Доступність посилання

ТОП новини

Чого не пробачає російська держава?


Сімферополь, 15 січня 2016 року, затримання Заїра Кадирова
Сімферополь, 15 січня 2016 року, затримання Заїра Кадирова
Сергій Карагаченко

Громадяни, от ви до кінця усвідомили, що відбулось у Сімферополі біля будівлі Верховного суду Криму? Представники російської влади, точніше, її силових структур, серед білого дня, не соромлячись свідків, намагались викрасти людину.

Так це кваліфікували б у більшості країн. Хоча, якщо взяти, наприклад, латиноамериканські диктатури, Північну Корею чи якісь забуті Богом африканські нетрі, то там, у «братніх» режимів, це в порядку речей. І, до речі, нагадаю про так званий «підвал», до якого спочатку хотіли вивезти сімферопольського журналіста. У згаданих країнах під таким поняттям зазвичай мають на увазі щось середнє між застінками спецслужб і таємною могилою.

Мимоволі згадуються останні кадри, на яких дуже схожі постаті з такою ж поведінкою силоміць ведуть до машини Решата Аметова

Дивлячись у Ютьюбі на могутні спини «беркутят», які ведуть Заїра Акадирова, мимоволі згадуються останні кадри, на яких дуже схожі постаті з такою ж поведінкою силоміць ведуть до машини Решата Аметова.

Чи треба казати, що недобра аналогія виникає сама собою?

Якщо враховувати роль Руслана Шамбазова – головного ініціатора викрадення журналіста (давайте називати речі своїми іменами) у фальсифікації інших політичних процесів – стає зрозуміло, що наслідки для Заїра Акадирова могли бути значно сумніші. І нової гучної справи державної важливості, цілком можливо, не довелося б довго чекати. Ці хлопці, погони якого відомства вони б не начепили, від надміру фантазії не страждають. Часом здається, що сценарії старих радянських детективів для слідчого комітету Росії є основним джерелом порушуваних політичних справ.

Цього разу пронесло, гіршого не сталось. Точніше, не дали статись.

Протидія небайдужих свідків – які прийшли на суд у справі «26 лютого», запобігла трагічним наслідкам.

Висновок з того, що сталось, для кожного кримчанина зі здоровим глуздом очевидний: режимові треба чинити спротив щосили.

Хоча б для того, щоб просто вціліти.

Без істерик, ексцесів, насильства.

Спокійно, цивілізовано, юридично грамотно.

У правовому коридорі, який звужується з кожним днем. Якщо коридор зімкнеться, використовувати навіть шпарину можливостей, яку російське законодавство ще залишає людям.

Час припинити ставитись до цього режиму з азійською поблажливістю, тому що не менш азійської жорстокості цим не пом'якшиш

І час припинити ставитись до цього режиму з азійською поблажливістю, тому що не менш азійської жорстокості цим не пом'якшиш. Не можна покладатися на милосердя і, тим більше, на слово людей, що вважають Сталіна успішним менеджером, Радянський Союз – ідеалом держави, а будь-яку людину, що має почуття власної гідності – «п'ятою колоною».

Найскладніше для нормальної людини, яка мимоволі потрапила до російської дійсності, прийняти за аксіому той факт, що чинна російська влада від початку бачить у вас злочинця, який гуляє на волі тільки через необачність силовиків.

Це сумне і, на перший погляд, неоднозначне положення диктує зовсім інакшу модель поведінки, ніж та, до якої ми звикли в Україні. Там, навіть у найпохмуріші часи, державі було на нас наплювати, державу цікавили тільки наші гроші.

Але Росія тим і відрізняється від України (та й від більшості країн світу), що от їй справа є до всього. Саме до всього, а в першу чергу – до вашого ставлення до державної машини. І борони вас Боже криво на цю машину глянути, та ще й невтішно відгукнутися про неї, такої образи російська держава не пробачає. Приблизно, як компанія гопників із підворіття – спробуйте, проходячи повз, трохи пильніше подивитися в їхній бік!

Прямий погляд зараз у Росії тотожний до виклику. Хто так дивиться – має вміти тримати удар. А от бити вони вміють!

Прямий погляд зараз у Росії тотожний до виклику. Хто так дивиться – має вміти тримати удар. А от бити вони вміють!

І тут варто згадати стару боксерську традицію – перед двобоєм на професійному ринзі боксери проводять дуель поглядів. Причому ніхто не називає це «продаванням витрішків» – скоріше, навпаки, багато хто вважає, що саме так закладаються підвалини майбутньої перемоги.

Ну що ж, час вчитись не відводити очей. Хоч це й не прийнято у державі, очільник якої, навіть розмовляючи зі своїм народом перед телекамерами, постійно нишпорить поглядом по столу.

А от як відстоювати свої права, не гублячи гідності, ми мусимо думати всі разом. І поводитись при будь-якому зазіханні на ці права так само твердо, як поводився 15 січня Заїр.

Сергій Карагаченко, кримчанин

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG