Доступність посилання

ТОП новини

Довга дорога додому (закінчення)


Фото Рифхата Якупова

Початок історії про події 1987-го року описані в матеріалах: Сторінки кримської історії. «Думається, було б доцільним ухвалити деякі рішення щодо проблеми кримських татар» і Сторінки кримської історії. Довга дорога додому.

Восени 1987 року протистояння кримських татар і представників різних гілок влади тривало.

В Узбекистані 18 жовтня 1987 року були спроби провести демонстрації – в Ташкенті, Фергані, Маргелані, Янгіюлі та інших містах, але в більшості випадків владі вдалося перешкодити демонстраціям. Активістів затримували, дороги блокували, площі закривали. У Янгіюлі один з двох пам'ятників Леніну (кримські татари традиційно збиралися біля таких пам'ятників) був забитий дошками, на іншій наділи мішок. Офіційне пояснення таким діям – ремонтні роботи.

З 12 жовтня 1987 року шестеро кримських татар з Янгіюля проводили голодування протесту проти заборони на демонстрації 18 жовтня. У селищі Маслянка поблизу Янгіюля на мітинг зібралося близько 1000 осіб, проте пам'ятник Леніну і тут був обшитий дошками.

Загальнокрайовий мітинг протесту у зв'язку із забороною в'їзду до Криму. Краснодарський край 1987 рік
Загальнокрайовий мітинг протесту у зв'язку із забороною в'їзду до Криму. Краснодарський край 1987 рік

Останній місяць року ознаменувався хвилею мітингів у Краснодарському краї. 13 грудня 1987 року в Новоросійську, Кримську, Тамані, станицях Нижньобаканська і Сінна кримські татари провели мітинги, присвячені до Дня прав людини. Міліція намагалася заглушити виступи за допомогою гучномовців. Наступного дня деякі учасники мітингу були викликані в міліцію, де на них склали протоколи про «порушення правил проведення мітингів».

Інформація робочої комісії представників кримських татар, грудень 1987 року. Особистий архів автора
Інформація робочої комісії представників кримських татар, грудень 1987 року. Особистий архів автора

Офіційна «Робоча комісія представників кримських татар, що проживають в Узбецькій РСР» наприкінці грудня 1987 року підвела річні підсумки своєї діяльності в інформації, спрямованій до Державної комісії у Москви. Навіть ця інформація, складена у вищій мірі лояльним відносно влади органом на підставі опитування кримських татар, які проживали в Узбекистані, констатувала фактично всенародне бажання повернутися на батьківщину (що повністю спростовувало тезу, ніби ідея повернення інспірована «екстремістськи налаштованими особами»).

В інформації йшлося, що, починаючи з 4 серпня до 25 грудня 1987 року, республіканської комісією були проведені зустрічі в 84 трудових колективах республіки. Комісією отримані 5612 листів, заяв і телеграм, в яких своє ставлення висловили 37359 чоловік. Загальне число звернень у республіці склало 92243.

«Аналіз листів і заяв, а також звернення наступного часу показують стурбованість затягуванням вирішення кримськотатарського питання, відсутністю у пресі інформації про роботу Державної комісії. Задоволення населення викликало рішення питання про дозвіл виписки та прописки. В Узбецькій РСР останнім часом проблеми не виникають. Однак на адресу комісії надходять звернення про перешкоджання прописці в окремих районах Кримської області».

Основний зміст та побажання листів:

– Почати організований зусиллями держави переїзд кримськотатарського населення в різні райони Криму, насамперед у райони з дефіцитом трудових ресурсів.

– Зняти обмеження на прописку в Криму кримських татар і створити сприятливі умови для їх працевлаштування.

У міру «дозрівання економічних і соціальних умов у Кримській області» пропонувалося розглянути питання про автономію кримських татар, а також провести в Кримській області інвентаризацію на предмет виявлення наявності вільних земель, житла і розпочати освоєння цілинних і передгірних зон області шляхом створення нових радгоспів; виділяти ділянки, позики і будматеріали для зведення житла. У листах містилося прохання створити сприятливі умови для придбання індивідуальних будинків, обміну житла, переселення до рідних і близьких.

