в Узбекистан людей вже померли до 70 тисяч осіб, при цьому додає, що «якщо раніше постачали хоча б рис, то тепер і його перестали давати»...

Судячи з агентурних повідомлень, аналогічних листів надійшло в будівельний загін безліч. Вони стають негайно надбанням усього загону і викликають збуджені, панічні розмови, що переходять у відкриті антирадянські судження. Ми вживаємо залежні від нас заходи до конфіскації і цензорського коригування такого листування, однак це жодним чином не забезпечує від просочування кореспонденції в загін іншими каналами».

Детально зафіксовані в інформації НКВД настрої трудармійців

Детально зафіксовані в інформації НКВД настрої трудармійців. Сексоти не забули назвати в точності навіть імена авторів висловлювань:

«Негативні настрої татар характеризуються нижченаведеними висловлюваннями: «Мета Радянської влади щодо татар зводиться до того, щоб їх зовсім ліквідувати разом з родинами, щоб татари ніколи не могли зміцніти, відновити існування своєї нації. Ще коли погнали німців від Сталінграда, то для нас вже збудували бараки на півночі Росії. І ми, і наші діти пропадемо, Радянська влада зробить усе для цього і досягне своєї мети» (ТОПУЗОВ Джеміль у бесіді з односельцями КАТЯРОВИМ і АДАМАНОВИМ).

«Справа не в листах, це дрібниця. На речі потрібно дивитися ширше, зараз йдеться про те, що ми всі загинемо. Так хоче Радянська влада. Ми і наші сім'ї поставлені в такі умови, що не витримаємо, все це робиться навмисне». (МУСТАФАЄВ Алі).

МУЕДІНОВ Ебульсувут 25 жовтня в розрахунковій частині загону, розповідаючи про отриманий ним лист, який сповіщає про смерть чотирьох його родичів, сказав: «Там вони вмирають від голодної смерті... Краще б Радянський уряд розстріляв нас усіх, щоб ми не мучилися, як це робили німці з євреями». Татарин БАТИРОВ Наман, характеризуючи настрій татар у будівельному загоні, говорить: «Настрій у татар різко погіршився. Все частішають звістки про загибель сімей і вже глухий гомін панує серед нас. Частішають випадки протестів, поки ще в дрібницях: не заправляють постіль, не дають стригти волосся і т.і. і одночасно з цим люди зовсім не хочуть працювати, не хочуть і думати про роботу. Днювальний нашого барака говорить: «Якщо ми не потрібні тут, то нехай Сталін передасть нас іншій державі. Адже не всі держави, як наша, є в'язницею для народу».

«Виселення з Криму татар є негласним їх вбивством. Навіщо розстрілювати, коли можна людей роботою й умовами довести до того, що вони перемруть» (бригадир КАДИРОВ Бенсеїт).

«Якби мені дали право, то я цих радянських бійців колов би всіх поодинці. Вони нас мучають тут, тоді як наші сім'ї помирають десь від голоду» (АБСЕТАРОВ Сеїт Абла).

Висновок за підсумками зведення НКВС про настрої волголагівців-кримських татар – був такий:

«Зафіксовані нами антирадянські настрої інших трудмобілізованих аналогічні вищевказаним. За всіма цими особами ведеться систематичне агентурне спостереження. За останній час, у зв'язку з отриманням багатьма трудмобілізованими листів про незадовільні побутові умови їхніх сімей, почали набувати поширений характер тенденції до дезертирства із загону, причому в останню декаду вони стали ще значнішими. Агентурні повідомлення свідчать про те, що настроям втекти сприяє ще й та обставина, що незважаючи на неодноразові обіцянки про допомогу у відновленні зв'язку із сім'ями, ця обіцянка не виконується».

Подальші події цієї історії реконструюються за іншими документами Відділу спецпоселень НКВС СРСР.

У листі начальника Головпромбуду СРСР Комаровського заступнику наркома внутрішніх справ Чернишову від 12 листопада 1944 року повідомляється, що проти порушників трудової дисципліни і режиму «деякі заходи вживалися; засуджені 26 осіб та притягнуті до адміністративної відповідальності 113 осіб», для усунення та попередження «значущих фактів порушення режиму і трудової дисципліни вжитий комплекс заходів». На думку Комаровського, їх буде достатньо.

Однак документ від 21 листопада характеризує обстановку серед трудмобілізованих кримських татар інакше – як вибухонебезпечну, близьку до заколоту. Головна причина цього – не тяготи власного становища волгостроївців, а моральні страждання з приводу стану їхніх рідних у місцях вислання, звідки надходять нові й нові листи про загибель близьких... Судячи з агентурних повідомлень, «ці листи... стають негайно надбанням усього загону і викликають збуджені, панічні розмови, що переходять у відкриті антирадянські судження».

Незважаючи на всі «заходи щодо конфіскації та цензорського коригування» листування з рідними і «заходи з налагодження режиму», напружена ситуація не врегулюється ні в листопаді, ні в грудні 1944 року

Як можна бачити, відновлюючи картину подій далі, незважаючи на всі «заходи щодо конфіскації і цензорського коригування» листування з рідними і «заходи з налагодження режиму», напружена ситуація не врегулюється ні в листопаді, ні в грудні 1944 року.

У січні 1945 року в Волголаг виїжджає заступник начальника відділу спецпоселень НКВС Остапов – тепер уже щоб вирішити проблему кардинально. У листі заступнику наркома внутрішніх справ Чернишову від 26 січня 1945 року він повідомляє точну кількість бунтівного «спецконтингенту» (кримських татар – 1465; болгар – 409; греків – 305; вірмен – 141; інших національностей – 60, загалом: 2380) – і пропонує: «Кримських татар у кількості 950 осіб, придатних до фізичної праці, відіслати для трудового використання на уранові рудники, інших 515 осіб, які знають місцеперебування своїх сімей, відіслати у розпорядження НКВС Узбецької РСР (м. Ташкент); болгар, греків і вірмен направити за місцем поселення їхніх сімей, тих, хто не знає місць поселення своїх родин, направити в розпорядження УНКВС Свердловської області (м. Свердловськ)».

У березні 1945 року «900 кримських татар, придатних до важкої фізичної праці», прямують у розпорядження Ферганського Гірничо-хімічного комбінату НКВС СРСР». Сліди бунтівного загону трудармійців у документах фонду більше не зустрічаються...

Ми не знаємо, як склалися долі цих людей, скільки їх загинули на шляху до нових місць, скільки померли в перші роки життя в місцях депортації, а можливо, хтось дожив і до наших днів... Однак ця коротка історія людей, їхня безпорадність і відчай перед лицем безжальної Держави проливає світло на обставини зародження і визрівання опозиційних настроїв у найширших верствах кримськотатарського населення.

Стихійні бунти відчаю перших років депортації під впливом системної антигуманної політики влади згодом набували більш осмислених форм протесту, викристалізовувалися нові методи апеляції до режиму, не завжди ефективні, проте вони сприяли консолідації кримськотатарського народу.

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу

XS
SM
MD
LG