Доступність посилання

ТОП новини

AntEtkenmen (Я поклявся): до 130-річчя Номана Челебіджихана (продовження)


Номан Челебіджихан

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

Трохи апокрифічною виглядає історія одруження Челебіджихана. У найкращих романтичних традиціях він кохав невідому нам дівчину, але не міг зв’язати її долю зі своєю через злидні. Натомість друзі наполегливо рекомендували йому одружитись на донці євпаторійського багатія Сеїта Абді Аджи – єдиній дівчині у батьків. Такий шлюб автоматично завершував добу нужденності в житті Номана, але саме це і було причиною його вагань. Челебіджихан не хотів, щоб його вибір визначався грошима.

Між коханням та необхідністю

Але бажання зосередитися на навчанні та служінні власному народу переважили, і, врешті-решт, наш герой приїхав до Євпаторії, освідчився, одружився та повернувся до Петербурга вже не бідним студентом, а заможним міщанином. Це було тим важливіше, що імперія під тиском війни розвалювалася, а в столиці виявився дефіцит продовольства.

Та насолодитися сімейним життям Номану не судилося. У грудні 1916 – січні 1917 року російські війська були змушені прийти на допомогу Румунії, чия армія була вщент розбита австро-німецькими військами. Утворився Румунський фронт, і Челебіджихан в якості добровольця-однорічника (рос. «вольноопределяющегося») відбув туди. Втім, гризти солдатський хліб йому довго не довелося – на початку березня російське самодержавство впало, тож Номан поспішив додому, щоб взяти безпосередню участь в омріяному кримському відродженні.

Народний лідер та муфтій-новатор

2 квітня (20 березня за старим стилем, звідси – і часта плутанина в датах) 1917 року на сімферопольський вокзал прибув поїзд, що привіз із фронту Номана Челебіджихана та його друга Сейдамета, однокашника по Стамбулу, а в останній рік – ще й прапорщика російської імперської армії.

За п’ять днів в кримській столиці відкрилося загальне зібрання кримськотатарських делегатів (до двох тисяч осіб), на якому був обраний «тимчасовий Кримсько-мусульманський виконавчий комітет», широко відомий як Мусвиконком. На чолі цього органу кримськотатарського самоврядування, що нараховував 48 осіб і пізніше був легітимізований Тимчасовим урядом, став Челебіджихан. Майже 80% членів Мусвиконкому були різного роду соціалістами, тож здебільшого вони підтримували революційні перетворення свого лідера.

З 18 квітня всіма справами кримських татар опікувався Мусвиконком. Найголовнішими завданнями, що їх для себе визначив тепер уже офіційний лідер кримців, були: підготовка виборів до Установчих зборів у Криму, духовна та освітня реформи. Завдяки Челебіджихану в Сімферополі відкрили жіночу гімназію та технікум, на базі Зинджирли-медресе утворився Педагогічний інститут, короткострокові курси підвищення кваліфікації та обов’язкові іспити охопили всіх учителів-кримців. Почали виходити кілька кримськотатарських газет.

Номана Челебіджихана вперше в історії прямим демократичним голосуванням обирають на посаду голови Духовного управління

Тоді ж Номана Челебіджихана вперше в історії прямим демократичним голосуванням обирають на посаду голови Духовного управління – муфтієм мусульман Криму, України, Литви, Польщі та західної частини Росії.

Серед інших новацій – Челебіджихан позбавив чадри кримськотатарських жінок, що, зрозуміло, викликало спротив консервативних кіл. Боротьба проти модерного муфтія та його «безбожництва» тривала рівно чотири місяці. 24 липня лідер «старого» духовенства та аристократії Ібраїм-ефенді Тарпі був виключений із лав Мусвиконкому. Спроба реакціонерів на початку вересня створити паралельний центр впливу – Союз улемів (вчених мусульман) – була зірвана ліберально налаштованою молоддю.

Не бажаючи залежати від прихильників інших політичних орієнтацій, Номан Челебіджихан улітку 1917 року почав створювати власну організацію – Міллі Фірка (Народна партія), яку очолив він сам та Сейдамет. У жовтні на Всекримському татарському делегатському з’їзді програма партії була затверджена – почався процес розбудови місцевих структур і перетворення Міллі Фірки на впливову силу в Криму.

