Доступність посилання

ТОП новини

«Ми поки що не відчули, що хтось у Криму цікавиться виноградом»


Марія Костик на виставці «Золоте гроно винограду 2012». Сімферополь, 2012 рік

На попередніх, міжнародних, виставках «Золоте гроно винограду», що у 2009-2013 роках незмінно проходили у Сімферополі, селекціонер Марія Костик з Ялти регулярно отримувала нагороди. Скажімо, 2011 року золоту медаль за особистий внесок у розвиток українського виноградарства. Наступного року такої ж медалі удостоїлась науково-впроваджувальная фірма «Ампелос» (Херсонська область), де жінка близько 22 роки працює провідним фахівцем із селекції винограду. Власне, цю фірму зі своїми однодумцями Костик і створювала – для подальшого вивчення і повернення в Україну, Крим тієї частини виноградного генофонду всесвітньо відомого селекціонера Павла Голодриги, що збереглась у колекціях Північного Кавказу.

На цьогорічний всекримський фестиваль «Золоте гроно винограду 2015» у село Віліне Бахчисарайського району Костик не поїхала. «Мені було не до фестивалю, – зізнається Марія Антонівна, – майже місяць до цього працювала на розсаднику («Ампелоса» – КР) у Генічеському районі, а потім такої ж уваги потребував наш новий розсадник у Сакському районі. Хоча на конференції в інституті «Магарач» все ж побувала». Однак почуте на конференції надто її не надихнуло. Мовляв, одні слова, запевнення і допоки не видно жодних практичних зрушень.

«Навесні, – далі розповідає жінка, – ми метались по Криму, шукали місце для посадки наших чубуків, що залишились. Декілька разів телефонували в міністерство сільського господарства, сподіваючись на допомогу. Марно. Не змогли потрапили на прийом до міністра, бо, виявляється, треба було за місяць записуватись. Зрештою, орендовану ділянку для наших чубуків знайшли тільки влітку. Натомість в Україні ж ми отримали декілька заявок на наші сорти, як столові, так універсальні, технічні. А тут, у Криму, саджанці збираються завозити з Італії. А куди дітись, своїх же розсадників немає, у тому числі й у «Магарачі». Начебто заплановано посадити 40 тисяч гектарів нових виноградників. Дай бог. Але ми допоки ще не відчули, що хтось тут цікавиться виноградом».

Марії Антонівні не звикати до чиновницької бюрократії чи удаваної міністерської активності

Втім, Марії Антонівні не звикати до чиновницької бюрократії чи удаваної міністерської активності. Тож нічого не залишається, як продовжувати своє робити – «просувати» сорти селекціїїї учителя й наставника Павла Голодриги. Ті, які Костик колись особисто врятувала від цілковитого, «під корінь», знищення. Щоправда, не всі, але лишень декілька сотень із майже сорока п’яти тисяч сіянців, які вчений зібрав і укорінив на дослідних ділянках інституту, зокрема в згаданому вище селі Віліне. Адже після смерті Голодриги у 1986 році (він наклав на себе руки – повісився) керівництво «Магарача» під ширмою антиалкогольної горбачовської кампанії розпорядилось ті виноградники викорчувати ледве не дочиста.

Молодший науковий співробітник Марія Костик, яка тоді саме працювала на вілінських ділянках, чи не єдина в інституті відкрито висловила свою незгоду. Реакція начальства не забарилась: «опальну» Костик відстороняють від роботи у Віліне і спроваджують у заслання на Північний Кавказ. Офіційно – на госпдоговірні роботи. «Це, зрештою, – продовжує Костик, – й допомогло мені зберегти деякі наші досліджені селекційні форми. Найбільше ж я їх перевезла у радгосп «Авангард» Наурського району Чечні. Директор радгоспу Віктор Яцков знав і дуже поважав Голодригу. 1992 року Яцков так само допоміг мені повернути саджанці спочатку до Ставрополя, а згодом і до Ялти».

Проте з подальшим доведенням до кондиції «чеченських» зразків у рідному «Магарачі» у Костик не склалось. Цьому всіляко «посприяло» інститутське начальство. Воно не могло пробачити молодій співробітниці її відкритого листа тодішньому прем’єр-мініструУкраїни Леоніду Кучмі щодо подальшої долі повернутого генофонду. А ще дався взнаки колишній, радянський, скандальний захист кандидатської дисертації. На той момент у Марії Костик був на руках завершений грунтовний матеріал на задану тему («Оцінка гібридних популяцій, виділення стійких сіянців із гібридних сімейств»). Однак поважні академіки майже п’ять років марудили з усталеною процедурою захисту. Костик змушена була через знайомого місцевого газетяра вийти на відомого письменника-публіциста, телеведучого і депутата Верховної Ради СРСР Юрія Черниченка, до слова, давнього приятеля Павла Голодриги. Той, у свою чергу, зробив депутатській запит у ВАСГНІЛ (Всесоюзну академію сільськогосподарських наук імені Леніна – КР), звідки до Ялти відрядили спеціальну комісію. Вона вивчила ситуацію і цілком пристала на бік Костик.

Заявлені розробники Цитронного Магарача мало того, що у скрутну для видатного для вченого хвилину геть відвернулись від нього. Ба безпосередньо долучились до його цькування

Але на цьому немилість академіків до геть «некерованої» співробітниці все ж не вичерпалась. Марія посміла підняти наступну «бучу» – стосовно нового технічного сорту Цитронний Магарач, нині доволі популярного серед вітчизняних фермерів і дачників. Авторство сорту близькі до інститутських зверхників приписали собі, хоча над ними «з нуля» працював Голодрига і його учні. Найбільше ж Костик обурило навіть не це. А те, що заявлені розробники Цитронного Магарача мало того, що у скрутну для видатного для вченого хвилину геть відвернулись від нього. Ба безпосередньо долучились до його цькування, яке зрештою завершилося самогубством ученого-фронтовика. Спочатку жінці делікатно натякнули, мовляв, це не твоя справа. А потім знайомий академік повідомив «по-секрету», що вона у списках на найближче скорочення, бо «надто норовлива.

Витіснення з «Магарача», якому Марія Костик віддала тринадцять років клопітких польових досліджень, мимоволі змусило її податись на «вільні хліби». Удвох із таким же прихильником вчення Павла Голодриги Володимиром Юрченком із Херсонщини вона створює 1993 року згадану вище науково-впроваджувальну фірму «Ампелос». Нині у фірми в Генічеському районі, поблизу села Стокопани, великий промисловий розсадник площею близько шістдесят гектарів. Там плекають такі винні сорти, як Рисус, Буковинка (названий на честь Марії Костик – КР), Рубін Голодриги, Лівадійський чорний, Гурзуфський рожевий і універсальні Любительський, Шоколадний, Мускат Лівадія – загалом 70 тисяч саджанців із-понад десяти сортів генофонду Голодриги. Усі вони з подачі Марії Антонівни пройшли передбачену процедуру державного сортовипробування, а згодом занесені й до державних реєстрів України (10 сортів) і Російської Федерації (2 сорти). Цьому передувала цілеспрямована агітація і пропаганда, себто ознайомлення широкого загалу фахівців із потенційними можливостями нових сортів, стійких до грибкових захворювань, екстремально низьких температур, посухи тощо. Згодом погодилися їх розмістити на своїх землях кримські підприємства «Лівадія», «Привітне» і «Морське» з об’єднання «Массандра», миколаївське ВАТ «Радсад», севастопольські господарства «Садовод» і «Алькадар», а ще деякі закарпатські. Далі з метою подальшого агробіологічного і технологічного оцінювання були закладені колекційні виноградники. «А починали ми з того, – згадує Костик, – що удвох ходили з торбинками по кримських господарствах і пропонували їм прищепити наші сорти». Фактично цим же змушена займатись Костик у Криму і сьогодні, позаяк місцева влада ну дуже «зацікавлені» у так званому імпортозаміщенні.

Цікаво, що плекати виноградну лозу не мріяла Марія Костик ані у дитячі роки, ані вже після закінчення педінституту. Ще у ранньому дитинстві вона бачила себе винятково у білосніжному халаті лікаря. Як ії старший брат, що вже працював хірургом райлікарні на Буковині. Заради майбутніх преференцій при вступі до Чернівецького медінституту Марійка перевелась до вечірньої школи і працювала санітаркою у райлікарні. Але все одно бажаних прохідних балів так і не набрала, причому два роки поспіль. Натомість вийшов варіант із Московським педіститутом, куди україномовна абітурієтка склала екзамени краще, у тому числі і з російської мови, ніж її московські ровесники. А далі на Костик чекала далека Чукотка. Там визначені розподіленням три роки корінна буковинка викладала у середній школі біологію і хімію. Через життєві обставини довелось перевестись до Владивостока і працевлаштуватись у місцевому біологічному інституті.

Зібрана Марією колекція налічувала понад 150 сортів усіх видів і була другою за масштабом у тодішньому Союзі

Під час чергової відпустки на батьківщину Марія заїхала до Ялти і навідалась до Нікітського ботанічного саду, де ще студенткою двічі проходила практику. Дівчині відразу тут запропонували посаду, бо, виявляється, під час практики вона зарекомендувала себе з найкращого боку. Понад п’ять років новоспечений науковий співробітник за сприяння дружини директора саду займалась селекцією бузку. Зібрана Марією колекція налічувала понад 150 сортів усіх видів і була другою за масштабом у тодішньому Союзі. Невдовзі директор із дружиною переїжджає до Москви. А от для бузкового селекціонера настають не найкращі часи, її наукові ініціативи наштовхуються на глухий бюрократичний мур.

Зі своїм майбутнім керівником і наставником Павлом Голодригою Марія Костик познайомилась випадково. «Це, здається, був вихідний, – знову поринає у спогади моя співрозмовниця. – Під вікном моєї квартири на першому поверсі зранку почали так гупати, що аж земля затремтіла. Я мерщій надвір. А там незнайомий чоловік біля нашої багатоповерхівки чимдуж лупає киркою. Я відразу руки в боки і грізно так: «Що ви це тут робите?» – «Та ось виноград хочу посадити. Води дасте на полив?». Слово за слово, і Павло Якович запропонував мені перейти до нього у відділ селекції «Магарача». До знайомства з ним про виноград я знала тільки одне: що він буває білим і чорним».

«Рослинну» професію їй певною мірою напророкував... Володимир Івасюк

А найцікавішим у долі Марії Костик є те, що «рослинну» професію їй певною мірою напророкував... Володимир Івасюк. Так, той самий майбутній автор безсмертної «Червоної рути» і «Водограю». У дитинстві, виявляється, вони товаришували. І якось, на день народження, маленький Володя подарував Марійці книжечку Сергія Аксакова «Червоненька квіточка». А загалом їхня дитяча дружба мимоволі дісталась їм у спадщину від батьків. Річ у тім, що мама майбутнього композитора після інституту вчителювалау селі Суховерково Кіцманського району, що у Чернівецькій області, і винаймала кімнату в будинку батьків Марії Костик. Костики підтримували дружні зв’язки зі своєю квартиранткою навіть після її одруження і переїзду до Кіцманя. «Я ходила до Івасюків у гості. Певніше, мама мене туди відводила, коли ми бували в райцентрі. Ми тоді з Володею досхочу бавились. Івасюки також часто до нас у село приходили. Батьки, пам’ятаю, пригощали зазвичай їх вишнями, яблуками, хоча у них самих (Івасюків – КР) був біля дому невеличкий фруктовий сад».

XS
SM
MD
LG