Крим – Міжнародні організації та уряди низки країн неодноразово говорили про порушення прав людини в Криму. Однак при цьому на території півострова працює дуже мало правозахисних організацій, які збирають інформацію про події там. Чи не єдиним подібним об'єднанням є Кримська польова місія з прав людини. Її координатор Олександра Криленкова в інтерв'ю для Крим.Реалії розповіла, наскільки складно їй та її колегам працювати в Криму, і дала оцінку поточній ситуації на півострові.
– Олександро, ви в Кримській польовій місії відповідаєте саме за польову роботу?
– Так.
– А в чому вона полягає?
– Раз на місяць міжнародна група моніторингу приїжджає до Криму і збирає інформацію про порушення прав людини, які відбуваються там.
– А як саме ця інформація збирається?
– Ми розмовляємо з людьми, документуємо усні джерела, детально записуємо обставини порушень прав людини, збираємо документи, що підтверджують ці факти.
– Ви – російська правозахисниця. Чому в Криму працюють саме монітори з Росії, а не з України?
Ми трохи більше звикли до цієї сфери, цієї влади, цих методів. Нам простіше
– Не тільки з Росії, є і білоруські правозахисники, але у більшості російські. Тому що для нас це трохи безпечніше. Ми трохи більше звикли до цієї сфери, цієї влади, цих методів. Нам простіше.
– Простіше, тому що ви більше знаєте чи тому що вас менше чіпають?
– З одного боку, і уваги до нас трохи менше, і ми для них більш звичні, і вони для нас. Але, в першу чергу, тому, що вони до нас ставляться інакше.
– Але все одно якісь проблеми виникають?
– Звичайно.
– А в чому це виявялється?
– Це в основному вдома виявялється, в самому Криму рідко. У самому Криму все-таки є інше ставлення, тому що ми з Москви чи Петербурга. А вдома – і тиск, і погрози.
– Кримська польова місія – це єдина організація, яка здійснює моніторинг прав людини в Криму?
– Системно і регулярно – так. Так, щоб кожен місяць постійно збирати інформацію.
– У вас вистачає людей для того, щоб зібрати повну інформацію про події на півострові, чи є необхідність у підкріпленні?
– Є гостра необхідність у міжнародних організаціях, тому що сьогодні, на жаль, ми є єдиним джерелом інформації, крім внутрішньокримських. Але внутрішньокримські зовні потрібно зрозуміти, оцінити їх достовірність тощо. І вони дуже уривчасті: окремий сюжет звідси, один – звідти. Буває, їх роблять кримські журналісти, яких уже майже не залишилося, але все-таки трохи є, або якісь кримські активісти. Ця інформація набагато цінніша, ніж наша, бо вона з перших рук. Але наша – системна.
Дуже не вистачає міжнародних організацій, зокрема й правозахисних
Дуже не вистачає міжнародних організацій, зокрема й правозахисних, наприклад, Amnesty International, Human rights watch – відомих міжнародних організацій, які могли б приїжджати зі своїми місіями і проводити свої моніторинги, давати свої експертні висновки. Вони приїжджають, але дуже рідко. Також не вистачає офіційних візитів: ООН, ОБСЄ.
– Чому не відбувається таких візитів? Адже, наприклад, у Донбасі міжнародні й офіційні організації мають своїх представників.
– Це і до сьогоднішнього дня було важко узгодити. Як зазвичай працюють такі організації? Вони узгоджують свої візити з МЗС країни, до якої вони приїжджають. Відповідно до плану візиту, офіційні візити там працюють.
А в Криму вони не можуть працювати офіційною місією, тому що вони мають погоджувати це з Україною та в'їжджати через Україну. І, відповідно, вони виявляються неузгодженими в Росії, і незрозуміло, на підставі чого російські прикордонники мають їх впускати. Вони ж не за візами їздять, а за дипломатичними документами. Відповідно, вони мають бути узгоджені через МЗС. А узгоджувати відвідування Криму через МЗС Росії – теж якось дивно.
Тобто це і раніше було складно, а з ухваленням нових правил в'їзду до Криму, це стало взагалі неможливим.
– Чому? Як взагалі новий порядок в'їзду позначиться на роботі іноземних правозахисників?
Ні журналісти, ні правозахисники, ні юристи з інших країн не можуть потрапити легально на територію Криму
– На мій погляд, нові правила в'їзду до Криму фактично влаштовують інформаційну блокаду для Криму. Тільки кримські активісти зможуть пробитися з Криму зі своєю інформацією у зовнішній світ.