Челебіджихан почав самостійно зводити солдат-кримських татар, що залишалися на півострові, під одне командування. Так постав 1-й кримськотатарський батальйон

За прикладом українізації полків імперської армії, Челебіджихан і сам загорівся ідеєю створення кримськотатарських військових формувань. У травні – червні 1917 року він звертався до військового міністра та навіть відправив делегацію до Петрограда із проханням перевести до Криму запасні частини Кримського кінного полку, але отримав відмову. Тоді Челебіджихан почав самостійно зводити солдат-кримських татар, що залишалися на півострові, під одне командування. Так постав 1-й кримськотатарський батальйон.

Арешт та звільнення

У липні 1917 року в батальйоні почалися заворушення, викликані бажанням командування включити його до маршового полку та відправити на фронт. Бійці, натомість, прагнули залишитися й охороняти домівки в умовах революційного неспокою. У середині місяця Сімферопольська рада солдатських депутатів звинуватила Номана в підбурюванні солдат, а частина кримців-традиціоналістів написала на нього донос у контррозвідку, закинувши Челебіджихану зв’язки із Туреччиною.

В результаті чи то 5, чи то 9 серпня (23 або 27 липня за старим стилем) за Челебіджиханом прийшли. Ось які він сам згадував події того дня:

«Це було близько 4:00 ранку. Оскільки я був зайнятий писанням, дверний дзвінок продовжував дзвонити протягом майже десяти хвилин. Слуги були хворі, тому я пішов до дверей і запитав:

– Хто там?

– Це глава міліції, я хочу побачити Челебієва! – сказав він.

Я, дійсно, не заперечував, якщо б кулі потрапили в мене, але існувала ймовірність, що вони могли влучити у невинних слуг
Номан Челебіджихан

– Дайте Челебієву подумати про це! – сказав я, і почав обдумувати ситуацію. Якщо я не відкрив би двері, вони б чекали до ранку, а потім приступили до вибивання старої двері та вікна. Я, дійсно, не заперечував, якщо б кулі потрапили в мене, але існувала ймовірність, що вони могли влучити у невинних слуг. Ця обставина спонукала мене відкрити двері. Я пояснив це слугам, які потім підійшли, і вийшов до міліції. Їх було дванадцятеро, начальник міліції і різні чоловіки. Вони повідомили мені, що вони тут, щоб заарештувати мене. З документів випливало, здається, що вони були з «Контррозвідувального бюро» і мали право заарештувати будь-кого, включаючи прем’єр-міністра. Я не погодився з ними і сказав:

– Я муфтій (Криму), і це моя резиденція. Без дозволу міністра внутрішніх справ ніхто не має права мене заарештувати. Якщо хтось намагатиметься заарештувати мене, я готовий зробити все, що в моїй владі, щоб протистояти цьому арешту. Я рішуче протестую і продовжуватиму протестувати проти цього. Я знаю, що ви з офіційного відомства Тимчасового уряду, але я не піду добровільно. Вам доведеться застосувати брутальну силу!..

Тоді озброєні багнетами чоловіки насильно вивели мене з дому. Я опротестував їхні дії, заявивши, що не вважаю себе в’язнем. Я повторив свою заяву в Ак’ярі (Севастополі). Вимагаючи від них визнати свій статус не-ув’язненого, я намагався довести, що Муфтіят не підвладний Контррозвідувальному бюро…»

Разом із Челебіджиханом був заарештований і відвезений до Севастополя і командир новоутвореного кримськотатарського батальйону – прапорщик Шабаров.

Відповіддю на дії влади став вибух незадоволення серед кримських татар: від гнівних телеграм із місць і безперервних нарад громадських організацій до зборів біля севастопольської в’язниці рішуче налаштованих солдат-кримців

Відповіддю на дії влади став вибух незадоволення серед кримських татар: від гнівних телеграм із місць і безперервних нарад громадських організацій до зборів біля севастопольської в’язниці рішуче налаштованих солдатів-кримців. Спантеличена влада забороняє будь-які мітинги та зібрання до середини серпня.

Втім, наступного дня Челебіджихана та Шабарова відпустили, а контррозвідка визнала, що заарештувала обох безпідставно. У Севастополі та Сімферополі на муфтія чекали гарячі вітання – в один момент він зажив слави невинної жертви влади, що суттєво підвищило його авторитет серед населення півострова.

(далі буде)

Першу частину читайте тут

Сергій Громенко, кримський історик, співробітник Українського інституту національної пам’яті

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG