Доступність посилання

ТОП новини

«Сяє вражаючою особливою ​​поетичною іскрою». Закінчення


Ешреф Шем'ї-заде

Початок творчого шляху Ешрефа Шем'ї-заде був надзвичайно яскравим, він стрімко увірвався в літературу 1920-30-х років, і вже в молодому віці став одним із провідних поетів Кримської АРСР. Але часи настали важкі...

20 вересня 1937 року на зборах у Спілці письменників в Сімферополі поета Ешрефа Шем'ї-заде звинуватили в дружніх стосунках і в родинних зв'язках із буржуазними націоналістами. Незадовго до цього в Кримському Державному видавництві надрукували поему Олександра Пушкіна «Бахчисарайський фонтан» у перекладі Ешрефа Шем'ї-заде. До факту прояви буржуазного націоналізму було віднесене те, що з усієї спадщини Пушкіна він вибрав для перекладу твір, в якому розповідається про кримського хана. Колишні товариші та колеги, які брали участь у цьому зібранні-судилищі, раптом у всіх його віршах і поемах виявили «махровий націоналізм».

Влада вирішила почекати з арештом Шем'ї-заде – мабуть, на той момент план з арештів був виконаний

Ешрефа Шем'ї-заде виганяють зі Спілки письменників і позбавляють роботи. Щоб утримувати родину, він розпродає бібліотеку. Дружина Сайді, дядька якої Усеїна Боданінського заарештували і невдовзі розстріляли, завжди тримає напоготові полотняний мішок з сухарями і з комплектом чоловічої білизни. Але влада вирішила почекати з арештом Шем'ї-заде – мабуть, на той момент план з арештів був виконаний.

У квітні 1938 року його навіть відновили у Спілці письменників і дали роботу рядового редактора в Кримському Державному видавництві. Проте через три роки, 24 червня 1941 року, все одно заарештували. Протримавши три місяці в підвалах сімферопольського НКВД, його етапом відправили в далекий Іркутськ. Там 4 квітня 1942 року Ешреф Шем'ї-заде був звільнений «у зв'язку з недостатністю доказів».

Всесоюзна популярність зробила поетові в Іркутську послугу. За сприяння обласного відділення Спілки письменників його відіслали на лікування у військовий госпіталь, де потім залишили на посаді завідувача бібліотекою. Так поет-арештант був врятований від загибелі. У грудні 1942 року Ешреф Шем'ї-заде приїхав на запрошення узбецьких письменників до Ташкенту, де йому запропонували посаду відповідального секретаря обласної газети у Фергані. Навесні 1944 року він дізнався, що його дружина і син живі і знаходяться в Сімферополі. Він прибув до Криму вдень 17 травня і в ту ж ніч разом з усіма кримськими татарами був висланий в Узбекистан...

Дивом переживши зиму 1944-1945 рокув, Ешреф, Сайді та їх син Айдин звикали до життя в узбекистанській глибинці, звідки до найближчої залізничної станції було кілометрів двадцять

Сім'я Ешрефа волею долі опинилася в Чінабадському районі Андіжанської області. Дивом переживши зиму 1944-1945 рокув, Ешреф, Сайді та їх син Айдин звикали до життя в узбекистанській глибинці, звідки до найближчої залізничної станції було кілометрів двадцять. Там, на берегах Кара-Дар'ї, народився в 1946 році і Вільдан – молодший син Ешрефа.

Великі знання Ешрефа оцінили місцеві керівники, насамперед, вражені тим, що побачили в одному з томів Великої Радянської Енциклопедії фотографію людини, яка з'явилася на підвладній їм території. Спочатку Шем'ї-заде працював на посаді голови районного планового відділу, але восени 1948-го року на вимогу обласного Управління держбезпеки його понизили, перевівши на посаду заступника начальника райкультпросвітвідділу.

Ешреф Шем'ї-заде, 1949 рік
Ешреф Шем'ї-заде, 1949 рік

З цієї посади Ешрефа Шем'ї-заде заарештували вдруге. Цього разу поет Шем'ї-заде отримав двадцять п'ять років. Під час слідства йому запропонували виступити в зарубіжній пресі зі статтею, в якій він мав висловити від імені кримськотатарського народу подяку Радянському уряду і особисто товаришу Сталіну за переселення всього народу з Криму до Середньої Азії, а також навести приклади того, як прекрасно живуть спецпереселенці на нових місцях і які вони щасливі.

