Олександр Євпаторійський
Ніколи не думав, що «список Москаля» про злочини, нібито скоєні, бійцями батальйону «Айдар» на території Луганської області у травні-листопаді 2014 року, та затримання їхнього командира Сергія Мельничука через адміністративне правопорушення буде доповнено особистими враженнями про їхні беззаконні, відверто нахабні дії щодо простих кримчан – громадян України.
Нещодавно, а саме 6 жовтня цього року, удвох із родичем поверталися зі своєї України додому в окупований Крим. До першого блокпосту з бійцями «Правого сектора», встановленого перед пунктом пропуску «Каланчак», під’їхали о 21.30. Нас зупинили, ввічливо попросили про огляд авто. Перевіривши, що заборонених речей для перевезення через кордон немає, нас пропустили далі, але попередили, що у нас забагато консервації і на останньому блокпосту батальйона «Айдар» виникнуть проблеми. Для розуміння ситуації додаю список і фото вмісту нашого багажу: один з паперових ящичків – продукти харчування в дорогу, другий: 9 літрових банок консервації, з них одна – варення, дві –салат з кабачків та шість – з огірками. В третьому ящику – чотири качани капусти, п’ятнадцять червоних перчин, пакет із сушкою. Обрізок газового балону, два ящики вощини для вуликів і пакет з димарем для обкурювання бджіл. У салоні –дві сумки с особистими речами. Все – як на фото. Оце і весь наш багаж.
Запитали їх українською: «Хлопці, а Ви хто будете?». І тут почалося...
На наступному блокпосту, розташованому в 8-10 метрах від теперішнього адмінкордону з Кримом та українськими прикордонниками, нас зупинили чоловіки у камуфляжній формі без якихось знаків розпізнавання та попросили вийти для огляду автомобіля. Ми повідомили, що машину вже доглянули бійці «Правого сектора», але це не вплинуло на їхні наміри. Далі запитали їх українською: «Хлопці, а Ви хто будете?». І тут почалося... До автомобіля підійшло спочатку два чоловіки, в доволі грубій формі російською наказали відчинити багажник. Побачивши ящики з вощиною, наказали розірвати, пересвідчившись що то таки вощина перейшли до огляду ящика з перцем і консервацією. Самі полізли в багажник, почали ритися в овочах, а потім взялися викидати з машини ящики з вощиною. Ми почали ставити прості, але, як виявилося, незручні для них питання та коментарі українською: «Хто Ви?», «Представтеся будь ласка», «Блокаду Криму було започатковано для припинення та незаконної торгівлі з окупантами для оптових перевізників фурами, а ми веземо гостинці з України для своїх дітей від бабусі у мізерній кількості на легковому авто», «у нас немає товару для продажу та контрабанди, Ви ж самі бачите!», «Навіщо тоді хаби та магазини для кримчан, про які говорили Чубаров і Джемілєв, де зможуть скуплятися кримчани?».
Після цього до машини підійшло ще три чи чотири чоловіки. Всі виявилися кримськими татарами. З третього-четвертого разу вдалося «видавити» з них: «…Мы ветераны батальона «Айдар», стоим здесь для того, чтобы полностью блокировать Крым. Вы ничего не провезете, даже помидора. И мы не дадим вам этого сделать. Когда вернем Крым в Украину, у каждого из вас спросим, что вы здесь делали. И нам до одного места патриоты вы или нет. Вы готовы к отключению электроэнергии?...».
На це ми відповіли, що до блокади та відключення електроенергії закликали державних мужів України набагато раніше, а от Ви своїми діями навіть українців та своїх земляків від себе повідвертаєте. Потім ми запропонували поспілкуватися з їхнім командиром чи старшим, на що, звісно, ніхто не зреагував. Вкотре попросили пред’явити посвідчення чи документ, який хоч якось міг узаконити їхні дії або з’ясувати особу. Вдалося лише почути від одного з них, що його позивний «Аслан».
Зрозумівши, що розмовляти далі немає про що, ми запитали – чи можемо погрузити в машину наш нехитрий крам і вернутися назад. Нам «великодушно» дозволили. За цими подіями мовчки спостерігали прикордонники України, які були на зміні. В пам’яті промайнули спогади рідних та знайомих із зони АТО на Донбасі про безчинства «айдарівців» та про те, що ми їм говорили – «не може бути такого!». Добре, що наш випадок – це просто неприємна «піщинка» без жертв і насилля.
