Доступність посилання

ТОП новини

Золота акція. Як Меджліс може зіграти на проросійських настроях


Політична карикатура Олексія Кустовського
Політична карикатура Олексія Кустовського

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

Іноді досить непросто писати текст про Крим, якщо ти сам кримчанин. Завжди тягне зануритись в емоції. А те, що нижче, – це спроба відстороненого аналізу, не більше.

Енергоблокада Криму стала причиною запеклих суперечок у Фейсбуці. Головна лінія протистояння – суперечки про інструментальність вимкнення Криму. Одні говорять про те, що саме Росія несе відповідальність за півострів і немає сенсу полегшувати їй його утримання. Інші заперечують, що думка кримчан може ще зіграти свою роль у майбутньому, а тому треба підтримувати лояльність.

Є ще й третя група: ті, хто підтримує енергоблокаду, спираючись не на раціональні доводи, а лише на емоційні: наприклад, для них значущим є мотив помсти і реваншу за приниження часів «кримської весни». Але цю думку аналізувати безглуздо, тож залишимо їх за дужками.

Так от. Якщо спрощувати, то логіка перших впирається у зв'язку: чим дорожчий Крим для Москви – тим швидше він повернеться в Україну. Логіка других складніша: чим менше грошей у Кремля – тим нижча стійкість режиму. Обвалення режиму може повернути Кремль за стіл переговорів щодо кримської теми.

Сама блокада Криму – не такі вже й великі витрати для Москви. А ось те, чи мають значення настрої кримчан, – це питання

Але сама блокада Криму – не такі вже й великі витрати для Москви. А ось те, чи мають значення настрої кримчан у разі готовності Кремля сісти за стіл переговорів, – це питання. Тому що питання статусу Криму розв'язуватиме не лише Київ, а, в першу чергу, Захід. А специфіка Заходу полягає в тому, що він схиблений на ідеї суспільного консенсусу.

Особливість ситуації в тому, що вона відкриває вікно можливостей для кримськотатарського Меджлісу. У питанні продавлювання в Києві ідеї створення національно-територіальної автономії.

Тому що сьогодні Київ навряд чи може розраховувати на лояльність усіх жителів півострова. Якщо йдеться про чинний формат кримської автономії, то, з точки зору того ж Заходу, голос кожного кримчанина однаковою мірою здатний визначати приналежність і статус півострова. І в цій ситуації позиції Києва виявляються слабкими.

Створення національно-територіальної автономії дозволить Києву говорити про те, що в першу чергу важливі настрої серед кримських татар

А створення національно-територіальної автономії дозволить Києву говорити про те, що в першу чергу важливі настрої серед кримських татар. Про те, що саме їхня думка має бути почута в першу чергу. І що питання повернення півострова безпосередньо пов'язане з необхідністю захисту народу, який визнаний в Україні корінним.

Специфіка ситуації в тому, що Росії досить складно приватизувати подібну стратегію. Тому що будь-яка ідея створення кримськотатарської національно-територіальної автономії в Криму під егідою Москви вступає в протиріччя з самою міфологією «кримської весни». Більше того, на півострові сьогодні існують два міфи – «російський» і «кримськотатарський». І вони багато в чому антагоністичні один відносно іншого.

Зрештою, поява «російського міфу» про Крим стала можливою завдяки ослабленню «кримськотатарського». Більше того, до складу «російського міфу» входить ще й радянський концепт про Велику Вітчизняну війну, який досі перебуває у конфронтації з історією про депортацію кримських татар. Якщо для всіх народів колишнього СРСР у рамках «радянського» підходу обрана формула «народ-переможець на тлі окремих колабораціоністів», то для кримських татар у все тому ж «радянському» підході до історії війни вона перевернута: «народ-колабораціоніст на тлі окремих героїв».

Тільки Київ може «приватизувати» кримських татар і відповісти на запитання «чому Крим має не просто перестати бути російським, але й повернутися в Україну»

Для Росії створити на півострові кримськотатарську національно-територіальну автономію – це не просто посадити Ремзі Ільясова в крісло Сергія Аксьонова. Це, зокрема, дезавуювати концепт «сакральної Корсуні» і «русcкого міра», що повертає собі свою «колиску». Виходить, що тоді не «#крымнаш», а «#крымих». Продати таку ідею буде складно не тільки проросійським кримчанам. Продати таку ідею Кремль не зможе самому собі.

А тому такий інструмент для боротьби за статус півострова є тільки у Києва. Тільки в нього є можливість «приватизувати» кримських татар і використовувати цю тезу як відповідь на запитання «чому Крим має не просто перестати бути російським, але й повернутися в Україну». А у кримськотатарського Меджлісу, відповідно, є вікно можливостей для того, щоб «продавати» ідею національно-територіальної автономії українській владі.

Подібний метод, зрозуміло, не гарантує результату. Більше того, ключі від переговорної кімнати щодо «кримського» питання сьогодні є лише у Москви. Але чисто інструментально, в тому випадку, якщо Київ, нарешті, вирішить виробити свою позицію щодо півострова, не варто дивуватись, якщо ця позиція виглядатиме так, як описано вище.

І ще. Перш ніж коментувати, згадайте про те, що ми зараз обговорюємо не емоції, а технології.

Думки, викладені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Павло Казарін

    Павло Казарін. Кримчанин. Журналіст. Вважає, що завдання публіцистики – впорядковувати хаос до стану смислів. Співпрацює з «Крим.Реалії», «Українською правдою», Liga.net, телеканалами ICTV та «24».

XS
SM
MD
LG