За підпис під такою статтею поетові обіцяли скостити термін ув'язнення до десяти років. Після категоричної відмови прийняти цю пропозицію в слідчій справі Ешрефа Шем'ї-заде з'явилися такі рядки: «Після адміністративного виселення кримських татар з території Криму, з 1944 року ненависть Шем'ї-заде до радянського ладу, ВКП (б) і Вождя всіх народів отримала найбільш різке вираження. Не зрозумівши цих вжитих Партією і Урядом заходів, витлумачуючи все в антирадянському дусі, Шем'ї-заде встав на шлях активної контрреволюційної діяльності»... Наприкінці 1954 року Верховний суд Узбецької РСР виключив з вироку обвинувачення за статтею 66, частина II, і, знизивши термін покарання до семи років, звільнивши 27 грудня 1954 року Шем'ї-заде «із застосуванням заліків робочих днів».

Ешреф Шем'ї-заде з родиною в Криму, 1959 рік
Ешреф Шем'ї-заде з родиною в Криму, 1959 рік

Ешреф Шем'ї-заде повернувся до дружини і синів на початку січня 1955 року. Сім'я проживала в узбекистанській Янгіюлі, в тридцяти кілометрах від Ташкента. Три роки потому Ешреф перевіз сім'ю в Ташкент, де після повної реабілітації отримав від Спілки письменників квартиру.

У Ташкентському Державному видавництві Шем'ї-заде працював на різних посадах. За цей час він написав кілька циклів віршів, дві поеми. Він також займався перекладами – переклав кримськотатарською мовою твори Олександра Твардовського, Тараса Шевченка, Адама Міцкевича, Вільяма Шекспіра, Володимира Маяковського, Сергія Єсеніна, Алішера Навої, Кайсина Кулієва, Расула Гамзатова. Вірші самого Шем'ї-заде перекладені російською, українською, узбецькою, вірменською, угорською мовами.

Зліва направо: Кайсин Кулієв, третій - Віктор Шкловський, шостий - Михайло Дудін, сьомий - Ешреф Шем'ї-заде в Тбілісі в 1968 році
Зліва направо: Кайсин Кулієв, третій - Віктор Шкловський, шостий - Михайло Дудін, сьомий - Ешреф Шем'ї-заде в Тбілісі в 1968 році

Поема «Козьяш Діварі» – «Стіна сліз» (вона також має назву «Асилхан») по праву визнана вершиною творчості поета. У цій поемі-дестані Ешреф Шем'ї-заде в алегоричній формі оповідає про гірку долю кримськотатарського народу. Героїня епосу Ешрефа Шем'ї-заде – молода жінка, дружина, мати. Вона прагне щастя, любові. Гинучи, вона рятує свою дитину, своє потомство, – а значить, і свій народ. Її останнє бажання – мати можливість годувати свого синочка, зберегти життя і здоров'я своєї дитини. Її останнє бажання – бачити свого сина, вгадуючи в ньому майбутнє свого потомства, свого народу. Аслихан гине, але любов і життя перемагають. Врятоване життя її дитини, яка годувалася молоком через отвір в скелі, – це перемога. Те, що поет Ешреф Шем'ї-заде оспівав її любляче серце і про це дізнався народ, – це перемога.

Поема «Козьяш Діварі» – заповіт поета своєму народові:

Міллі Рухуна котермеге

Кетсін Джем ак'илин' ...

Всі свої здібності віддай на справу

Відродження національного духу свого народу.

Сім'я Шем'ї-заде
Сім'я Шем'ї-заде

11 березня 1978 року Ешреф Шем'ї-заде помер у Москві. Його дружина Сайді Боданінська оголосила, що поховає Ешрефа в Криму, чого б їй це не коштувало, нехай навіть доведеться пішки волочити труну до рідного півострова. «Навіть якщо доведеться нести на собі, батька поховаємо в Криму», – сказала вона дітям.

Були оповіщені дисидентські кола, син Вільдан «сидів» на телефоні в очікуванні інформації від брата і мами, які повезли на Внуковський аеродром цинкову труну. Рейс на Сімферополь затримали, але все ж влада не зважилася протидіяти рішенню родини поховати чоловіка і батька на батьківщині.

З Сімферопольського аеропорту труну з тілом поета привезли за попередньою домовленістю до села Ак-Чора в родину Емірова. 14 березня Ешрефа Шем'ї-заде відданий землі на сільському мусульманському кладовищі.

Зарубіжні радіостанції повідомили, що письменник Ешреф Шем'ї-заде помер і похований у Криму при зібранні тисяч одноплемінників. «Тільки після смерті поет зміг повернутися на Батьківщину», – підсумували вони свої повідомлення...

Як напуття нащадкам-співвітчизникам звучать його рядки сьогодні:

Отдай все силы людям и стране –

Вот истина, завещанная предками,

Она легла зарубками, заметками

И на судьбе народа, и на мне.

Едина родина, един народ.

Так яблоко, разрезанное надвое,

Все ж яблоко, и даже ароматное,

А почему? – Творца единый плод!

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу

XS
SM
MD
LG