Доступність посилання

ТОП новини

Ферганська трагедія


Біженці з Фергани

Як трапляється, що ненависть – буквально відразу – здатна зруйнувати звичне світовлаштування, дружбу і братерство? А можливо, хаос назріває не так вже скоро – просто коли він перемагає порядок, його результати стають зримі і відчутні кожному, і його вже просто не можна не помітити...

Події ці відбулися 26 років тому, але запам'яталися вони чи не всім, хто їх пережив. Досі немає однозначних відповідей на питання про причини того, що сталося, проте всі говорять про них як про щось жахливе і катастрофічне...

Фергана, 1989 рік
Фергана, 1989 рік

З 16 до 18 травня 1989 року в місті Кувасаї, що на сході Ферганської області Узбекистану, відбулися сутички між узбецькою і турецькою молоддю. Турки-месхетинці, як і кримські татари, були народом, депортованим з місць їх споконвічного проживання.

У листопаді 1944 року більше ста тисяч турків-месхетинців на підставі Постанови Державного Комітету Оборони були виселені з Грузії, з рідної Месхетії, – «у зв'язку з тим, що значна частина населення була пов'язана з жителями прикордонних районів Туреччини родинними відносинами і виявляла еміграційні настрої», за звинуваченням «у пособництві ворогам, заняттях контрабандою та служінні турецьким розвідувальним органам джерелом вербування шпигунських елементів і насадженні бандитських груп».

Розміщені вони були в сільській місцевості на положенні спецпереселенців. У той час як більшість депортованих народів у 1956 році були повернуті додому, турки-месхетинці, як і кримські татари, звільнялися з-під адміністративного нагляду без права повернутися на батьківщину. Значна частина їх залишилася жити в Середній Азії та Казахстані.

Як це нерідко буває в складних, багатофігурних конфліктах – сьогодні вже мало хто пам'ятає привід, а над причинами дослідники роздумують і досі. Кажуть, почалося все зі звичайної сварки на базарі – нібито турок нагрубіянив продавчині-узбечці, перекинув полуницю, за неї заступилися, почалася бійка.

Андижаном поширювалися листівки узбецькою мовою зі словами «Якщо ви є істинними синами узбецького народу, ні в чому не поступайтеся росіянам... В Узбекистані їм немає місця
Георгій Іванов

Пізніше дослідники згадали, що травню 1989 року передували мітинги в Ташкенті в грудні 1988 року – вони відбулися під гаслами «Росіяни, їдьте в свою Росію, а кримські татари – в Крим». Як зазначає Георгій Іванов, у лютому 1989 року в Ташкенті були відзначені випадки нападу узбецьких екстремістів на слов'ян. «Андижаном поширювалися листівки узбецькою мовою зі словами «Якщо ви є істинними синами узбецького народу, ні в чому не поступайтеся росіянам... В Узбекистані їм немає місця».

За подіями 16-18 травня 1989 року слідували інші – збудження не зникало, серед узбецької молоді йшли розмови про те, що турок треба «провчити».

23 травня бійки в Кувасаї переросли у великі зіткнення, що тривали два дні. З кожного боку брали участь по кількасот людейк. Натовп намагався прорватися в квартали, населені турками та іншими національними меншинами, і вчинити там погром. Влада то вмовляла натовп, то розганяла його силою. Після прибуття додаткових сил міліції (близько 300 осіб) з інших районів та областей заворушення припинилися. Постраждали 58 осіб, з них 32 були госпіталізовані, серед них 2 міліціонери. Наступного дня помер один із поранених у бійці, етнічний таджик.

Після цих подій Ферганською областю стали поширюватися чутки – одна фантастичніша і гірша за іншу – про «безчинства» турків-месхетинців, про їхні «знущання» над узбеками, про те, що турки гвалтують узбечок, що вони вирізали і розірвали на частини дітей в узбецькому дитячому садку і т.і.

Вранці 3 червня в Ташлаці натовп узбецької молоді попрямував на вулиці, де жили турки-месхетинці. Почалися підпали будинків і побиття їхніх господарів. Потім натовп рушив до селища Комсомольське, де їм безуспішно намагався протистояти підрозділ внутрішніх військ. Будинки турків-месхетинців у Комсомольському також були розгромлені і спалені. Частина погромників повернулася в Ташлак, де продовжила напад на турків; відбулися перші вбивства. Втікачи від погромників, турки-месхетинці збиралися під охороною міліції в райкомі КПРС. До вечора натовп чисельністю 300-400 осіб вчинив погроми і підпали будинків турків-месхетинців у Маргілані, відбулися також напади на турків-месхетинців у Фергані.

Фергана, травень-червень 1989 року
Фергана, травень-червень 1989 року

У ніч з 3 на 4 червня до Фергани стали прибувати підрозділи внутрішніх військ. Зранку 4 червня напади на турків-месхетинців і підпали відновилися у Фергані, Маргілані й Ташлаці, погроми почалися в інших населених пунктах, де жили турки-месхетинці. Був ухвалений Указ Президії Верховної Ради Узбецької РСР про введення 4 червня комендантської години в низці районів Ферганської області.

