Доступність посилання

ТОП новини

Листи кримчанки: Довга дорога додому


Залізничний вокзал Сімферополя, липень 2015

Я хочу розповісти одну сімейну історію, про яку часто згадую останнім часом. У мого дідуся був рідний дядько Азіз, який аж до депортації працював бухгалтером у Державному банку в Сімферополі. Він мав бронь як відповідальний працівник цієї установи, тому не був призваний на фронт і залишився у Криму в період німецької окупації.

Відразу ж після звільнення півострова від німців у квітні 1944 року банк відновив свій попередній режим роботи. А напередодні депортації всім працівникам-кримським татарам видали на руки паспорти, які мали зберігатись у сейфі банку. Дядя Азіз відразу запідозрив недобре, але дізнатись про причини такої вказівки не вдалось...

Не знайшовши в архіві документів із цього банку, я шукала інформацію про родича за місцем його колишньої роботи – свого часу він був керівником Комунального банку. Щодо необхідного мені періоду (30-ті роки) відомості по кадрах були відсутні, але я вирішила відстежити долю інших кримських татар серед співробітників наступних сорокових.

...1941 рік, війна вже почалась, але банк працює в попередньому режимі аж до початку окупації півострова. Потім – сама окупація і пробіл у документах до звільнення Криму в середині квітня 1944 року. І знову банк працює і веде документацію, як колись. Ті ж самі співробітники-кримські татари продовжують виконувати свою роботу до 17 травня включно. А за кілька днів у папці виявляються датовані 19 травня накази про їхнє звільнення «у зв'язку зі зміною місця проживання», а також накази про прийом на ці посади інших людей...

Напевно щось подібне було написано і з приводу дядька Азіза, який зі своєю дружиною (їхня єдина дочка померла ще до війни) і родичами був депортований до Узбекистану.

Уявляєте, якою знахідкою виявилась людина з такою освітою і досвідом роботи для провінційної контори з заготовлення бавовни?

У ті часи в Середній Азії було мало добре освічених людей. Уявляєте, якою знахідкою виявилась людина з такою освітою і досвідом роботи для провінційної контори з заготовлення бавовни? Дядю Азіза відразу прийняли на роботу, поставили на постачання. Це дозволило не померти з голоду. Жити доводилось у бараку. Раз на місяць Азіз їздив до обласного центру здавати звіти. Там у черзі познайомився з одеським євреєм – головним бухгалтером у торгівлі. Той хотів повернутись до рідної Одеси, але мав знайти на свою посаду іншу людину. Одесит вмовляв Азіза прийняти у нього справи, обіцяючи залишити свій великий будинок з усім домашнім майном на додачу. Але той відмовився, мотивуючи це тим, що йому також доведеться шукати собі заміну під час повернення до Криму.

– Азіз, ти ж доросла освічена людина, а говориш якісь дурниці! Ну хто нас тепер поверне назад? – лаяла його дружина.

Чоловік виправдовувався:

– Я спеціально йшов повз вокзал, там стоять ті самі вагони, в яких нас сюди привезли...

Багато тих, хто мешкають у Криму, чекають на своє повернення в доокупаційне життя, виглядаючи потяга на пустельному сімферопольському вокзалі

Дядя Азіз помер від онкології 1951 року, так і не дочекавшись свого потягу додому. Його дружина не дожила до повернення всього кілька місяців – 1988-го одна частина родичів уже була в Криму, інша готувалась до переїзду...

Для мене це приклад любові до Батьківщини, яку не міняють на якісь матеріальні блага на чужині. А в світлі минулорічних і нинішніх подій багато тих, хто мешкають у Криму, подібно покійному дядькові Азізу, чекають на своє повернення в доокупаційне життя, виглядаючи потяга на пустельному сімферопольському вокзалі і намагаючись у будь-якій новині відшукати надію на швидкий позитивний результат...

Ельзара Бешуйлі, блогер, кримчанка

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG