Обама може запропонувати Путіну лише здатись – співавтор «ФСБ підриває Росію»

Башар аль-Асад не є розмінною монетою Путіна, а Бараку Обамі немає про що розмовляти з російським президентом. Так вважає колишній радник Бориса Березовського Юрій Фельштинський, який разом із померлим від отруєння полонієм Олександром Литвиненком написав книгу «ФСБ підриває Росію».

У напливі біженців із Сирії до Європи він бачить природні наслідки громадянської війни в Сирії, яка триває вже п’ятий рік. І відповідальність за неї несе, в першу чергу, президент цієї країни Башар аль-Асад. Припущення, що Кремль може бути причетний до організації кризи з біженцями, Фельштинський відкидає, як і можливість того, що Росія розміняє підтримку Асаду на якісь політичні дивіденди.

«Російська політика щодо Сирії не змінювалась. Росія завжди продавала зброю всім, хто її купує, у тому числі Сирії. Традиційно Росія завжди підтримувала Асада. Я вважаю, що вона не зміниться, тому що в Росії немає причин її міняти. Жодних виграшів, з точки зору Путіна, від зміни політики в Сирії, я думаю, він не бачить. Росія продовжуватиме підтримувати існуючий режим у Сирії, продаватиме йому зброю. Те, що зараз там знову з’являються російські військові, теж є продовженням старої радянської політики. У радянські роки на Близькому Сході було дуже багато радянських військових», – стверджує Фельштинський.

Найімовірніше, саме ситуації в Сирії буде присвячена промова Володимира Путіна на Генеральній асамблеї ООН, вважає експерт. Путіну вигідно педалювати саме цю тему, тому що в Сирії відповідальність за те, що криза набула такого масштабу – люди гинуть сотнями тисяч, а біжать мільйонами – несе багато країн. А в Україні конфлікт розв’язала Росія самостійно.

На сьогодні невідомо, чи відбудеться зустріч між Бараком Обамою і Володимиром Путіним в Нью-Йорку. Але навіть якщо вона відбудеться, сторонам навряд чи вдасться про щось домовитися в питанні України, вважає Фельштинський.

«Мені не дуже зрозуміло, про що власне Обама повинен розмовляти з Путіним. Вимоги Росії, висунуті адміністрації президента США, нездійсненні. Америка і Європа ніколи не визнають окупацію Криму. Америка і Європа ніколи не визнають право Росії вторгатись у сусідні держави. Америка і Європа ніколи не визнають права Росії втручатися у справи тих країн, де живуть компактні групи російського населення, тому що сьогодні компактні групи російського населення живуть скрізь, у тому числі і в Нью-Йорку. Це безглузда розмова. Обамі, в принципі, немає, про що говорити з Путіним, тому що єдине, що можна, по суті, йому запропонувати, – це повну капітуляцію в його українській політиці, а саме – припинення військової операції, розпочатої у Східній Україні, і відмова від анексії Криму. Ми знаємо з вами, що ні те, ні інше нереально для Путіна. Поки не зміниться режим в Росії, поки піде не лише Путін, але і люди, яких він привів до влади, нічого в російсько-американських відносинах не зміниться», – переконаний історик.

Політику Білого дому стосовно Кремля Фельштинський, тим не менш, вважає занадто м’якою. Він стверджує, що саме розрахунок Москви на нездатність і небажання господаря Білого дому застосовувати жорсткі заходи лежав у основі ухвалення рішення про початок війни в Україні.

«Це є наслідок того, що в Кремлі дуже добре розуміли, що президент Обама ніколи не почне військових дій проти Росії у відповідь на російську окупацію частини України. Те, що робить Путін, з його точки зору – правильне і логічне. Він обрав кращий для себе момент, коли ціни на нафту були високими, як їм здавалось, вони будуть залишатися такими вічно, у них, як вони розуміли, був фінансовий інструмент для тиску на Європу і світ, гроші для ведення воєн, і президент Обама у Білому домі, який не почне військових дій проти Росії. Путін вибрав той історичний відрізок, коли можна було спробувати відродити Радянський Союз, ліквідувати ту найбільшу трагедію, як він назвав розпад СРСР», – пояснив Юрій Фельштинський.

Санкції проти Росії, говорить він, по суті, ще й не запроваджували, а наявні в розпорядженні Вашингтона інструменти тиску на Москву – не використовували.

«Ми живемо в реальному світі, і вимагати від лауреата Нобелівської премії миру Барака Обами, щоб він замість того, щоб припиняти старі війни, на що він, звісно ж, сильно розраховував, коли приходив до влади, починав нові – нереально. Саме тому ми бачимо таку суперечливу політику Америки і щодо іранської ядерної програми, досить м’яку політику щодо Росії, яка вторглась в Україну. Санкцій же ніяких реально немає. Все що ми бачимо – падіння рубля, економіки, підвищення цін – все це є результатом зниження цін на нафту набагато більше, ніж результатом введення санкцій.

Чи є у Америки інструменти для тиску на Путіна? Так, безумовно. Чи використовує Америка ці інструменти? Абсолютно ні. Чи зміниться ця політика після приходу в Білий дім нового президента? Так, однозначно зміниться, бо і Конгрес, і Сенат Сполучених Штатів налаштовані щодо Росії набагато жорсткіше, ніж президент Обама. Новий президент прийде в Білий дім 20 січня 2017 року. Путін цю дату дуже добре знає. Все, що Путін робить, уся нинішня політика Путіна, має певний термін придатності», – вважає історик.

А поки Фельштинський не береться передбачити подальші дії Володимира Путіна. Швидше за все, каже він, ми почуємо про його плани в Україні під час Генасамблеї ООН у Нью-Йорку.

«Вересень, як мені здається, дуже небезпечний місяць, тому що традиційно саме в серпні-вересні Росія починає активні військові дії. Росія зазвичай нападе на кого-небудь у літній, теплий період. Тож може виявитись, що до кінця вересня ми станемо свідками якихось глобальних змін у російській політиці. Не думаю, що ці зміни будуть кращими для світу. Але в усіх випадках Путін буде або підбивати підсумок своєї української політики, розпочатої в березні 2014 року, або він оголосить про новий етап у цій політиці. Поки, я вважаю, Росія взяла курс на загальне нагнітання ситуації у світі за всіма можливими напрямами – у сирійському питанні, де Росія має можливість нагнітати, в іранському і з українського питання», – каже Юрій Фельштинський.

Поки Путін, на його думку, не готовий відмовитись від ідеї відродження якоїсь подоби Радянського Союзу.

«Реальність виявилася більш жорсткою, ніж він розраховував. У березні 2014 року він сподівався, що до жовтня 2014-го він зможе взяти контроль над Україною. А далі вже будуть дивитися, чи є умови для подальшого наступу, в першу чергу, в країни Балтії. Цього не сталося. Він вже півтора року в’язне в Донецьку, Луганську і не може нікуди просунутися, бо єдина альтернатива для цього наступу – це велика війна, тобто наступ по декількох напрямках, удари по кількох українських містах, у тому числі і по Києву. Але на цю велику війну з Україною він поки не може зважитися. У такому разі час працює проти Путіна і, безумовно, на користь України», – стверджує історик.

За словами Фельштинського, Європа теж не запровадила серйозних санкцій проти Росії. Там сподіваються, що російсько-українська війна «розсмокчеться сама собою, а потім усі зроблять вигляд, що і війни, власне, не було, а так – якесь зовнішньополітичне непорозуміння». Проте, стверджує він, у ЄС, у тому числі у Франції та Німеччині, не підуть на будь-які поступки Путіну, аби уникнути великої війни.

«Чи є межа поступок у Європі? Є, і ця межа була позначена давно, в тому числі Німеччиною і Францією. Ніхто не дозволить Росії захопити Україну і увійти до Прибалтики. Це зрозуміло. Неясно, де кордони між війною і миром. Такий стан, як зараз, може тривати вічно. Чи влаштовує це Європу? Якоюсь мірою влаштовує. Великої війни немає. Є повільне кровопускання у Східній Україні. Чи готовий Путін погодиться? Готовий. Це для нього краще, ніж відкрита капітуляція. Така ситуація на Сході України, як зараз, триватиме ще якусь кількість років», – прогнозує Юрій Фельштинський.

Війна в Україні, яка забрала тисячі життів, а більше мільйона людей зробила біженцями, стала платою Європи за своє небажання бачити російський режим тим, ким він є насправді. А для України це виявилось ціною за свій цивілізаційний вибір, вважає історик.

«Такою ціною Україна стала національною європейською державою, чого до березня 2014 року не було. Кожен раз, коли в Україні були вибори, завжди була розкладка 50 на 50. Україна не могла зрозуміти, хто вона і з ким вона – з Європою чи з Росією. І ось така небезпечна розкладка 50 на 50 тепер уже була ліквідована Путіним. Вибір, який зробила Україна, – не в бік Росії. Цей вибір, звісно, в бік Євросоюзу. І в цьому плані Путін допоміг Україні усвідомити себе як національну державу», – вірить Юрій Фельштинський.