Пам'ятаю блокпости, військові патрулі у місті й зав'язані хустки на воротах. 4 червня до нас в гості приїхали родичі, і хлопчик у дворі поранив руку, батьки повезли його в швидку, щоб зашити рану – а там вже було безліч поранених
Ескендер Асанов

Згадує кримський татарин Ескендер Асанов – йому тоді було 9 років. У його дитячу пам'ять врізався день 4 червня: «Пам'ятаю блокпости, військові патрулі у місті й зав'язані хустки на воротах. 4 червня до нас в гості приїхали родичі, і хлопчик у дворі поранив руку, батьки повезли його в швидку, щоб зашити рану – а там вже було безліч поранених».

Натовп узбеків вимагав звільнення затриманих і видачі їм турків-месхетинців для розправи. Нападу і погрому зазнали будівлі Ташлацького районного комітету КПРС і Ташлацького РВВС. Міліції вдалося очистити приміщення РВВС від погромників, але натовп упродовж чотирьох годин тримав будівлю в облозі. Отримали поранення п'ятнадцять співробітників міліції, один з них помер.

У другій половині дня 4 червня натовп увірвався в Маргіланський міськком, але турок-месхетинців звідти вже встигли евакуювати. У Фергані зранку в центрі міста збиралися збуджений натовп молодих людей, озброєних палицями й арматурою, які били машини і кіоски, юрба оточила будівлю обкому КПРС, намагалася прорвати оточення, кидала каміння. Невеликій групі вдалося проникнути в будівлю. Натовп у 200-300 осіб підпалював будинки турків-месхетинців біля аеропорту. До вечора в місті і в довколишніх кишлаках почалися погроми турків-месхетинців.

Їду додому після іспиту, розповідаю вдома, що ніби палили будинки в Водстрої та Кувасаї, але мама каже – балаканина, такого не може бути й збирається у відрядження в Ташкент...
Наталія Офіцерова

Згадує очевидець подій Наталія Офіцерова: «10 година ранку. В інституті здаємо іспит з економіки, в групі не вистачає трьох дівчат із селища Водстрой. Ми починаємо хвилюватися, тому що поповзли чутки, що начебто хтось бачив, що горять будинки в селищі і небо чорне, що вбивали вночі людей... Але не віриться. Їду додому після іспиту, розповідаю вдома, що ніби палили будинки в Водстрої та Кувасаї, але мама каже – балаканина, такого не може бути й збирається у відрядження в Ташкент...

Дорогою до аеропорту стало видно, як сідають величезні літаки. Відкрився люк, звідти виїхали БТРи. Це було дійсно страшно, становище погіршувалося невідомістю – у телевізорі тиша, телефон вимкнений. Просто вакуум, бо всі живуть у різних районах міста і ніхто нічого не знає. Тільки чутки. З боку Кувасая чорний дим, місто перекрите. Не віриться, що таке може бути в Радянському Союзі. Всі були в шоці».

Постраждалі внаслідок погромів у Фергані
Постраждалі внаслідок погромів у Фергані

На вулицях встановили блокпости. Люди возили солдатам воду, готували їжу і відвозили на найближчий блокпост. І вірили, що їх захистять. У спогадах багатьох залишилися ці спалені будинки з чорними очицями вікон і хвилювання за сусідів, за близьких...

Голова Ради Міністрів СРСР Микола Рижков у місцях трагедії у Фергані
Голова Ради Міністрів СРСР Микола Рижков у місцях трагедії у Фергані

«В інституті збирають усіх студентів, показують у телевізорі, як натовп несе на руках убитого хлопця – узбека, оточує облвиконком і як палять будинки... Мертві люди на вулицях, спалені чоловіки, жінки, діти... Всі плачуть. З'ясовується, що в селищі Гірське спалили будинки турків і кількох сімей кримських татар. Не було ненависті ні до кого, просто шок, і все одно ми були разом – і Саїда, і Муаззам, і Оля, і Алла, Селім і Марина. Не ділилися за націями... І вірили, що все вирішиться і буде як раніше – мир і дружба. Але, мабуть, щось змінилося. Всі стали продавати будинки і виїжджати – хто до Криму, хто в Росію... То була перша хвиля», – підсумовує очевидець.

Незважаючи на введення комендантської години, наступного дня погроми у Фергані продовжилися. До кінця дня внутрішнім військам і міліції вдалося їх припинити. Як виявилося, – ненадовго...

Закінчення матеріалу читайте тут

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу

  • 16x9 Image

    Гульнара Бекірова

    Історик, кандидат політичних наук. До 2014 року працювала в Криму на кримськотатарському телеканалі ATR і викладала в Кримському інженерно-педагогічному університеті. З листопада 2014 року – автор історичної колонки «Сторінки кримської історії» на Крим.Реалії. Автор і ведуча програми  «Тарих седасы» («Голос історії») на телеканалі ATR, член Українського ПЕН-центру. Авторка десяти книг, сценарист шести документальних фільмів, безлічі статей і публікацій в українських та зарубіжних ЗМІ. Лауреат Міжнародної премії ім. Бекір Чобан-заде, фіналіст книжкового рейтингу «Книжка року-2017». Заступниця голови Спеціальної комісії Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу.

XS
SM
MD
LG