Повертаючись через блокпост «Правого сектора», вирішили поговорити про цю ситуацію уже з їхнім керівником. Командир виявився інтелігентною приємною людиною, нещодавнє минуле якого опалене війною на Донбасі. Розмовляв з нами українською. Повідомив, що членами штабу «Громадська блокада Криму» було підписано документ «До всіх патріотичних груп, які беруть участь у товаро-транспортній економічній блокаді Автономної Республіки Крим», де є перелік товарів, що дозволено перевозити, а саме особистих речей та, далі цитата з документа: «…При проведенні огляду транспортних засобів також просимо враховувати, що ст. 374 Митного кодексу України (норми якого поширюються і на ввезення товарів до АР Крим) встановлює норми ввезення товарів в Україну (крім підакцизних), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 500 євро та сумарна вага яких не перевищує 50 кг, що ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі (тобто на одного громадянина).
Крім цього, при проведенні огляду транспортних засобів просимо враховувати вимоги ч. 2 ст. 339 Митного кодексу України, згідно з якою, огляд та переогляд ручної поклажі, багажу громадянина здійснюються в присутності цього громадянина чи уповноваженої ним особи, а також просимо бути максимально чемними та ввічливими.»
Наш багаж навіть на двох важив менше 50 кг, а про суму вже й говорити не варто. Він вибачився за хамство так званих «айдарівців», виправдовуючи їхню поведінку синдромом «АТО». Але мій родич, який також ветеран війни в Афганістані, це хамство ніяк виправдати не може. Для нього синдром війни – це або правда, або ні. Але поводитися так зі звичайними людьми – неприпустимо. Заїхали в Крим через інший пропускний пункт.
Два пости блокувальників і дві митниці проїхали хвилин за 30. Зауважень до вмісту від прикордонників та митників з обох боків не було. Вже в Криму російські митники перед нами оглядали два легкові автомобілі доверху набиті товаром. Не думаю, що вони проїхали через блокпост «айдарівців» задарма. Закралася думка, що мета блокади Криму виявляється у простому вимаганні грошей, а ветерани з «Айдару» (або ті, хто себе за них видає) дійсно не такі вже й «білі та пухнасті».
З головою накрила хвиля розчарування. Хвилин десять їхали мовчки, хотіли зрозуміти – хто ми. В Криму нас не сприймають – бо патріоти України, в Україні нас зневажають, бо живемо в Криму. В 2014 році не виїхали в Україну, бо розуміли та й усі бачили, що переселенці там нікому не потрібні, роботи немає, коштів на допомогу в держави також. У Криму намагаємося якось вижити не сподіваючись ні на кого. На роботу влаштуватися через свою патріотичну позицію неможливо. Кожного дня російське ФСБ за проукраїнські настрої може запхнути до буцегарні або дурки. А тепер ще від рідної України та її громадян-кримських татар невідомо чого чекати в Криму українцям і проукраїнським росіянам.
Хотілося б запитати у Джемілева та Чубарова про справжню мету блокади і чому їхні слова та дії підлеглих дуже розходяться навіть зі спільно ухваленим «громадянською блокадою Криму» документом? У міністра МВС Авакова та Херсонського міліціонера Ківи: «Хто ці люди з «Айдару»? Чи дійсно вони ветерани АТО чи просто новітні рекетери? Де представники МВС на цих блокпостах? Чому діється таке свавілля та беззаконня? Де ж ті добровільні огляди авто і доброзичливість блокадників?» Особливе питання до Порошенка та Яценюка: «Оце така стратегія повернення Криму та кримчан до України?».
Які тепер аргументи наводити місцевим «ватникам» про те, що блокада справедлива і там стоять справжні та чесні патріоти України?
І останнє. Все те, що ми побачили та почули цього разу від «айдарівців» на кордоні з окупованим Кримом, в жодні рамки здорового глузду не вкладається. Невже ці люди вважають, що такими діями вони зможуть повернути серця «зазомбованих» кримчан та ввійдуть до розвинених країн Євросоюзу? Які тепер аргументи наводити місцевим «ватникам» про те, що блокада справедлива і там стоять справжні та чесні патріоти України? Як ми можемо сподіватися, що повернення Криму до України буде радісним для українців, які з тих чи інших причин залишилися жити на півострові? Добре, якщо з цього простого прикладу зроблять висновки у силових відомствах України. Якщо ні, то всі розмови, жертви та наші сподівання будуть марними.
Олександр Євпаторійський, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
