Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Справа кримських студентів, яких затримали за псування білбордів з Володимиром Путіним, – це хрестоматійна історія про внутрішній камертон.
Енергоблокада змусила нас забути історію двох кримських студентів, які розмальовували білборди, присвячені російській владі і «кримській весні». Після затримання хлопців Сергій Аксьонов оголосив про те, що в «кримських навчальних закладах є таємні прихильники української держави». А через хвилину додав, що треба знайти «замовників» – тих, хто «доручив їм подібну роботу на території республіки».
Дивний конструкт. Якщо Аксьонов визнає, що серед студентів є щирі прихильники України, то чому має бути замовник? Зрештою, студенти в усі часи були пасіонарною частиною населення – будь-які ідеї про боротьбу з несправедливістю отримували тут найвідданіших прихильників.
До речі, ця сама сентенція про «замовника», якого треба «знайти і покарати», прийняла на себе основний шквал коментарів. В основному писали про те, що сам Аксьонов – як людина без переконань – не може повірити в щирість чиїхось мотивів і намагається шукати чиюсь злу волю. І тут хочеться одночасно погодитися і посперечатися.
Напевно, Сергій Аксьонов щиро вважає, що плисти проти течії люди можуть з жадібності, а не з переконань
Погодитися треба з тим, що Сергій Аксьонов – це, і справді, людина без особливих переконань. Вчора він розповідав про те, що Крим не повернеться до Росії і має шукати себе в Україні, а коли надійшла пропозиція – зрадив дану ним присягу і втік під інші прапори. Люди завжди судять про інших по собі: напевно, Сергій Аксьонов щиро вважає, що плисти проти течії люди можуть з жадібності, а не з переконань.
А посперечатися доведеться з тим, що в Аксьонова була можливість якось інакше прокоментувати цю заяву. Тому що ні він, ні хтось ще на його посаді не міг би сказати, що окремі кримські студенти щирі у своєму протесті проти «кримської весни» і Путіна. Тому що це де-факто визнання існування громадянського протистояння в Криму. А це найменше потрібно людині, весь сенс роботи якої полягає в боротьбі з такими внутрішніми цивільними окопами.
Але і це все не має особливого значення. У всій цій історії важливий не Аксьонов. Важливі студенти.
У будь-якій ситуації і в будь-якій системі обиватель завжди, в першу чергу, зосереджений на виживанні
Тому що в будь-якій ситуації і в будь-якій системі обиватель завжди, в першу чергу, зосереджений на виживанні. Який би не був режим і вождь, які б танки не їздили вулицями – побут не залежить ні від чого. І в будь-якому місті, в яке приходила чужа армія, вулиці були заповнені звичайними людьми, які робили свої звичайні справи.
Вони ходили на роботу, купували продукти на базарі, запрошували гостей. Сторонилися солдатів і поліцейських, збирали на комод, звикали до зміни прапорів. Напевно, багато хто з них до всього не цікавився новинами. Тому що новини – нехай навіть ті, що робила нова влада – витягали їх з побуту в політику. А вони – спеціально або несвідомо – саме і втекли від політики в цей самий побут.
І тільки час від часу нова влада ловила людину, яка не хотіла визнавати їх владою. Яка зривала старі листівки і поширювала свої власні. Або писала на парканах гасла. Або мазала дьогтем чийсь портрет. І все місто здригалося.
Здригалося тому, що кожна така історія була про поняття «норми». Адже обиватель, який сповз у побут, вважав нормою себе. А тут виявлялося, що норма не він, а той, якого зловили. А обиватель тоді хто? Хто там у дзеркалі відображається? І чому він червоніє?
Справа не тільки в наявності переконань – справа в готовності нести за них відповідальність
І ті студенти, яких затримали в Криму, вони ж теж про норму. Про моральні імперативи. Про боротьбу із системою і Левіафаном. Адже справа не тільки в наявності переконань – справа в готовності нести за них відповідальність. І в цьому різниця між тими, хто щиро аплодував кримській весні, і тими, хто її щиро не прийняв.
Бо першим ніщо ніколи не загрожувало. Всі 23 пострадянських роки вони ходили на телеефіри, виступали на круглих столах і писали книги. Викладали в університетах, отримували українські наукові звання, посади і посвідчення. Навіть до анексії вони відчували себе в Криму в більшості – хоча деколи старанно намагалися прикинутися меншістю. А в 2015-му році російська армія і зовсім зробила за них всю роботу – їм було потрібно лише підкидати вгору шапки та лякати один одного потягами дружби, від яких їм вдалося врятувати півострів.
Знаєте, іноді одна порядна людина заважає всьому колективу почуватися порядними людьми
А ті другі, які живуть з відчуттям вкраденого майбутнього, опинилися в іншій ситуації. Тому що навіть формат мовчазної фронди не служив гарантією від доносу. А будь-яка дія загрожує зустріччю з новоприбулою держмашиною. На відміну від перших їм доводиться платити за свої переконання. Вся навколишня дійсність живе наперекір тому, в що вони вірять. Більше того – їм раз за разом з телеекранів пояснюють, що їх немає. А потім хтось із них бере аерозольний балончик, йде на вулицю і заробляє собі статтю 280.1 Кримінального кодексу Росії.
Знаєте, іноді одна порядна людина заважає всьому колективу почуватися порядними людьми.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