Для отримання спеціального дозволу для в'їзду на півострів існує обмежений і закритий список підстав, на основі яких люди можуть отримати ці дозволи. У них немає ні правозахисної роботи, ні журналістської, немає підстав ні для яких незалежних організацій. В'їзд можливий тільки для приватних осіб, у яких там нерухомість або родичі. Таким чином, ні журналісти, ні правозахисники, ні юристи з інших країн не можуть потрапити легально на територію Криму.
Тоді як усі ті люди, яких не цікавить ступінь легальності потрапляння на півострів, прекрасно можуть продовжувати потрапляти туди через Росію і далі собі спокійно відпочивати.
– Відповідно, іноземні журналісти тепер зможуть потрапити до Криму винятково через територію Росії?
– Якщо іноземні журналісти хочуть в'їхати до Криму, і при цьому не порушити закон України, у них такої можливості просто немає. Тому що журналістська діяльність не входить до переліку підстав для отримання спецдозволів.
– Але, порушивши українське законодавство і приїхавши на півострів з Росії, журналісти зможуть працювати в Криму?
Якщо журналіст під своїм ім'ям випустить статтю про ситуацію в Криму, правоохоронны органи можуть порушити проти нього кримінальну справу
– Так, але якщо після цього журналіст під своїм ім'ям випустить статтю про ситуацію в Криму і про це, наприклад, стане відомо правоохоронним органам України, вони можуть порушити проти нього кримінальну справу про незаконний перетин кордону. Принаймні, вони його більше ніколи не пустять на територію України.
– У сформованих реаліях до Криму складно потрапити українським та іноземним правозахисникам. Найменше перешкод існує для роботи на півострові у ваших російських колег. Наскільки активно російське правозахисне співтовариство цікавиться проблемами в Криму, і чи готове воно докладати зусиль для захисту прав людини на півострові?
– Тут є дуже складна проблема, яка лежить у морально-етичному полі, тому що звичайні методи правозахисту мають на увазі взаємодію з юридичними та владними інститутами. Всі методи, якими ми вміємо працювати – це щось вимагати від влади або йти до суду. У нас два шляхи. Але є ще інформаційна робота.
На території Криму зовсім без усяких питань ми можемо виконувати тільки інформаційну функцію. З усім іншим виникають складнощі. Чи можемо ми подавати в суди? Російські суди на території Криму не мають підстави для свого перебування там. А якщо самі кримчани подають, допомагати їм у цьому випадку можна? Це дуже складні питання.
А якщо звертатися з приводу порушення прав людини до влади, то до якої? До Аксьонова? Чи до Путіна? А українська влада не може забезпечити дотримання прав людини в Криму.
Зараз є коаліція українських і російських правозахисників, які разом намагаються вирішувати ці питання, шукати методи. Вони разом подають заяви до Європейського суду щодо різних ситуацій у Криму.
Є Кримська польова місія – спільна російсько-українська ініціатива, яка працює на території Криму тощо.
Ми намагаємося вирішувати ці проблеми. І я думаю, що тут інтереси правозахисників впираються більше не у відсутність відповідальності за те, що там відбувається, а швидше у відсутність зрозумілих інструментів для роботи.
– Чи є в Криму правозахисники, які не просто збирають інформацію, а й надають правову допомогу? Чи адвокати, які готові вести політичні справи?
– У Криму є буквально кілька (приблизно 4 або 5) адвокатів, які працюють у політичних справах. Вони самі час від часу зазнають тиску і серйозних ускладнень своєї роботи.
У Криму є буквально 4 або 5 адвокатів, які працюють у політичних справах
Більшість правозахисних організацій, які працювали на момент березня минулого року, зараз там не працюють. Вони були змушені виїхати під тиском і загрозою життю й здоров'ю.
Але поступово створюються якісь внутрішні групи. Зокрема, є Кримська контактна група з прав людини, яка організувалася батьками дітей, які були викрадені в Криму. До них приєдналися адвокати та юристи. Вони дуже активні зараз у зборі інформації та прямій допомозі.
– Чи можна говорити про те, що основний каток політичних репресій вже прокотився Кримом, і зараз настала відлига?
– Справа в тому, що так уже здавалося. Минулого літа, здавалося, що стало легше. Почалися якісь «адміністративки», штрафи. А потім прийшла осінь, упродовж якої зникли кілька молодих людей. Стосовно деяких людей є свідчення, що говорять про їх викрадення. Потім почали повально садити. А потім почали відпускати тих, кого посадили у справі «3 травня» під підписку. І знову почало здаватися, що начебто вже легше.
Зараз теж здається, що стало поменше порушень. Але нещодавно була заява Поклонської, нещодавно були списки на 100 осіб, які нібито брали участь у Майдані, щодо яких треба порушити кримінальну справу. Можливо, ми стоїмо на порозі нового витка репресій. У Криму не можна нічого загадувати, але хотілося б вірити в краще.
