Доступність посилання

ТОП новини

«Кримська дипломатія» Кремля


Політична карикатура Олексія Кустовського
Політична карикатура Олексія Кустовського

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

У сучасній культурі присутні безліч виразів і політичних кліше: «останнє китайське попередження», «секрет Полішинеля», «світова закуліса», «імперія зла», «жовта преса» тощо. Своїми діями в Криму і на Донбасі Москва породила безліч нових виразів: «зелені чоловічки», «туристи Путіна», «Кримнаш» і створила новий тип «дипломатії», який у майбутньому історики та політологи можуть назвати «кримською дипломатією».

«Кримська дипломатія» являє собою політичний процес, у якому переговори з опонентами починаються не перед конкретною дією, а після нього з метою закріплення результату і для торгівлі з ним. «Поліз у бійку, а потім подумаємо» – доля вуличної шпани, але він припав до душі нинішньому російському керівництву, ввібравши напівкримінальні правила Пітера зразка 90-х років.

Володимир Путін вважав, що анексія Криму та війна на Донбасі є достатньою підставою для того, щоб із ним «рахувались» і «домовлялись» про новий переділ світу та поверненні до Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин, що завершилась ще в листопаді 1989 року разом із падінням Берлінської стіни. Російська влада щиро впевнена, що Україна перебуває під «зовнішнім управлінням», а на Донбасі їм протистоять не ВСУ і добровольці, а якийсь міфічний «легіон НАТО».

За півтора роки після кримської авантюри російська економіка – це жалюгідне видовище, а горезвісна «стабільність» упала жертвою нафтових котирувань

З позиції здорової європейської людини, подібна поведінка виглядає абсурдом і навіть ідіотизмом. Держава з сировинною економікою, меншою, ніж у будь-якої розвиненої країни Євросоюзу, не може вимагати, щоб із нею рахувались так само, як із СРСР. І наявність ядерної зброї тепер не є «залізним аргументом». У сучасному світі рівень міці оцінюють у загальній технічній і економічній перевазі, а не лише у військовій. За півтора роки після кримської авантюри російська економіка – це жалюгідне видовище, а горезвісна «стабільність» впала жертвою нафтових котирувань. У таких умовах путінська Росія ніколи не стане рівнею Заходу, оскільки вона не здатна нічого призвести, крім сировини, «гібридної війни», антиамериканізму, інтелектуального мракобісся і дурного пафосу.

Не варто плутати «кримську дипломатію» з відомим виразом Наполеона «вплутаємось у бійку, а там подивимось», який передбачає відкрите протистояння. «Кримська дипломатія» Кремля – поєднання таємної операції з шантажем, блефом і реальною політикою, в якій значення держави на світовій шахівниці залежить від силового потенціалу.

Анексією Криму Москва спробувала поставити Захід перед фактом переділу післявоєнних кордонів. З точки зору традиційної дипломатії, така поведінка – кричуще хамство і злочин. Останнього разу в Європі подібні ескапади дозволяв собі тільки Гітлер. Прецедент Косово, на який так люблять посилатись у російському МЗС, не може служити виправданням захоплення української території. Край, населений албанцями, відокремили від Сербії, але до Албанії не приєднали. Історія «приєднання» українського півострова до Російської Федерації зіставна з анексією Судетської області, яку нацисти провернули 1938 року.

Влізти в бійку виявилось набагато дешевшим, ніж з неї вийти. Кремль, як і все російське суспільство, тепер не може обійтись без мілітаристської істерії, що стала для нього політичним допінгом

Після того як учасники «кримських подій» спливли на Донбасі, Москва почала таємно дестабілізувати ситуацію, використовуючи війну і політичний хаос у регіоні як актив для переговорів із Вашингтоном і Брюсселем. Вийшло вкрай погано. Влізти в бійку виявилось набагато дешевшим, ніж з неї вийти. Кремль, як і все російське суспільство, тепер не може обійтись без мілітаристської істерії, що стала для нього політичним допінгом.

Приклади «кримської дипломатії» можна виявити чи не в кожній дії Кремля за останні півтора роки. З нещодавнього: російські ЗМІ розтрубили новину про те, що президент Володимир Путін доручив прем'єру Дмитру Медведєву підписати угоди по створенню російської військової бази в Білорусі. Інформація подавалась Кремлем так, ніби питання щодо базі вже вирішене, і питати думку білорусів не потрібно.

Найяскравішим прикладом «кримської дипломатії» стало відрядження Медведєва на «переговори» з США стосовно сирійської проблеми. Хоча, насправді, згоди про початок таких переговорів з боку Білого дому не було. Адміністрація Барака Обами навіть не стала обговорювати з Путіним можливість таких переговорів. І тут спрацювала логіка: спочатку зробимо, а там подивимось. Американці «відшили» Медведєва, даючи Кремлю зрозуміти, що не збираються обговорювати війну в Сирії в двосторонньому форматі. Москві ніхто не довіряє, тому що російська влада розповідає про війну з ІДІЛ, у той час як удари наносить лише по цивільному населенню і по помірній опозиції. Так само як Путіну не довіряють у мінському процесі, готуючись за необхідності посилити санкції.

«Кримська дипломатія» Москви вступила в запекле протиріччя з російською пропагандою

«Кримська дипломатія» Москви вступила в запекле протиріччя з російською пропагандою. На державних телеканалах різні кисельови-соловйови вивергають тонни геополітичного маразму, розповідаючи наївному російському обивателеві про «ядерний попіл», «Путін усіх переграв», висміюючи американців і європейців. Але при цьому Путін і його команда жадають прямих переговорів з американцями, відчайдушно намагаючись змити з себе клеймо політичних ізгоїв.

Схоже, в Білому домі усвідомили, що політика «перезавантаження» виявилась помилкою. На жаль, Барак Обама у свій перший президентський термін намагався зробити нормалізацію американсько-російських відносин наріжним каменем зовнішньої політики. Не вийшло. І винні в цьому самі росіяни, які будь-який компроміс апріорі сприймають як слабкість.

Як тільки Захід знижує градус політичної риторики щодо Москви, та автоматично починає нахабніти. Кримські події, невдалі спроби європейців «умиротворити» Путіна на сході України за рахунок інтересів нашої країни показали, що Кремль просто так не зупиниться. І тут аналогії з гітлерівською агресією мають підстави. США всім своїм виглядом показують, що не збираються мати справу з нинішнім російським режимом. І наступний американський президент (неважливо, демократ чи республіканець) буде змушений вести більш жорстку лінію відносно Москви. «Кримська дипломатія» Москви в такому світлі перейде спочатку в фазу «кримського базару», а потім – і «кримського відступу».

Андрій Заремба, кримський політичний оглядач

Погляди, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG