Доступність посилання

ТОП новини

Ферганська трагедія (закінчення)


Закінчення матеріалу. Початок читайте тут

З 16 до 18 травня 1989 року в місті Кувасай Ферганської області Узбекистану відбулися бійки між узбецькою і турецькою молоддю. У наступні дні напруга не спала...

7 червня понад 5 тисяч узбецьких сільських жителів на вантажівках, автобусах і тракторних причепах вирушили в Коканд. Там жили турки-месхетинці, багато з них у попередні дні намагалися виїхати з міста, але їх затримували і відправляли назад виставлені на околицях пости міліції. У Коканді натовп захопив цегельний завод і будівлю МВВС, але незабаром вона була відбита міліцією. Зі слідчого ізолятора були звільнені силою 68 ув'язнених. Місцевій владі вдалося зібрати на автобазі й в санаторії всіх турків, які залишилися у місті, тому жертв серед них не було, але погромники руйнували й палили їхні будинки, а також будинки місцевих узбеків.

Наступного дня в Коканді та навколишніх населених пунктах знову завирували заворушення. Натовпу вдалося захопити залізничний вокзал Коканда, а на коліях – потяг із пальним. З однієї цистерни було злите паливо, його погрожували підпалити і підірвати цистерни, якщо не будуть звільнені затримані і не будуть видані турки-месхетинці, а також міліціонери, які стріляли в натовп. Солдатам внутрішніх військ вдалося відбити вокзал. Більшість турків-месхетинців були вивезені з міста напередодні, 60 осіб, що залишилися, евакуювали вертольотом.

Заворушення в населених пунктах Ферганської області тривали до 11 червня. Через тиждень з Ферганської області в шість областей РРФСР авіацією були вивезені понад 16 тисяч турків-месхетинців. До кінця 1989 року в Ферганській області зберігався режим комендантської години.

Фергана, травень-червень 1989 року
Фергана, травень-червень 1989 року

Все, що відбувалося, нагадувало страшний сон...

Під час червневих подій загинули 103 особи, з них 52 турки-месхетинці, 36 узбеків, травми і каліцтва отримали більше тисячі осіб, були поранені 137 військовослужбовців внутрішніх військ та 110 працівників міліції, один із них помер; спалені й розграбовані сотні житлових будинків, десятки державних об'єктів. Судами за участь у заворушеннях були засуджені до 1991 року близько 100 осіб, двоє – до смертної кари.

До вересня з Узбекистану виїхали понад 50 тисяч турків-месхетинців, а до початку 1991 року Узбекистан залишили понад 90 тисяч. Вони розселилися в Росії, Азербайджані, Казахстані, Україні.

Залишили ці краї і кримські татари, які жили тут довгі роки після депортації 1944 року...

Залишили ці краї і кримські татари, які жили тут довгі роки після депортації 1944 року... Трагічні події у Ферганській долині зіграли роль своєрідного каталізатора процесу репатріації кримських татар. Після чотириденної демонстрації кримських татар – біженців з Ферганської долини – перед будівлею Кримського обкому в Сімферополі наприкінці червня 1989 року з вимогою забезпечити їх житлом і роботою в Криму їхнє питання було вирішене позитивно.

Відкритим залишається і сьогодні питання про причини того, що сталося.

На думку журналіста Макса Лур'є, на місці турків-месхетинців «міг бути хто завгодно, тому що нападникам було потрібно просто продемонструвати свою силу. Турки були ідеальними «хлопчиками для биття» – за ними не стояла держава, як за росіянами, і на їхньому місці міг опинитися будь-який інший народ, який не має міцного коріння».

Історик-етнолог Олександр Осипов описує існубючі версії.

1. «Ескалація хуліганських дій». На думку деяких посадових осіб, у перші дні після початку подій вони розвивалися за наступною схемою: суперництво кримінальних угруповань у Кувасаї спричинило сутички 23-24 травня, їх результатом стало нагнітання обстановки в області, чутки спровокували узбецьку молодь на помсту туркам, спроби опору підігріли агресивність нападників.

2. Суть «економічної версії» зводиться до наступного: незадоволення узбецького населення своїм економічним становищем на тлі більш високих прибутків і більш високих стандартів життя турок призвело до погромів і заворушень.

Фергана, 1989 рік
Фергана, 1989 рік

Осипов вважає, що ця версія з точки зору об'єктивних даних неспроможна. Турки були слабко представлені у сфері управління та в державній системі розподілу (зокрема, в державній торгівлі). Серед керівного складу підприємств та установ міста не було жодного турка. У системі охорони здоров'я працювали 132 лікаря, серед них не було жодного турка. Однак, зазначає Осипов, стереотипи масової свідомості не обов'язково мали бути адекватним відображенням емпіричної реальності, і думка про «заможність» турків могла поширюватися незалежно від того, який рівень прибутків вони мали насправді. Він також зазначає, що масова свідомість мала оцінювати турків на тлі інших, більш численних, мобільних і процвітаючих у матеріальному плані груп, таких як корейці і кримські татари.

3. Кримінальна версія. До цієї категорії автор включає гіпотези, що пояснюють події діями кримінальних структур, які не мають політичної мети. Під час подій генерал-майор Шаталін говорив про те, що безлади підстроєні сильним і добре законспірованим злочинним угрупованням з метою організації широкомасштабних грабежів. Приблизно про те саме повідомляв і тодішній начальник УКДБ у Ферганській області Лєсков, додаючи, що перед червневим спалахом був зафіксований приїзд у Ферганську область низки особливо небезпечних злочинців з РРФСР. Однак згодом обидва до цієї версії не поверталися.

4. Націоналістична версія. Під цим заголовком автор групує спроби пояснити причини подій загостренням проблем «міжнаціональних відносин» як таких, безвідносно до боротьби за владу. Її зміст можна передати так: причиною спалаху насильства у Фергані стало поширення в попередні місяці в Узбекистані націоналістичних ідей. Уявлення про «чужинців» як про причину багатьох, зокрема й соціальних та економічних, проблем Узбекистану і про «національну державу» як самостійну цінність, були освоєні різними соціальними верствами і значно підвищили потенціал агресії в суспільстві. Найменший поштовх (локальний конфлікт на побутовому ґрунті, загострення соціального невдоволення) міг вивести ситуацію з рівноваги, що і відбулося.

5. Політичні версії. До цієї групи можна звести пояснення Ферганських подій як результат «змови» або цілеспрямованої акції, підготовленої і проведеної з певними політичними цілями. Різні трактування подібного роду діляться на дві категорії: що вказують на «змову» антиурядового характеру і, навпаки, приписують «авторство» владним структурам різних рівнів.

Фергана, 1989 рік
Фергана, 1989 рік

Версія турецького товариства «Ватан» полягає в наступному: союзна й узбекистанська влада організували, спираючись на спецслужби, кримінальні елементи, націоналістів-«неформалів», начальство місцевого рівня, різанину і вигнання турків. При цьому союзна влада мала на меті перекинути в російське Нечорнозем'я дешеву робочу силу, а керівники Узбекистану, проводячи націоналістичну політику, прагнули залякати неузбеків і підштовхнути їх до еміграції. Зі «Звернення до месхетинських турків», ухваленого товариством «Ватан» на початку 1991 року: «Наш народ в Союзі потрібний як раб для освоєння нових земель. Якщо Сталін у 1944 році, відібравши у народу все, депортував турків для освоєння нових бавовняних і рисових полів у Середній Азії та Казахстані, то нинішні керівники повторили ту ж депортацію в кривавому варіанті й переселили наш народ для освоєння покинутих земель Російської Федерації».

Як зазначає Олександр Осипов, обставини, що визначили готовність населення до участі у заворушеннях, залишаються в області здогадок. Одним із найважливіших компонентів «перебудови» було те, що різні сили (влада Союзу і республік, ЗМІ, наука, нові громадські рухи) в черговий раз наполегливо рекомендували радянським людям осмислювати соціальні проблеми як проблеми етнічні. Труднощі Узбекистану стали сприйматися як проблеми узбецького народу, привнесені ззовні. Усе разом узяте формувало у великих груп узбецького населення комплекс жертви і почуття етнічного обмеження. А саме цей час був періодом, коли в суспільстві формувалося відчуття депресії, безнадійності, оточення ворогами, тотальної несправедливості і разом з ними накопичувалися роздратування й агресія. У такій обстановці випадково виникли локальні зіткнення, сприйняті суспільною думкою як «міжнаціональні», могли створити канал, яким спрямувалася агресія.

Хай там як, для нинішнього Криму, де «рівність і братерство народів» існують тільки на папері, де одна частина населення за посередництва влади увічнює пам'ять тирана, що знищив предків іншої частини кримського населення, – більш ніж актуальний і потребує вивчення й осмислення.

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу

  • 16x9 Image

    Гульнара Бекірова

    Історик, кандидат політичних наук. До 2014 року працювала в Криму на кримськотатарському телеканалі ATR і викладала в Кримському інженерно-педагогічному університеті. З листопада 2014 року – автор історичної колонки «Сторінки кримської історії» на Крим.Реалії. Автор і ведуча програми  «Тарих седасы» («Голос історії») на телеканалі ATR, член Українського ПЕН-центру. Авторка десяти книг, сценарист шести документальних фільмів, безлічі статей і публікацій в українських та зарубіжних ЗМІ. Лауреат Міжнародної премії ім. Бекір Чобан-заде, фіналіст книжкового рейтингу «Книжка року-2017». Заступниця голови Спеціальної комісії Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу.

XS
SM
MD
LG