Інформація Щербицького до Президії Верховної Ради СРСР, січень 1988 року. Особистий архів автора
Інформація Щербицького до Президії Верховної Ради СРСР, січень 1988 року. Особистий архів автора

У відповідь на лист узбецької комісії була надіслана в січні 1988 року інформація першого секретаря ЦК КПУ і члена Держкомісії Президії Верховної Ради Володимира Щербицького Голові ПВС Андрію Громико. У документі йшлося, що пропозиції, викладені в інформації робочої комісії від представників кримських татар, що проживають в Узбецькій РСР, показують, що «вони практично повторюють всі вимоги, висунуті татарськими «автономістами», і не можуть бути ухвалені зараз через такі причини»:

1. Пропозиції про організований переїзді «охочого кримськотатарського населення» до Криму, насамперед у райони з дефіцитом трудових ресурсів, «неприйнятні, оскільки в області дефіциту робочої сили немає». У зв'язку з переходом на госпрозрахунок і самофінансування, введенням нових ставок і окладів, скороченням персоналу управління з народного господарства області в 1988-1989 роках буде вивільнено близько 18 тисяч працівників, тому в низці районів проблема зайнятості населення загострюється.

2. Питання про скасування обмежень на прописку в Криму «громадян татарської національності» необґрунтоване, оскільки чинним законодавством такі обмеження не передбачені. Постанова Ради Міністрів СРСР від 24 грудня 1987 року № 1476 «Про обмеження прописки громадян у деяких населених пунктах Кримської області та Краснодарського краю» стосується всіх громадян, незалежно від їх національної приналежності.

3. Вимоги про створення автономії для кримських татар «неспроможні, як з історичної, так і з правової точок зору. Питома вага татар у Кримській області наразі складає 0,6 відсотка (13,5 тисяч осіб). Не становили вони більшості населення і в довоєнний період. Тоді їх було всього 19 відсотків».

Надуманим, на думку Щербицького, є питання про вільні землі і житло в Криму. У Кримській області 2694 тисяч гектарів земель. За результатами проведеної в листопаді минулого року інвентаризації, вільних земель, на яких можна було б створити нові радгоспи, немає. Гострою в області залишається житлова проблема. У черзі для отримання житла зараз перебуваються 137 тисяч сімей, зокрема на отримання кооперативних квартир майже 40 тисяч сімей. Терміни надання житла коливаються від 6 до 15 років.

4. Побажання про утворення будівельних загонів з-поміж молоді татарської національності для створення матеріальної бази в Криму також неприйнятне через достатню кількістю місцевих трудових ресурсів, – пише Щербицький.

5. Не може бути задоволеною і пропозиція про передачу Узбецькій РСР планів оргнабора робочої сили, що спрямовується в Кримську область з інших регіонів країни. Планове переселення сімей в Крим закінчилося ще в 1977 році. Зараз організований набір трудових ресурсів в область через відсутність потреби в додатковій робочій силі не планується. Більше того, з області за два останні роки за межі республіки в порядку оргнабору виїхали 237 чоловік і переселена 101 сім'я.

Голова Української РСР недвозначно дав зрозуміти, що тут кримські татари будуть не до двору. Усі без винятку пропозиції, що стосуються репатріації, Щербицький відкинув рішуче і безапеляційно

6. Що стосується пропозицій про першочерговий переїзд в область ветеранів війни та праці, передовиків виробництва, створенні для татар сприятливих умов придбання будинків, обміну житла, то вони не можуть бути ухвалені, оскільки рішення цих питань за національною ознакою на практиці спричинить порушення принципу соціальної справедливості. Ці питання регулюються чинним житловим, трудовим та іншим законодавством, положенням про паспортному режимі.

7. В цей час політична обстановка серед населення Кримської області у сфері міжнаціональних відносин в цілому здорова. Відповідно до постанови ЦК Компартії України від 11августа 1987 року проводяться додаткові заходи для повнішого задоволення запитів всіх національних груп, які проживають у республіці, зокрема й кримських татар.

Таким чином, інформація Щербицького не залишала двох думок – голова Української РСР недвозначно дав зрозуміти, що тут кримські татари будуть не до двору. Усі без винятку пропозиції, що стосуються репатріації, Щербицький відкинув рішуче і безапеляційно.

Здавалося, настільки жорстка позиція керівництва радянської України не обіцяє для кримських татар надій на зміни на краще. Початок 1988 підтвердив це занепокоєння...

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу

XS
SM
MD
LG